МИКОЛА СТЕПАНЕНКО: «ТІЛЬКИ ТАРАСОВІ ШЕВЧЕНКУ „УСЯ СИЛА І КРАСА НАШОЇ МОВИ …ОДКРИЛАСЯ”»

9 жовтня 2024 р. в рамках науково-просвітницького проєкту «Десяте літо» в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка відбулася зустріч із мовознавцем, доктором філологічних наук, професором Миколою Степаненком.

Учасниками зустрічі стали науковці, музейні співробітники, викладачі, студенти, поціновувачі творчості Тараса Шевченка. Також до участі у заході дистанційно доєдналося понад сто учасників, серед яких мовознавці та літературознавці, здобувачі вищої освіти, аспіранти.

З вітальним словом до присутніх звернувся генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич, який зауважив на значимості постаті Тараса Шевченка та необхідності звернення до його творчого доробку.

Нагадаємо, що проєкт «Десяте літо» започаткований із нагоди відзначення 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка як платформа для презентації та реалізації наукових і просвітницьких задумів, що покликані забезпечити процес національно-патріотичного виховання громадян через втілення шевченківських постулатів та розкриття світоглядних сенсів творчого доробку Кобзаря.

Із промови Миколи Степаненка:

«Перечитано тисячі лекцій, але зараз тривожно, тому що класика вимагає цього – місце, дія і подія. Подія – звичайна – лекція, час – не звичайний – ми переживаємо складні миті, наші, українські. Але місце тривожне: я в тій оселі, де був Кобзар, чотири рази приїздив сюди, тут витає його дух, тут живе його аура. Це історичне місце, величне».

«Уся сила і краса нашої мови тільки йому одному одкрилася» – це слова, виголошені Пантелеймоном Кулішем біля домовини Кобзаря. <…>. Шевченкове слово стоїть над нами. Шевченкове слово у минувшині, Шевченкове слово у сьогоденні… Нації обирають собі пророка, вони гуртуються довкруги нього, і він веде їх з минулого через сьогодення у майбутнє. Українським пророком і месією є Тарас Шевченко. Багато мовлено про поета, написано сонмище книг, але різниця між нами і Кобзарем безмірно далека, бо він сповна віддав себе Україні, а ми лишень наближаємось до нього. А він овидами своєї творчості і видноколами свого духу віддаляється від нас. Бо кожне покоління, кожна епоха перечитує Шевченка по-своєму».

«… Для нього (Шевченка) мова – це атрибут нації, навіть у сучасній інтерпретації нації, як спільної території, економіки, культури, – мова стоїть над ними. І у Шевченковій візії мова українська повинна зайняти достойне місце з-поміж слов’янських мов».

Професор докладно проаналізував стан української мови в суспільстві до Тараса Шевченка, зупинившись на значенні Григорія Сковороди, Івана Котляревського та ін, зосередив увагу на тому, що мова має свої характерні риси: особлива, специфічна, історично змінна, матеріальна знакова система, яка служить найважливішим засобом спілкування, засобом формування і вираження думок та почуттів.

Професор виокремив основні риси мови творів Тараса Шевченка:

1) глибока народність, нерозривний зв’язок із живими народними мовними джерелами;

2)надзвичайна емоційна насиченість;

3) багатогранність лексики й повна відповідність змістового навантаження слова настановам письменника;

4) простота і ясність викладу, його природність;

5) епічно-розмовний характер поетового слова, зумовлений прагненням досягти дохідливості та зрозумілості.

Також спікер відмітив, що феномен мови Кобзаря має такі складові:

1) зорієнтована на весь українськомовний та історичний обшир, а не обмежена якимись говірковими рамками;

2) у ній при повному домінуванні народнорозмовного джерела знайшли належне місце й елементи давніх слов’янських літературних мов;

3) предметом постійної уваги автора «Кобзаря» була не просто мова, а зміст її в устах народу й народні почуття.

Доповідач визначив та пояснив джерела розвитку української мови за творами Тараса Шевченка: народнорозмовна мова, старословʼянська мова, запозичення та «мовна зодчість», останнє – це та лексика, яка вирізняє поета серед інших («широкополі» і т.д.).

На завершення Микола Степаненко закликав дотримуватися «чотирьох наук» Тараса Шевченка: треба Господа любити; треба брата милувати; треба путями добрими ходити; свою Україну любити. Науковець подарував Музею свої монографії та праці із музейної справи Полтавщини.

Провідний науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                            Марина Навальна

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                              Катерина Нагайко