Тарас Григорович Шевченко – видатний український поет та прозаїк, талановитий художник, громадський діяч. Його ім’ям в Україні названі населені пункти, парки, вулиці, театри.  Майже в кожному українському місті та селі на його честь встановлені пам’ятники. Перший пам’ятник Т. Г. Шевченку був встановлений у Переяславі у 1949 р.

До виконавчого комітету Переяслав-Хмельницької міської ради звернувся директор історико-краєзнавчого музею (на жаль, ім’я визначити не вдалося) з проханням про встановлення пам’ятника Шевченку біля меморіального будинку А. Козачковського по вул. Р. Люксембург (сучасна вул. Тараса Шевченка), де гостював у свого товариша під час перебування у Переяславі поет.

На засіданні виконкому Переяслав-Хмельницької міської Ради Депутатів трудящих від 15 вересня 1949 р. було прийнято рішення про будівництво пам’ятника Тарасу Григоровичу Шевченку біля меморіального будинку та зобов’язали ремонтно-будівельну контору допомогти музею з будівництвом пам’ятника до 32-річниці жовтневої революції.

Пам’ятник Тарасові Шевченку, встановлений у Переяславі, був виконаний з дотриманням канонів портретної пластики в академічному стилі – бюст немолодого поета (скульптор, матеріал та розміри невідомі) з динамічною поставою голови, виразним профільним силуетом, ретельно відпрацьованими рисами обличчя: пишні вуса, насуплені брови, широке чоло з залисинами. Тривимірне скульптурне зображення розміщене на фігурному чотириграному постаменті.

Лицьова частина постаменту декорована ліпним стилізованим рослинним орнаментом та виокремленими місцями з підписами «Т. Г. Шевченко 1814 – 1861 рр.», нижче уривок із тексту твору «Заповіт»:

І мене в сім’ї великій,

Сім’ї вольній, новій

Не забудьте пом’янути

Не злим тихим словом

                  Т. Шевченко

У травні 1954 р. на постаменті розмістили інше погруддя Т. Г. Шевченка, виконане народними художниками УРСР, скульпторами Макаром Кіндратовичем Вронським (1910 – 1994 рр.) та Олексієм Прокоповичем Олійником (1914 – 1977 рр.). Загальна концепція пам’ятника не змінилася, бюст виготовлений з бронзи та на перший погляд має майже трафаретне художньо-композиційне рішення з попередником. Подальша доля погруддя 1949-го року невідома.

У 1956 р. відбулася заміна постаменту. На місці старого встановили новий з червоного полірованого граніту, навколо влаштували стилобат-клумбу квадратної форми. На початку 1970-их рр. на лицьовому боці постаменту викарбували напис: «Тарас Григорович Шевченко 1814 – 1861 рр.».

У 1954 р. фабрикою масового фотодруку тресту «Укрфото» м. Київ була випущена чорно-біла поштова картка з виглядом Переяслав-Хмельницького історичного музею та пам’ятника Т. Шевченку встановленому в 1949 році.

Старший науковий співробітник НДВ історичного краєзнавства                                          Ганна Наконечна

• Фото з виглядом Переяслав-Хмельницького історичного музею та пам’ятника Т. Шевченку встановленому в 1949 році Фото з виглядом Переяслав-Хмельницького історичного музею та пам’ятника Т. Шевченку встановленому в 1949 році
• Зображення поштової картки з виглядом Переяслав-Хмельницького історичного музею та пам’ятника Т. Шевченку встановленому в 1949 році Зображення поштової картки з виглядом Переяслав-Хмельницького історичного музею та пам’ятника Т. Шевченку встановленому в 1949 році
•  

З 1967 р. в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини на території експозиційного комплексу «Двір бідняка» експонується хата, збудована в 1-й пол. ХІХ ст. (за деякими даними в 1799 р.) у с. Єрківці Переяславського повіту Полтавської губернії місцевими майстрами. Будівля належала збіднілому селянину В. С. Бойку. В 40-их рр. ХХ ст. була взята на утримання місцевого колгоспу. В травні 1967 р. правлінням колгоспу ім. Максима Горького передана скансену в Переяславі. Упродовж 1967–1968 рр. перевезена та реконструйована.

Василь Костянтинович Липківський [7(20).3.18642 – 7.11.1937] – церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, борець за автокефалію українського православ’я, талановитий проповідник, перший митрополит відродженої Української Автокефальної Православної Церкви (1921 – 1927).

В експозиції Музею кобзарства НІЕЗ «Переяслав» серед рідкісних музичних інструментів представлено й торбан. Його власником був професор Київської консерваторії Я. Пухальський (Польща м. Варшава. Кінець XVIII ст. Майстер автор інструменту невідомий).

У 2022 р. виповнюється 320 років сволоку, що з 1969 р. експонується в хаті чинбаря із с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії, розташованій у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Збудований наприкінці ХІХ ст. місцевими майстрами на кошти заможного селянина у  Бородянському маєтку графа Йосипа Адамовича Шембека, одного з найбільших землевласників Київської губернії. Під час колективізації усуспільнений для потреб місцевого колгоспу. В плані забудови знаходився на околиці села. На територію переяславського скансену перевезений у червні 1971 році.

В експозиції Переяславського історико-краєзнавчого музею довоєнної доби перебувала «Картина невідомого художника», фото якої, зроблене С. Притикіним у серпні 1935 року, оприлюднила старший науковий співробітник Українського державного науково-дослідного та проєктного інституту «УКРНДІПРОЕКТРЕСТАВРАЦІЯ» А. М. Шамраєва (рис.1). Конкретний сюжет картини пояснити складно, вірогідно, він має ілюструвати експлуатацію, гноблення та знущання над трудящими з боку експлуататорських класів. На картині зображено багатофігурну композицію, яка відображає сцену розправи чи екзекуції над групою людей зі зв’язаними руками (5 чоловіків, з яких 2-є стоять на колінах, а 1 лежить горілиць). Крім них на передньому плані з правого боку зображено головну дійову особу екзекуції – бородатого й вусатого чоловіка, який сидить у кріслі на ганку панського будинку й запитально показує у піднятій правій руці якийсь документ. Зліва від нього на східцях сидить ще один схожий чоловік, біля якого стоїть священник і спостерігає за тим, що відбувається. Перед ним у центрі композиції стоїть високий довговолосий чоловік у світлому (на відміну від інших) верхньому одязі та коротких підв’язаних нижче колін штанях. Руки у нього зв’язані за спиною, перед ним стоїть один із екзекуторів з ножем у правій руці і вказує на нього лівою рукою (чи тримає його нею). Отже, запитання головного екзекутора звернене саме до чоловіка у світлому одязі. Можливо, картина мала ілюструвати якусь подію із ранньомодерної історії Західної Європи, оскільки одяг зображених на ній осіб відповідає цій добі.

Далеко не всі переяславці знають, що до Другої світової війни у нашому місті був досить гарний краєзнавчий музей, яким завідував вчитель краєзнавства переяславської трудової школи (нині – ЗОШ № 1) Андрій Йосипович Козачковський. Це був онук переяславського лікаря й друга Тараса Шевченка Андрія Козачковського. Саме під час перебування у будинку останнього в Переяславі Тарас Шевченко написав свій безсмертний «Заповіт».

У фондовій колекції НІЕЗ «Переяслав» зберігається картина «Хутір села Комарівка». Автор картини Міщенко Василь Кирилович. Народився художник 31 травня 1949 р. У 1977 р. закінчив Київський державний університет ім. Т.Г.Шевченка. Приватно у 1985-1990 рр. навчався в майстерні у Народного художника СРСР М. Дерегуса. Працював у Дирекції художніх виставок України (м. Київ): 1973-1980 рр. – заступник директора, 1980-2001 рр. – завідувач відділу реклами та видавництва. З 2001 р. займався створенням колекції «Музею сучасного образотворчого мистецтва України» (м. Київ), директором якого і був з 2004 р. Учасник всеукраїнських, всесоюзних та міжнародних художніх виставок.

У колекції українських народних жіночих прикрас Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» зберігається коралове намисто з двома підвісками. Воно було придбане в 1963 році Переяслав-Хмельницьким державним історичним музеєм у мешканки м. Переяслав-Хмельницький. В інформації, яка надійшла з предметом, зазначалося, що в 20-тих роках ХХ ст. ця прикраса була куплена мешканцем села Мазінки (Переяславщина) у м. Переяславі як придане для дочки. Намисто складалось з восьми разків. До нижнього разка були причеплені дві цікаві підвіски: «Перуин» та «Красное яичко русскому воину. Киевъ. 1916». Остання була виготовлена з нагоди Великодня Всеросійським земським союзом для допомоги хворим і пораненим воїнам у Першій світовій війні.