«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.
Перший «Кобзар» Шевченка вийшов невеликим накладом – більше тисячі примірників, бо офорт для фронтиспісу Василя Штернберга, товариша поета, з яким він тоді мешкав, не міг витримати більшого тиражу. Народний кобзар з хлопчиком-поводирем проходить через увесь лейтмотив поезій Т. Шевченка.
Видання побачило світ за сприяння відомого письменника Євгена Гребінки. «Кобзар» надрукувало приватне видавництво Фішера в Санкт-Петербурзі коштом полтавського землевласника Петра Мартоса.
До «Кобзаря» увійшли 8 поезій: «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч» та «Думи мої, думи, лихо мені з вами».
Видання вийшло дуже скромне і водночас досить ошатне. Книжка була середнього формату у м’якій синій паперовій обкладинці. Надрукована на гарному папері чітким шрифтом. Був продуманий розподіл тексту на частини. Кожен твір розпочинався зі спуску на непарній сторінці. Назва кожного твору з присвятою була надрукована на окремому шмуцтитулі. Шрифти шмуцтитулів гармонійно підібрано до основного шрифту книжки.
Книга швидко розійшлася (згідно газетних оголошень, продавалася по карбованцю сріблом за примірник), виторг Петра Мартоса склав приблизно 500 карбованців сріблом.
Так, перше видання «Кобзаря» 1840 р. відоме у двох варіантах. Обсяг першого – 115 сторінок, а другого, що з низки причин вийшло з додатковими цензурними корективами, складав 114.
Прижиттєві видання творів Т. Шевченка стали раритетами ще у середині ХІХ століття. Арешт Тараса Шевченка 1847 року спричинив вилучення «Кобзаря» із бібліотек, приватних збірок. Це привело до того, що на сьогодні лишилося лише кілька примірників оригінального видання.
Саме ця обставина зумовила звернення до такої форми відтворення першодруків шевченкових видань, як фототипія.
Вперше звернення до цього способу відтворення видання творів Шевченка відбулося у рік святкування 100-річного ювілею від дня його народження – 1914 року. Фототипічне видання «Кобзаря» 1840 року підготовлене і здійснене коштом Наукового товариства імені Шевченка у Львові.
«Кобзар» вийшов накладом 3 000 примірників; форматом і друком він найбільш наближений до оригіналу, тому у багатьох випадках його і приймають за прижиттєве видання. Коштувало це видання порівняно недорого – 1 крона 40 сот. (основна частина тодішніх видань, як правило, коштувала дорожче – 5–10 крон). Це фототипічне видання «Кобзаря» мало 114 сторінок.
У 1961 році відомий книговидавець Юрій Меженко у відділі рідкісних книг наукової бібліотеки Ленінградського університету виявив ще один примірник «Кобзаря» Т. Шевченка 1840 року на 115 сторінках, де частково відновлено цензурні викреслення. Так з’явився єдиний на сьогодні оригінал позацензурного «Кобзаря».
Цікава історія цієї книжки. Відомий дослідник творчості Т. Шевченка В. Бородін пише: «…що відомі спогади П. Мартоса, чиїм коштом видано «Кобзар», про проходження «Кобзаря» в цензурі не відповідають дійсності. Адже ініціативу видання і проведення рукопису через цензуру П. Мартос повністю приписував собі. Тим часом документи свідчать, що в дійсності людиною, яка допомагала поетові проводити «Кобзар» через цензуру, був Є. Гребінка. Звертає на себе увагу не зовсім звичайний факт – цензор П. Корсаков дав дозвіл на видання «Кобзаря» раніше, ніж рукопис був зареєстрований у цензурному комітеті. Важко припустити, щоб відновлення частини цензурних вилучень робилося без відома й участі Шевченка, хоч безпосередніх відомостей про це ми, на жаль, поки що не маємо».
На думку В. Бородіна, вилучення з «Кобзаря» зробив не цензор, а сам Мартос. Частину накладу видрукували на кілька днів раніше, ніж підписав цензор. 13 квітня 1840 р. П. Мартос надіслав у подарунок «Кобзаря» М. Маркевичу, тоді ж надіслав Є. Гребінці, Н. Кукольнику, К. Брюллову, М. Глінці й самому авторові – Т. Шевченку. 23 квітня 1840 р. на вечорі у М. Маркевича, на якому був присутній і Т. Шевченко, Кукольник уже напав на Мартоса, критикував Шевченка, запевняв, що напрям його «Кобзаря» шкідливий, небезпечний. Мартос впадає у відчай (за щоденником М. Маркевича). Очевидно, на думку В. Бородіна, переляк спонукав Мартоса вилучити ряд уривків і дати видання на переверстку, незважаючи на грошові витрати. П. Корсаков, який згодився підписати дозвіл приватним чином ще навіть до офіційного звернення, очевидно, не мав наміру здійснювати зміни, котрі, однак, можна простежити за результатами порівняння текстової частини обох видань «Кобзаря». Але за результатами аналізу цих подій можна встановити, що одне з джерел, завдяки якому нам відомі окремі факти творчої біографії Т. Шевченка, не вповні заслуговує на довіру (маємо на увазі спогади П. Мартоса).
Ускладнює ситуацію і той факт, що практично сам Т. Шевченко не прокоментував цю обставину, окрім слів, що за свою поезію «не заробив ні гроша», тому вірогідність вказаного розвитку подій залишається на рівні гіпотези. П. Мартос, який причетний до видання Шевченкового «Кобзаря» 1840 р. (як видавець), заробив на ньому близько 500 карбованців. «Кобзар» продавався по 1 карбованцю сріблом, а розкуплений був миттєво.
Фактично жодне видання в той час не було таким «вибуховим», як ця невеличка збірка віршів, що мала всього 1429 рядків, однак насправді мав бути 1471 рядок. Відповідно, можна стверджувати, що 42 рядки поезії з тих чи інших причин були вилученими.
Сьогодні цей унікальний примірник, в якому відсутні вилучення Мартоса, зберігається у фондах відділу рідкісних книг і рукописів наукової бібліотеки Санкт-Петербурзького державного університету.
В Україні вже за радянських часів перевидано обидва «Кобзарі» – на 114 і 115 сторінках. Готуючись до 150-ти річчя з дня народження Т. Шевченка, видавництво Академії Наук УРСР здійснило 1962 року фототипічне перевидання «Кобзаря» на 115 сторінках без змін і виправлень накладом 100 000 примірників. Післямову до видання написав Василь Бородін.
Примірник «Кобзаря» 1840 року було перевидано у 1976 році у видавництві «Дніпро» з оригіналу, що зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Це видання вийшло накладом 25 000 примірників. Передмову до видання написав Василь Бородін. У Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка є обидва примірники цих видань.
Друге перевидання 1962 року «Кобзаря» на 115 сторінках є надзвичайно цінним ще й тому, що книжка музею була подарована 31 травня 1963 р. відомим шевченкознавцем Василем Бородіним з дарчим написом: «До Переяслав-Хмельницького державного історичного музею з почуттям захоплення тим, які дивовижні, величезні цінності зібрані та виставлені в його залах та філіалах, яку неоціненну культурно-просвітну роботу ведуть його працівники. 31 травня 1963 р. В. Бородін». Перевидано у Києві 1962 р. у друкарні видавництва АН УРСР, вул. Рєпіна, 4. У кінці книги є помітка, що «Кобзарь Т. Шевченка» є фототипним перевиданням унікального позацензурного примірника 1840 р., що зберігається у Науковій бібліотеці ім. М. Горького Ленінградського державного університету ім. А. О. Жданова (колишня назва). На цупкій обкладинці написано: «Т. Г. Шевченко «Кобзар». Фототипія позацензурного примірника видання 1840 року».
Таким чином вважаємо, що вихід «Кобзаря» Т. Шевченка у квітні 1840 р. в друкарні Є. Ф. Фішера у Санкт-Петербурзі одночасно є унікальним випадком і геніальною закономірністю.
Завідувач науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» Кухарєва Н. М.
