ШЕВЧЕНКО ЗАПОВІВ: «ПОХОВАЙТЕ МЕНЕ НА ВКРАЇНІ МИЛІЙ» (178 РОКІВ ВІД ДНЯ НАПИСАННЯ «ЗАПОВІТУ»)

ШЕВЧЕНКО ЗАПОВІВ: «ПОХОВАЙТЕ МЕНЕ НА ВКРАЇНІ МИЛІЙ» (178 РОКІВ ВІД ДНЯ НАПИСАННЯ «ЗАПОВІТУ»)

Твір «Як умру, то поховайте…» Т. Шевченко написав у садибі переяславського лікаря Андрія Йосиповича Козачковського 25 грудня 1845 р., якраз на Різдво.

Уперше вірш під назвою «Думка» надрукований за життя поета в збірці «Новыя стихотворѣнія Пушкина и Шевченки» (Лейпциг, 1859).

До речі, переяславські письменники І. Кирій у збірці «Після грози» та В. Дарда в романі «Переяславські дзвони» досить цікаво художньо інтерпретують, за яких умов 1845 року тридцятиоднорічний Т. Шевченко написав славнозвісний «Заповіт» в Переяславі.

Можна з впевненістю стверджувати, що «Заповіт» Т. Шевченка переяславський не тільки тому, що написаний у Переяславі, а й тому, що у ньому чітко вказані локації Переяславщини. Це ж підтверджують і життєві обставини та побажання самого поета.

Т. Шевченко у творі чітко вказує на локації Переяславщини: «поховайте мене на могилі» (працюючи в Археографічній комісії він бачив Трибратню, Виблу, Богданову могили. Очевидно, на одній із них і хотів бути похованим), «Щоб лани широкополі, // і Дніпро і кручі // було видно» (якраз їх і видно з Андрушів, про які він писав «Й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші»), «було чути, // як реве ревучий» (біля В’юнищ  було урочище, що мало народну назву Ревуче). Такі орієнтири наводять на думку, що Т. Шевченко бажав бути похованим де «лани широкополі» – тобто на лівому березі Дніпра на Переяславщині.

Перший рядок вірша «Як умру, то поховайте…», безперечно адресований надійному й вірному другові А. Козачковському та його оточенню. На засланні 1847 року Т. Шевченко пише поему «Сон», де ностальгійні візії про милий серцю Переяславський край. «З Переяслава старого, // З Виблої могили» бачить поет «Собор Мазепи сяє, біліє, // Батька Богдана могила мріє, // Київським шляхом верби похилі // Трибратні давні могили вкрили. // З Трубайлом Альта меж осокою // Зійшлась, з'єдналась, мов брат з сестрою».

Автограф у рукописній збірці «Три літа» Т. Шевченком чітко датовано: «25 декабря 1845, в Переяслові», що і є беззаперечним аргументом переяславського  походження вірша «Як умру, то поховайте…».

Головне прохання поета поховати на Вкраїні милій виконали чітко, а от на вказані конкретно локації не звернули належної уваги.

В Україні вшановують Т. Шевченка, встановлюючи пам’ятники, на деяких викарбовані слова із твору «Як умру, то поховайте…».

У Полтаві існує пірамідальної форми (у пустелях Давнього Єгипту піраміди – пам’ятки фараонам) постамент Т. Шевченку скульптора І. Кавалерідзе, де викарбувано рядок із «Заповіту»: «І вражою злою кров’ю волю окропіте!». Саме в Полтаві постав один із перших монументів Т. Шевченку, а Переяслав, де був написаний «Заповіт», на 1845 р. входив до  Полтавської губернії.

У Переяславі є пам’ятний знак скульптура В. Шишова на честь написання Т. Шевченком «Заповіту». Це єдиний пам’ятник у світі біля підніжжя якого на гранітній стелі повністю вигравірувано авторський рукопис вірша «Як умру, то поховайте…». Скульптор зобразив Т. Шевченка молодим, приблизно в тридцятиоднорічному віці, коли він написав «Заповіт». Образ Кобзаря поданий у стрімкому русі, погляд спрямований униз – неначе робиться вибір шляху, що поведе в тривожне майбуття. Рух передано зображенням одягу, який розвівається на вітрі. Обличчя поета – молоде, натхненне й у задумі: які заповіти лишити «і мертвим, і живим, і ненарожденним…». При цьому ліву руку Кобзар приклав до серця, символічно даючи знати, що воно належить рідному народу.

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                                     Павлик Н. М.