5 СІЧНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА ЛЯСКОРОНСЬКОГО (24.12.1859/5.01.1860 – 1.01.1928) – ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ТА ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

5 СІЧНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ГРИГОРОВИЧА ЛЯСКОРОНСЬКОГО (24.12.1859/5.01.1860 – 1.01.1928) – ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ТА ДАВНЬОЇ ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Василь Ляскрорнський – талановитий український історик, археолог, етнограф, нумізмат, картограф, представник історичної школи Володимира Антоновича є автором відомого історичного дослідження «История Переяславльской земли с древнейших времен до пол. ХІІІ ст.».

Він народився 5 січня 1860 р. (24 грудня 1859 р. за старим стилем) у м. Золотоноша Полтавської губ. (нині Черкаської обл.) у збіднілій дворянській родині. Його батько Григорій Ляскоронський закінчив Ніжинський історико-філологічний інститут, викладав у місцевих навчальних закладах. Мати походила із знаменитого роду Максимовичів, закінчила Ніжинський французький пансіон, викладала приватно. Завдяки їй разом з братом Володимиром (який згодом став істориком) та сестрою Катериною (вона стала лікарем) Василь отримав гарну домашню освіту: у дітей проявилися здібності до науки, особливо до іноземних мов та історії. Через якийсь час родина переїхала із Золотоноші до Пирятина. Звідси в 1872 р. Василь поступив у Полтавську гімназію. Після смерті батька мати із шістьма дітьми переїхала до м. Лубни. Василь перевівся до Лубенської гімназії, яку закінчив у 1880 р. У Лубенській гімназії довгий час викладав талановитий педагог та археолог Федір Іванович Камінський, який в той час досліджував першу в Україні пізньопалеолітичну стоянку в с. Гінцях. Василь Ляскоронський став улюбленим учнем Ф. І. Камінського, який заохочував енергійного юнака до занять практичною археологією. Ще гімназистом він долучився до активних археологічних досліджень (зокрема починав з пошуку нових пам’яток по р. Сулі) та до музейної роботи (працював з археологічними колекціями приватного музею К. М. Скаржинської).

У 1880 р. Василь Ляскоронський вступив на історико-філологічний факультет Київського університету, який закінчив у 1885 р. Під впливом професора В. Б. Антоновича захопився допоміжними історичними дисциплінами: антропологією, етнографією, нумізматикою, археологією, палеографією. Працював у Полтаві в нумізматичному та археологічному музеях, вивчав топографію й народний побут краю, ще й слухав лекції з медицини в університеті. Володимир Боніфатійович Антонович став не лише науковим керівником та ідейним натхненником, але й другом Василя Ляскоронського.

Наприкінці 1880-их рр. Василь Ляскоронський поїхав працювати домашнім вчителем родини священика при російському посольстві у Відні. Цей час він використав для вдосконалення знань та для плідної наукової роботи. Як вільний слухач, він відвідував лекції в місцевому університеті, працював у музеях, архівах та бібліотеках Відня, Швейцарії, Франції, Нідерландів, Англії, Німеччини, поглиблював свої знання з історії в університетах Парижа та Рейк’явіка, адже досконало оволодів багатьма європейськими мовами. В європейських книгозбірнях і архівах вишукував матеріали, що мали відношення до історії України. Зацікавився ісланськими сагами, які несли відомості про історію Русі. Щоб вивчати їх в оригіналі, опанував ісландську мову, на якій впродовж багатьох років листувався з Ісландським науковим історичним товариством у Рейк'явіку. Проявив надзвичайний інтерес до вивчення спадщини французького військового інженера Г. Боплана, зокрема дослідив старовинні атласи та карти України, вміщені у праці останнього – «Опис України» (1650). Аналізуючи атлас Боплана та інші іноземні карти, вчений провів нелегку дослідницьку роботу по ідентифікації вітчизняних географічних назв, описав кордони воєводств, що належали до України, склав географічний покажчик до всіх виявлених карт. На засіданні історичного наукового товариства Нестора-літописця в 1891 р. зробив доповідь про старовинні атласи та карти України. У 1901 р., за результатами своїх досліджень В. Г. Ляскоронський опублікував дві відомі роботи: «Данные об атласах Боплана ХVІІ века» та «Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: карты Украины ХVІІ века». У цих працях В. Ляскоронський подав власний переклад Бопланового «Опису України» та репродукції деяких карт із вказаного атласу. Дані наукові праці вченого не втратили свого значення й донині.

У 1891 р. В. Г. Ляскоронский отримав посаду викладача історії та географії у 3-й Київській гімназії, де пропрацював багато років.

Свою першу монографію «История Переяславльской земли с древнейших времен и до половины XIII ст.» він видав у 1897 р. У 1898 р. В. Г. Ляскоронський склав магістерський іспит при Київському Університеті св. Володимира. У 1899 р. захистив магістерську дисертацію за темою своєї надрукованої праці «Історія Переяславської землі з найдавніших часів і до половини XIII ст.», яка була відзначена срібною медаллю. Проте керівництво факультету Київського університету позбавили його права викладати в цьому вузі. Це сталося через упереджене ставлення до В. Ляскоронського як до учня В. Антоновича, якого у свій час було звинувачено у так званій «українській інтризі». В. Антонович намагався на XI археологічному з’їзді ввести використання української мови в доповідях та дебатах поряд з іншими мовами. На підтримку заклику свого вчителя, Василь Григорович захищав дисертацію українською мовою. Тому достатньо впливова частина тодішньої професури Київського університету не бажала бачити в своїх рядах «українофіла Ляскоронського».

Прогресивний та вдумливий вчений, В. Ляскоронський одним з перших широко залучив пам’ятки археології та археологічні знахідки з Переяславщини до своєї узагальнюючої історичної праці «История Переяславльской земли» (1897). Вона була написана настільки ґрунтовно, із залученням такої кількості археологічних та літописних матеріалів, на які часто посилався дослідник, що витримала два видання (1897; 1903) і не втратила наукового значення й на сьогоднішній день. Проте автор сам відзначав недостатність археологічних джерел для виходу на більш широкі історичні узагальнення. Написана на існуючій на той час (кінець ХІХ ст.) джерельній базі, робота підтвердила, що лише за умови проведення широких археологічних досліджень можливе вирішення багатьох важливих проблем давньої історії Переяслава та Переяславського краю.

У своїй фундаментальній праці В. Г. Ляскоронський детально подає характеристику археологічних пам’яток на території Переяславської землі, розглядаючи все: поховальні пам’ятки, городища, земляні вали та скарби. У своєму дослідженні Ляскоронський, розвиваючи погляди В. Б. Антоновича, дотримується думки про автохтонне походження населення Придніпров’я: згідно з ним, племена роксоланів, згаданих у працях античних авторів — тотожні народу, який в ісламських джерелах згадується під назвою «русів». Тобто йдеться про ту саму спільноту — придніпровських слов’ян, які згадуються у джерелах під різними назвами. Ляскоронський обґрунтовує ідею давньої осілості населення Середнього Придніпров’я, пов’язує його економічне і культурне життя із балто-причорноморською торгівлею. Виникнення, розквіт та занепад Переяславської землі Ляскоронський бачив у нерозривному зв’язку з політично-економічною ситуацією у Причорномор’ї. Він доходить висновку про відсутність перерви у заселенні цієї території у післямонгольський час. Вчений вважав, що незважаючи на численні розорення території південної Русі внаслідок монгольської навали, її населення не зникло, а лише кількісно зменшилося і втратило політичну самостійність. У рецензії на книгу Ляскоронського М. С. Грушевський зауважив ряд недоліків, зокрема й методологічних, проте відмітив незаперечну користь дослідження та оцінив автора як сумлінного і обдарованого вченого, відданого науці.

Надзвичайно активний та енергійний науковець, В. Ляскоронський постійно займався археологічними дослідженнями. Ще у 1890-их рр. він обстежив мало не половину Полтавщини: оглянув до 1000 км. наддніпрянських степів, обстеживши 600 могил, 160 майданів, 20 городищ; наніс на карту «змійові» вали: Пороський, Посульський, Переяславський, та багато інших пам’яток. Питанню визначення часу їх виникнення та використання він згодом присвятив свої дослідження: «Городища и длинные змиевые валы в области рек Псел и Ворскла», «Путевые заметки во время археологической экскурсии в бассейне Приднепровского Левобережья», «К вопросу о курганах, городищах, майданах», «Городища, курганы и длинные (змиевы) валы в бассейне р. Сулы» (1901), «Змиевы валы в пределах Южной России, их отношение к курганам-майданам и приблизительная эпоха их возникновения» (1907), «Городища, курганы, майданы и длинные (змиевы) валы в области днепровского Левобережья» (1911) та ін. Знайомство з відомим дослідником Вікентієм Хвойкою посприяло його участі в археологічних експедиціях самого В. В. Хвойки та археолога С. А. Мазаракі, зокрема в знаменитих розкопках фундаментів Десятинної церкви.

Крім згаданої монографії, проблемам переяславської археології та давньої історії Переяславщини В. Ляскоронский присвятив ще три дослідження «К вопросу о Переяславльских торках» (1905), «Краткий очерк истории Переяславльской земли в удельно-вечевой период» (1905) та «Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ века» (1906). До певної міри переяславських подій давньої історії Русі стосуються й інші його праці, зокрема «Владимир Мономах и его забота о благе русской земли», «К вопросу о кончине князя Бориса Владимировича и о судьбе его останков и погребении его».

У 1899 р. В. Ляскоронський брав активну участь у підготовці XI Археологічного з’їзду в Києві, де виголосив доповідь «Находки римских монет в области Среднего Приднепровья». На основі знахідок римських монет І – ІІІ ст. дослідник висловив припущення про можливість існування Києва вже у цей час. Так само активно долучився до проведення ХІІ Археологічного з’їзду (Харків, 1902). Був делегатом від Історичного товариства Нестора-літописця на ХІІІ Археологічному з’їзді (м. Катеринослав, нині Дніпро, 1905), ХІV (Чернігів, 1908) та ХV (м. Новгород, нині Великий Новгород, РФ, 1911) Археологічних з'їздах.

Оскільки після захисту дисертації сподівання влаштуватися на викладацьку посаду до рідного університету не справдилися, Василь Григорович продовжив викладати у 3-ій київській гімназії. З 1903 р. він був зарахований приват-доцентом на кафедру давньоруської історії Московського університету (1903–1907). У 1907 р. В. Ляскоронський нарешті повернувся приват-доцентом на кафедру російської історії Київського університету. Але вже у 1909 р., він був запрошений на посаду екстраординарного професора до Ніжинського історико-філологічного інституту князя Безбородка і переїхав до Ніжина (1909–1921). З 1916 р. також викладав на Ніжинських вищих жіночих курсах.

1921 р. В. Г. Ляскоронський повернувся до Києва, де дістав посаду професора у Київському археологічному інституті на кафедрі мистецтвознавства, викладаючи курс загальної нумізматики (1922). Особливо історика цікавили монети давньогрецького, римського і візантійського походження. Незабаром інститут було закрито, і Василь Григорович знову залишився без офіційної посади, а отже – у фінансовій скруті. Майже на одному ентузіазмі він включився в роботу Всеукраїнської академії наук (ВУАН), де брав участь у багатьох комісіях і секціях: Історичній секцій по відділах старого Києва і Чернігова та первісної культури, Комісії по складанню науково-термінологічного словника; Комісії з краєзнавства; Софійської комісії, Етнографічно-фольклорної комісії (1923); був членом-співробітником Археологічної секції мистецького відділу Інституту української наукової мови (1926), працював у Комісії зі сходознавства (1927) завідував нумізматичним відділом Лаврського музею, де певний час виконував обов’язки директора; був редактор Лаврського збірника (1925–1927). З 1924 р. Василь Григорович став дійсним членом і Головою Археологічного Відділу Всеукраїнського Археологічного Комітету (ВУАК). У 1925 р. вчений очолив комісію Всеукраїнської Академії наук (ВУАН) з дослідження на подвір’ї Софійського собору. Про результати цих робіт опубліковано невелику роботу «Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Києві. Осінь 1925 р.» у «Коротких звідомленнях ВУАК за археологічні досліди року 1925» (1926).

З 1907 по 1923 рр. вийшла низка його праць з етнографії, серед яких виділяється робота «Паралелі в стародавніх та українських празниках та звичаях». До Етнографічної комісії він подав доповіді про святоцілющі криниці у різних місцевостях України, про народне свято – Русалчин тиждень, про чумаків та чумацтво тощо.

Пізньої осені 1927 р. з ініціативи В. Г. Ляскоронського розпочалося дослідження підмурівок Золотих воріт у Києві. Василю Григоровичу практично самотужки вдалося відкрити унікальні залишки давньоруського дерев’яного фортечного будівництва, а саме, давнішої брами, яка існувала на місці Золотих воріт ще до їх будівництва у 1037 р. Дослідник, працюючи над фіксацією своїх дослідів за несприятливих погодних умов, усе-таки встиг заміряти і сфотографувати цю рідкісну знахідку: на жаль, буквально за одну ніч потому відкрите ним дерев’яне підмурування було спалене безпритульними. Ці несприятливі умови й трагічні події із знищення пам’ятки, певно, стали причиною серйозної хвороби дослідника, яка призвела до його смерті.

Нині у науковому архів Національного музею історії України зберігаються праці В. Г. Ляскоронського з останніх його розкопок. А в Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. Вернадського зберігається 568 одиниць архіву вченого. Життя В. Г. Ляскоронського є прикладом самовідданого ставлення до науки, притаманного вченим старої, класичної школи. Сам В. Г. Ляскоронський писав: «Справжній учений за будь-яких умов повинен мати і відстоювати свою позицію, бути чесним перед історією і народом».

Помер Василь Григорович Ляскоронський від запалення легень у віці 68 років 1 січня 1928 р. Похований на Лук'янівському цвинтарі у м. Києві.

Вибрані праці дослідника:

1.      Ляскоронский В.Г. Владимир Мономах и его заботы о благе русской земли: Исторический очерк. К., 1892. 61 с.

2.      Ляскоронский В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. К.: тип. И.И. Чоколова, 1897. 486 , ХІІІ с., 1 л. карт.

3.      Ляскоронский В.Г. Иностранные карты и атласы ХVI и XVII веков, относящиеся к Южной России: исследование Василия Ляскоронского. К.: тип. И.И.Чоколова, 1898. 22 с.

4.      Ляскоронский В.Г. Гильом Левассер-де-Боплан и его историко-географические труды относительно Южной России: карты Украины ХVІІ века. К.: Тип. И.И. Чоколова, 1901. 91 с.

5.      Ляскоронский В.Г. История Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ ст. 2-е изд. К., 1903. 422 с.

6.      Ляскоронский В.Г. О месте расположения летописного города Родни. Спб.: Синатск. тип., 1904. 44 с.

7.      Ляскоронский В.Г. К вопросу о Переяславльских торках. СПб.: Синат. тип., 1905. 27 с., карт.

8.      Ляскоронский В.Г. Очерк внутреннего быта Переяславльской земли с древнейших времен до половины ХІІІ века. К.: тип. лит. тов. Н.А. Гирич, 1906. 91 с.

9.      Ляскоронский В.Г. Городища, курганы, майданы и змиевы валы в области днепровского Левобережья. Труды 14-го Археологического съезда. М.: тип. Об-ва распр. полезн. кн., преемник В.И. Воронов, 1911. Т. 3. 82 с.

10.    Ляскоронский В.Г. Киевский Вышгород в удельно-вечевое время. СПб.: Синатская тип., 1913. 363 с.

11.    Ляскоронский В.Г. Главнейшие черты общественно-политической и религиозной церковной деятельности князя Владимира Святого и его заслуги в отношении Русской земли. Нежин, 1916.

12.    Ляскоронский В.Г. Римская монета в пределах Южной России как исторический источник для древнейшего периода русской истории. Известия Историко-филологического института князя Безбородко в Нежине. Нежин, 1920. Т. ХХХІІІ. С. 1–16.

13.    Ляскоронський В.Г. Розкопки в подвір’ї Софійського собору в Київі. Осінь 1925 р. Коротке звідомлення ВУАК за археологічні досліди року 1925. К., 1926. С. 87–92.

14.    Ляскоронський В.Г. Титмарові повідомлення про руські справи з початку ХІ століття. Ювілейний збірник на пошану акад. М. Грушевського. К., 1928.

Література:

  • Дубровський В.В. Професор В. Г. Ляскоронський. Український історик. № 3/4 . С. 47–50.
  • Ситник О.М. Василь Григорович Ляскоронський. Український історичний журнал (УІЖ). 1990. №2. С. 88–89.
  • Ситник О. М. В. Г. Ляскоронський як історик Переяславщини. Тези Всеукр. наук. конф. «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (21–23 вересня 1992 р.). Переяслав-Хмельницький, 1992. С. 93–95.
  • Курінний П. Історія археологічного знання про Україну: [Препринт / Передмова О. Супруненка. Репринт. роботи] / Укр. вільний університет, Центр охорони та дослідж. пам’яток археології упр. культ. Полт. облдержадміністрації. Полтава: Криниця, 1994. 140 с.
  • Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України. (Лубенський музей К. М. Скаржинської). Київ-Полтава: «Археологія», 2000. 392 с. С. 132–146.
  • Жадько В. Ляскоронський Василь. Український некрополь: історичний науковий довідник. К., 2005. С. 226.
  • Завальна О. Наукова спадщина видатного українського історика Василя Григоровича Ляскоронського (1859–1928 рр.) у збірці наукового архіву Національного музею історії України. Пам'ять століть. 2007. № 1. С. 145–152.
  • Гордієнко Д. Дві автобіографії В. Ляскоронського (1909–1913) та його особова справа (1923). Український археографічний щорічник. К., 2013. Вип. 18, Т. 21. С. 654-678.
  • Самойленко О.Г. Ляскоронський Василь Григорович. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія / гол. редкол.: І. М. Дзюба, А. І. Жуковський, М. Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. URL: https://esu.com.ua/search_articles.php?id=60063.
  • Історична наука у Національній академії наук України в особах: Енциклопедичний довідник. Київ: Інститут історії України НАН України, 2018. 742 с. С. 423–424.
  • Ситник О. М. В. Ляскоронський як археолог. І Всеукраїнський
  • археологічний з’їзд: матеріали роботи. Київ: ІА НАН України, 2019. С. 111–121.
  • Примаченко Ярослав. Життєвий шлях Василя Ляскоронського. Грінченко – Сетон міжнародний журнал молодих науковців, 2020, випуск 1. С. 96-102. URL: https://ysgsij.kubg.edu.ua/.
  • Примаченко Ярослав. Наукова, педагогічна, громадська діяльність Василя Ляскоронського. Грінченко – Сетон міжнародний журнал молодих науковців, 2022, випуск 4. С. 77-86. URL: https://ysgsij.kubg.edu.ua/.
  • Вовкодав Сергій. Дослідники середини ХІХ – початку ХХ ст. та їх внесок у вивчення археологічних пам’яток басейну р. Броварка. Людина в історії краю: Переяславщина: матеріали круг. ст. «Краєзнавство Переяславщини: дослідження, проблеми, постаті», м. Переяслав, 13жовт. 2021 р. / упоряд.: Т.Ю.Нагайко, О.А.Горбовий. Переяслав – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2021. С. 28-33. (Серія «Краєзнавча бібліотека Переяславщини» ; вип. 20).
  • Андрощук Ф. Від студента до професора (життя, кар’єра та епістолярій Василя Ляскоронського). Спеціальний випуск. Київ, 2023. С. 162–193.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                           Г. М. Бузян