170 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ВАСИЛЯ ПЕТРОВИЧА ГО́РЛЕНКА (1.03. (13.03).1853–12.04. (25.04).1907)

Василь Петрович Горленко – видатний український літературознавець, мистецтвознавець, етнограф і фольклорист, брав участь у дослідженні пам’яток Переяслава, відвідавши Переяслав разом з М. І. Костомаровим у 1884 р.

Народився Василь Горленко у с. Ярошівка Прилуцького повіту Полтавської губ. (нині с. Українське Прилуцького р-ну Чернігівської обл.). В літературі існує дві версії щодо часу народження В. Горленка: 1(13) січня і 1(13) березня 1853 р. Дата 1 січня з’явилася ще в некролозі 1907 р., складеним дослідником Д. Дорошенком, і надалі повторюється у більшості сучасних енциклопедичних видань. Втім у праці В. Л. Модзалевського «Малороссийский родословник» (1901), матеріали до якого про рід Горленків надавав сам Василь Петрович, а також у відомості Ніжинського ліцею, де він навчався, а головне – на давньому надмогильному пам’ятнику козацького кладовища с. Українське (колишня – Ярошівка) позначено дату народження В. П. Горленка 1  березня (див. публікацію І. М. Забіяки, 2013, с. 56-60). В той же час підтверджень дати 1 січня, наданої Д. Дорошенком, немає. З огляду на вищезгадані незаперечні свідчення саме дата 1 (13 за новим стилем) березня 1853 р. є справжньою датою народження Василя Петровича Горленка.

Василь Горленко походив із відомого українського роду: його прадід Дмитро Лазарович Горленко (1660–1731) – полковник Прилуцького полку (1692–1708), наказний гетьман козацького війська під час Північної війни (1705), був одним із найближчих сподвижників Івана Мазепи (згодом за близькість до Мазепи у родини було відібрано значну частину земель і маєтностей). У роду Горленків відомо три полковники – Лазар, Дмитро і Андрій Прилуцького та Полтавського полків, визначні церковні діячі – ієромонах Пахомій та Йоаса́ф (Йоасафат) Бєлгородський (світське ім'я – Яким Андрійович Горленко) – церковний, освітній діяч і письменник. Дитинство В. П. Горленка проходило у с. Ярошівка Прилуцького повіту та на Миргородщині, звідки родом була його мати Марія Яківна Мамчич (1824–1894). Батько В. Горленка Петро Дмитрович Горленко (1820–1853), військовий, помер через три місяці після народження сина. Збереглися відомості про те, що в шестирічному віці Василь Горленко зустрічався з Т. Шевченком у славнозвісній Качанівці: в одному з листів до В. Тарновського (28.09.1859) поет просив передати «любому невеличкому Горленяткові» гравюри…  (Забіяка, 2013).

Василь Горленка навчався у Полтавській чоловічій гімназії, далі – у Ніжинській гімназії та ліцеї князя Безбородька. Окрему сторінку життя складає навчання в Сорбонському університеті в Парижі, де В. П. Горленко здобув глибокі знання з європейського мистецтва. Серед освіченого українського загалу Василь Горленко удостоївся наймення «європейського українця».

Після повернення додому був обраний земським гласним Прилуцького повіту. Успадкував родинні землі у рідному селі. Але господарювання абсолютно не приваблювало молодого поміщика. Надалі Василь Горленко віддав землі в оренду селянам і все життя виплачував за них податки.

Ще навчаючись у Полтаві, він захопився збиранням фольклорно-етнографічних матеріалів. Великий вплив на творчість та наукові заняття В. П. Горленка справило знайомство та дружба з Миколою Івановичем Костомаровим. Молодий вчений почав активно досліджувати архіви і старожитності поміщицьких маєтків, церков і монастирів, записувати фольклор, особливо цікавився кобзарями. Коли у 1882 р. був заснований український журнал «Киевская старина» В. П. Горленко став його активним співробітником. Саме в цьому журналі він проявив себе як фольклорист і етнограф. Перша його стаття була про кобзаря з Полтавщини І. Крюковського. З частих мандрівок Василь Петрович привозив багато матеріалів і вражень, які описував і надсилав до цього журналу та до інших періодичних видань. Був у дружніх стосунках з багатьма відомими митцями і дослідниками: М. Костомаровим, П. Мартиновичем, М. Заньковецькою, Панасом Мирним, Б. Грінченком, М. Стороженком, Ганною Барвінок, О. Лазаревським, О. Левицьким, Д. Яворницьким та ін.

Василь Горленко опублікував на сторінках «Киевской старины» близько сотні праць з проблем українознавства. Він ґрунтовно займався дослідженням кобзарства, збиранням народних дум і пісень. Здійснював постійні огляди сучасної йому української літератури – творів Панаса Мирного, Івана Франка, Михайла Кропивницького, Івана Карпенка-Карого, Івана Манжури та багатьох інших письменників. Опублікував нові дослідження про Івана Котляревського, Пантелеймона Куліша. Ознайомлював читачів із приватними колекціями старовини Василя Тарновського та Катерини Скаржинської. Серйозний інтерес серед української інтелігенції викликала його наукова праця про авторство знаменитої «Історії русів», яку фахівці донині відносять до визначних історичних досліджень.

Час від часу він бував у С.-Петербурзі, насамперед через фінансову скруту – йому потрібні були кошти на життя. Публікувався у російських виданнях «Новое время», «Голос», «Молва», «Русское обозрение», «Отечественные записки», «Всемирная иллюстрация», «Русский архив» та ін.

Поїздку до Переяслава молодий 31-річний В. П. Горленко здійснив 8 (20) серпня 1884 р., супроводжуючи М. І. Костомарова. В. Горленко жив у 40 верстах (близько 46 км) від Дідівців – маєтку М. Костомарова. «Я їздив до нього, коли дозволяли обставини», - згадував Горленко. Обидва дослідники полюбляли подорожувати по історичних місцях. Як відзначав Василь Горленко у своїх замітках «Две поездки с Н. И. Костомаровым» («Київська старовина», 1886): «Костомаров всегда и прежде старался посещать места, о которых шел рассказ в его исследованиях» (В. П. Горленко). Після відвідин Переяслава подорожуючі планували перетнути Дніпро і побувати в Умані (це була ідея М. Костомарова), проте такі наміри викликало сумніви В. П. Горленка, який зважав на хворобливий стан літнього чоловіка (М. І. Костомарову на той час вже виповнилося 67 років). Мандрівники вирушили у подорож із маєтку Миколи Костомарова в с. Дідівці біля Прилук: шлях проходив через Яготин.

Про початок подорожі В. Горленко розповідає: «8-го августа мы отправились в Переяслав в том же «колесницеобразном», но поместительном экипаже. Николай Иванович был очень слаб и утомлялся дорогой… Тем не менее у нас шла беседа о разнообразных предметах… Зашла как-то речь о далеком прошлом, о сороковых годах, Кирилло-Мефодиевское братство, Киев, Шевченко, арест и петербургская крепость...». У Переяслав подорожні прибули вночі й, зі слів В. Горленка, поселилися в готелі. Ранок другого дня вирішили розпочати з огляду Успенської церкви, «где в 1654 году заприсягали царю Хмельницкий и войсковая старшина». Далі Василь Петрович описує день дослідників переяславської старовини, з ліричними відступами та спогадами про свого друга М. І. Костомарова.

«Перед тем, как совершить объезд церквей, мы посетили переяславского старожила, друга Шевченка, почтенного А. О. Козачковского. Самый город, не живописный и грязный, Николаю Ивановичу не понравился. Он был в нем когда-то проездом, ехавши на почтовых из Харькова в Ровно, где служил тогда учителем; но это было ночью и о городе у него не сохранилось никакого воспоминания; этот же Переяслав выбрал он местом действия для свой юношеской трагедии «Переяславска Нич», поставивши его у самого Днепра…» (В. Горленко). Огляд Успенської церкви разом з протоієреєм Миколою Олександровичем Терлецьким виявив, що всі церковні реліквії були перевезені до «кладбищенской» церкви Святого Апостола Хоми. Далі В. П. Горленко описує їх подальші дії та знахідки у вищезгаданій церкві: «В кладбищенской церкви хранятся ризница и утварь старой Успенской церкви. Тут находятся Евангелие и крест, на которых присягали Хмельницкий и старшина. К ним набожно приложился историк эпохи Хмельницкого (автор має на увазі М. І. Костомарова). Ризница очень замечательна одеяниями и тканями большой древности. С цвинтаря этой церкви открывается вид на далекие синие горы правого днепровского берега».

Друзів зацікавили також церкви: «Михайловская, основанная в ХI веке, и Покровская, построенная Мировичами…». У Покровській церкві, яку оглянули М. Костомаров та В. Горленко, вчені бачили відому ікону «Покрова Пресвятої Богородиці», написану на початку ХVІІІ ст.: «В Покровской церкви нам показывали икону с изображением императора Петра и лиц от малороссийской старшины, тогда еще бывшую в Переяславе», - згадує Горленко. Вона вирізнялася не лише високопрофесійною художньою роботою, але й незвичайним і неканонічним зображенням. М. І. Костомаров намагався ототожнити зображених на іконі людей з реальними історичними особами. Певно, дослідники споглядали оригінальне зображення, тому що у цьому ж році парафіяни подарували ікону Великому Князю Миколі Миколайовичу молодшому. У свою чергу, Великий Князь наказав виготовити копію ікони, і у 1890 р. копію замість оригіналу повернули до Покровської церкви. и. Копія була настільки точною, що якби вона не була написана на полотні, а на дошках, як це було з оригіналом, відрізнити її було б не можливо. Нині означена копія ікони «Покров Богородиці» із зображеннями гетьмана Івана Мазепи, переяславського полковника Івана Мировича, префекта Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича та російського царя Петра I і його дружини Катерини I зберігається у Національному художньому музеї України у Києві. Оригінал напевне втрачений.

Дослідники цікавилися й іншими церковними цінностями, що зберігалися у Вознесенському монастирі: мощами св. мученика Макарія Токаревського, Пересопницьким Євангелієм, подарованим гетьманом І. С. Мазепою у 1701 р., єпитрахиллю, подарованою монастирю матір’ю гетьмана – ігуменею Марією Магдалининою у 1700 р., плащаницею молдовського господаря 1569 р., фелонню (верхній богослужбовий одяг священика без рукавів), який начебто належав святому Єфрему – єпископу переяславському ХІ ст. Цей перелік скрупульозно записав Микола Костомаров, ще раз показавши молодому колезі, як треба працювати з історичним матеріалом. Оглянули мандрівники цегляний будинок семінарії, у якому з 1816 р. розміщувалося духовне училище (приміщення колегіуму ХVІІІ с., нині музей Г. С. Сковороди), а також інші будівлі монастиря. Дослідники відвідали місце загибелі князя Бориса Володимировича в с. Кондоїдівка (с. Борисівка, нині мікрорайон м. Переяслава).

Закінчивши огляд пам’яток міста, подорожуючі увечері рушили назад до с. Дідівці, що з притаманною йому детальністю фіксує В. Горленко: «Окончив обзор, мы двинулись вечером в обратный путь. По обыкновению ехали всю ночь, которая была очень холодна. Но убедить Николая Ивановича остановиться для отдыха не было никакой возможности. Он едва позволил закрыть себя пледом, хотя, раз закрытый, переставал протестовать, согреваясь немного. Он чувствовал себя очень худо и очевидно страдал. Чтоб рассеять его, я рассказывал разные, приходившие в голову, смешные истории, зная его склонность ко всему веселому и шутливому. Я с удовольствием вспоминаю теперь, что мои выдумки вызывали иногда у него самый искренний смех».

М. І. Костомаров у свою чергу результати даної «ученої подорожі» оприлюднив у статті «Поездка в Переяслав», що була надрукована в історико-літературному журналі «Історичний Вісник» у 1885 р. Це була остання наукова робота видатного історика, яка побачила світ вже після його смерті.

В. П. Горленко є автором кількох оригінальних видань з історії України. Його перу належать три збірники наукових праць. Перший – «Южнорусские очерки и портреты» (1898): у збірку вміщено такі наукові розробки, як «Батьківщина Гоголя», «Шевченко — живописець і гравер», «Дві поїздки з М. Костомаровим», «Україна в зображенні французів» та ін. У 1899 р. вийшла друга збірка — «Украинские были», що мала два розділи: «Старовинні силуети» й «Художники». Останній розділ склали біографічні розповіді про В. Боровиковського і Д. Левицького, в якому автор промовисто показав естетичну обдарованість українського народу і підкреслив виняткове значення вихідців з України в розвитку російського живопису XVIII ст. У 1905 р. в Петербурзі було надруковано третю книжку Василя Горленка «Отблески: Заметки по словесности и искусству» зі статтями про І. П. Котляревського та «Записки Пилипа Орлика».

Один з перших біографів В. П. Горленка історик Д. Дорошенко відзначав, що вчений був один з найкращих українських етнографів і талановитий критик художньої літератури, який чудово знав український театр, європейське та українське мистецтво, володів дивовижними знаннями з української старовини та історії різних епох, був одним з перших шевченкознавців… «Та, власне, це лише айсберги, які треба розшифровувати й розшифровувати», – писав у некролозі Д. Дорошенко, адже наукову та епістолярну спадщину великого українця й донині далеко не повністю виявлено, вивчено й опубліковано.

Помер Василь Петрович Горленко 25 (12) квітня 1907 р. у віці 54 роки від тяжкої хвороби у петербурзькій лікарні, згідно заповіту похований у рідній Ярошівці.

Вибрані праці вченого:

1. Горленко В.П. Бандурист Иван Крюковский. Киевская старина. 1882, № 12.
2. Горленко В.П. Из бумаг И. П. Котляревского (письма к нему). Киевская старина. 1883, № 5.
3. Горленко В.П. Кобзари и лирники. Киевская старина. 1884, № 1.
4. Горленко В.П. Киев в 1799 г. Киевская старина. 1885, № 3.
5. Горленко В. П. В. Л. Боровиковский: Биографический очерк. Киевская старина. 1891, № 6.
6. Горленко В.П. Записки Иоасафа Горленка, епископа Белгородского и старинные заметки о роде Горленков. Чтения в Историческом обществе Нестора-летописца. 1892, кн. 6.
7. Горленко В.П. Южнорусские очерки и портреты. К., 1898; К., 1993.
8. Горленко В.П. Украинские были. К., 1899.
9. Горленко В.П. Отблески: Заметки по словесности и искусству. С.-Петербург, 1905; 1908.

Джерела та література:

• Костомаров Н.И. Поездка в Переяслав. Исторический вестник. М., 1885, № 12, с. 489-508.
• Горленко В.П. Две поездки с Н. И. Костомаровым. Киевская старина. 1886, т. ХIV, Январь, с. 111–123.
• Шевчук В. Шукач «перлів многоцінних» (Фольклорист і етнограф В. Горленко). Наукова творчість та етнографія. 1971, № 3.
• Маленький В. Житейські і творчі стежки Василя Горленка. Україна: Наука і культура. К., 1988, вип. 22.
• Білокінь С. Борг перед Василем Горленком. Слово і час. 1993, № 1.
• Забіяка І.М. Горленки і Скоропадські. Кілька штрихів до проблеми взаємостосунків між українськими дворянськими родами. Сіверянський літопис. 1997, № 3.
• Ясь О.В. Горленко Василь Петрович. Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. К.: В-во «Наукова думка», 2004, 688 с.: іл. URL: http://www.history.org.ua/?termin=Gorlenko_V.
• Борисенко В.К. Горленко Василь Петрович. Енциклопедія Сучасної України: електронна версія [веб-сайт] / гол. редкол.: І.М. Дзюба, А.І. Жуковський, М.Г. Железняк та ін.; НАН України, НТШ. Київ: Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2006. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=31294.
• Козар Лідія. Фольклористично-етнографічна діяльність Василя Горленка. Народна творчість та етнографія. / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського, №3-4, К., 2007.
• Забіяка І. М. Епістолярна спадщина Василя Горленка. Монографія. Вид. 2-ге, доповн. і переробл. / Бібліотека альманаху «Вітряк». Вип. 5, К., 2013, 400 с.
• Забіяка Іван. Європеєць з українською душею. До 165-річчя Василя Горленка. Сіверянський літопис. 2018, № 1–2 (139–140), с. 343–355.
• Бузян Галина, Юрченко Олександр. Переяслав у світлі інтересів мандрівників та вчених ХІХ ст. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: / Всеукраїнська наукова конференція «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (Пам’яті Олександровича Васильовича Юрченко (1979-2019)). Переяслав-Хмельницький, 2019, вип. 15 (17), с. 18–39.
• Махінчук Микола. Повернення Василя Горленка. «Урядовий кур’єр». 15 грудня 2019 р.
• Пазюра Наталка. Постать Василя Горленка у контексті дослідження старого українського консерватизму. Історіографічні дослідження в Україні: Збірник наукових праць / НАН України. Інститут історії України. 2019, вип. 30.
• Забіяка Іван Василь Горленко: час розвіювати міфи. Ким він був для України? Укрінформ. Культура. URL: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2422644-vasil-gorlenko-cas-rozviuvati-mifi-kim-vin-buv-dla-ukraini.html.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                 Г.М. Бузян

• В. П. Горленко. Світлина кінця ХІХ ст. В. П. Горленко. Світлина кінця ХІХ ст.
• М. І. Костомаров у поважному віці. Світлина 80-х рр. ХІХ ст. М. І. Костомаров у поважному віці. Світлина 80-х рр. ХІХ ст.
• Надмогильний пам’ятник В. П. Горленку на кладовищі с Українське (кол. Ярошівка). Суч. світлина. Надмогильний пам’ятник В. П. Горленку на кладовищі с Українське (кол. Ярошівка). Суч. світлина.
• Переяслав. Вознесенський монастир. Світлина поч. ХХ ст. Переяслав. Вознесенський монастир. Світлина поч. ХХ ст.
• Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» з Вознесенського собору Переяслава. Суч. світлина копії ікони. Ікона «Покрова Пресвятої Богородиці» з Вознесенського собору Переяслава. Суч. світлина копії ікони.
• Переяслав. Успенська церква. Малюнок П. Гнедича ХІХ ст. Переяслав. Успенська церква. Малюнок П. Гнедича ХІХ ст.
• Переяслав. Михайлівська церква з дзвіницею ХVІІІ ст. Світлина 20-х рр. ХХ ст. Переяслав. Михайлівська церква з дзвіницею ХVІІІ ст. Світлина 20-х рр. ХХ ст.
• Борисоглібська церква с. Борисівка (нині м. Переяслав). Світлина кінця ХІХ ст. Борисоглібська церква с. Борисівка (нині м. Переяслав). Світлина кінця ХІХ ст.
•