Пісні про які піде мова, Марія зберегла від батьків своїх, в основному від матері – Карман, по чоловіку - Брик Уляни Сергіївни, і батька Єфрема Павловича та від діда - Карман Сергія, з яким завжди співала в родинному колі.
Народилися і проживали її дід і мати в с. Дівички на Переяславщині. І вона там народилася – 24 листопада1926року.
Марія Єфремівна Брик - Приходько вийшла заміж в с. Харківці, і прожила там все своє життя - була учасницею фольклорного ансамблю «Харківчанка» цього села. Сама складала частівки на злобу дня і виконувала їх зі сцени. Вона знала і співала дуже багато українських народних пісень, які передавалися від діда-прадіда в її співучій родині.
В останні три роки свого життя Марія Єфремівна дуже переймалася, аби ці стародавні пісні не щезли і не пропали в людській пам’яті, тому за своєю власною ініціативою, просила записати і зберегти хоч дещицю зі свого репертуару, хоч для своєї родини: дітей, внуків і для прийдешніх поколінь[1].
Марія Приходько мала ясний розум, тому зі своїх спогадів розповіла нам, що коли вона виходила заміж, а це були важкі повоєнні роки, то ходила в українському вбранні звати гостей на весілля. За нею ходило біля дванадцяти дружок по селу.
Такої честі зазвичай заслуговувала найкраща дівчина в селі. Це та - яка була дуже шанованою, з якої всі хотіли брати приклад, яка була талановитою майстринею, мала добру вдачу, чи інші заслуги перед дівоцькою громадою. У Марії був сильний дзвінкоголосий голос, що як заведе, степової широкої на своєму кутку, то на іншому відлунить, за це й любили її.
Марія Єфремівна не рахувала своїх пісень, але для неї вони були надзвичайні. Бо вона їх співала ще з своїми батьками і дідом.
За класифікацією вони відносяться до періоду їх побутування, а це ХIХ- поч. XX- го ст. Збереглися вони завдячуючи таким людям, як Марія Єфремівна, адже передавалися лише з голосу.
Для прикладу старовинна пісня «Ой поля, ви поля». Текст пісні зросійщений, від імені солдата – українця, який загинув на чужині. Атрибутувати період пісні дещо складно, але можна стверджувати, що пісня, скоріше всього початку ХІХ ст. Солдатська, рекрутська пісня.
Ой поля вы поля, вы шыроки поля,
Що ж на вас же поля урожаю нема?-/двічі/
Тилькы той урожай, кучерява верба - /двічі/
А под этой вербой, солдат вбытой лежит
А в ногах у его стоит конь вороной.
Ой ты конь, же, мой конь, -ты товарищ родной,
Да бежи ж ты мой конь, на Вкраину домой!
Да вклонись ты мой конь, отцю й неньци родной
Отцю неньци родной, ще й жене молодой.
Й не кажи ты мой конь, що й вбытой лежу,
А скажи ты мой конь, що жонатый хожу.
Оженила меня пуля быстренькая,
а звенчала меня – шабля гостренькая.
А в боярах булы круг снаряды гулы -
А в свитылках булы, кругом пушки гулы.
А за жонку була – восковая свеча,
за матерь була – мать сырая земля –/двічі/.
Поховала меня, вся чужа чужина.
Саме ця пісня не давала спокою Марії Єфремівні. Знаходячись в дружніх відносинах з керівником сільради вона планувала і обіцяла - заспівати цю пісню біля Братської могили в селі, але захворіла, тому не вийшло. І ось тепер бідкалася, що може вмерти, «а я ж переживаю щоб ця пісня не вмерла зі мною...»
Коли почали шукати звідки походить ця пісня, то знайшли виконання її учнями фольклорного відділення школи мистецтв с. Сукромля Смоленської області а, також записана від жительки села Луга, Ленінградської області, яку представили на фестивалі рекрутської пісні старожили цього села Луга Ленінградської області[2].
А ще у виконанні жінок з Архангельської області. І в усіх джерелах відбувалося зміна тексту. А наша Марія Приходько вивчила її від свого діда, який швидше за все, відбуваючи солдатчину привіз її з тих країв.
В західних областях України і в Наддніпрянській її частині побутував по козацькій темі український варіант народної пісні – «Ой на горі вогонь горить». Існує навіть художня листівка на цю тематику[3].
Вже не дуже здорова, Марія упросила свого внука, Володимира, щоб він привіз її в місто в районний будинок культури, до Миколи Гриценка, аби наспівати цю пісню та інші на «мікрофон».
Марія Приходько, заздалегідь записала на список свої пісні.
Пригадується ця зустріч, як одна з незабутніх. Як хотілося більше записати і пісень, і її спогадів. І, як опановував острах, що вона втомиться, або голос осипне, а ще – скоро внук покличе. Але він терпеливо чекав, і не поспішав. Вона ще дуже хотіла, аби ці пісні ми записали і передали на пам'ять її внукам.
«А ось цю пісню, співали мої мати й батько, а тепер я своїм дітям співаю, і плачу.»
«Коли чекаєте на них в гості?»
«Авжеж!» (співає):
Пийте люди горілочку, а ви гуси - воду
Горе мені одній в хаті, та й без свого роду.
сім днів шила, сім днів пряла, та все заробляла –
да я своїх діточок до купи збирала.
Діти мої, діти мої, діти – соловейки –
Прилітайте ви до мене, да й що неділеньки.
Мамо наша, мамо наша мамо дорогая,
Ой ради б ми прилітати, дак ти убогая.
Хоч я вбога, хоч не вбога, та я не гордая
Хліба-солі розгорюю, да й вас пришаную ...
Цю пісню можна знайти за архівами посилання, але текст у джерелі запису значно перефразований, що було характерно серед різних регіонів України. (Джерело: Народні пісні з-над Дністра в записах Євгенії Ярошинської. – Київ: Музична Україна, 1972. – 323 с.
Режим доступу: https://nashe.com.ua/song/8264 )
Як завжди, за суєтністю робочих буднів, пісні записані на плівку. чекали свого текстового розшифрування, хоч сумління докоряло: «Треба ж переписати пісні Марії Приходько для внуків!»
І раптом звістка, яку повідомив той же внук Володимир:
«Бабуні Марії, 23 жовтня 2008року, не стало!»
Відлетіла невгамовна співуча душа Марії Єфремівни. Хочеться вірити, що не обірветься цей вічний ланцюг безперервності людського життя на Землі, оспіване її піснями, яке з покоління в покоління передавали нащадки її роду. Ще одна пісня, яку Марія Приходьмо зі своїм чоловіком часто любили співати разом, почула від діда[1].
Ой у полі в полі, росло два дубочки, ой –
І схилилися ж вверхи до купочки.
Вверхи до купочки, ой, там сиділо ж, аж два голубочки.
Аж два голубочки, ой, вони сиділи ж, знялись полетіли.
Знялись полетіли, ой, полетіли ж, яром долиною.
Яром долиною, ой, посідали, аж під калиною
Аж під калиною, ой, розмовляли, самі між собою.
Самі між собою, ой, горе тому, тому жонатому.
Горе тому, тому жонатому, ой, а ще гірше которую любить –
Которую любить словами голубить, ой пригортає, як мати дитину.
Як мати дитину, ой, да так козак молоду дівчину [1].
1.Польові дослідження Костюк Н. В. – 2008 року записано від Приходько М. Є. 1926 р. н. – жительки с. Дем’янці, Київської області. (Фото світлини надані Приходько М. Є.
2.Виконання пісні «О поля вы поля, вы широки поля»
Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=GtQ2ewK3cA4
3.Листівки-репродукції з акварелей Амвросія Ждахи до українських народних пісень
Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/node/99
https://niez.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/2326-%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%BD%D1%96-%D0%B2%D1%96%D0%B4-%D0%BC%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%97-%D1%94%D1%84%D1%80%D0%B5%D0%BC%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE.html#sigProId99d79af54a
Молодший науковий співробітник НДС «Музей кобзарства Н. В. Костюк