ПАВЛО ПЕТРОВИЧ СВІНЬЇН (8(19).06.1787–9(21).04.1839) – ПИСЬМЕННИК, ЖУРНАЛІСТ, ІСТОРИК, ХУДОЖНИК, ДИПЛОМАТ, РЕДАКТОР, ПЕРШИЙ ВИДАВЕЦЬ ЖУРНАЛУ «ОТЕЧЕСТВЕННЫЕ ЗАПИСКИ», ДОСЛІДНИК ІСТОРИЧНИХ ПАМʹЯТОК ПЕРЕЯСЛАВА.

Народився 19 червня (8 червня за старим стилем) 1787 р. у маєтку Єфремово Галицького повіту Костромської губернії (за іншими відомостями – у Москві) в родині лейтенанта флоту Петра Микитовича Свіньїна та Катерини Юріївни Лермонтової. Маєток Лермонтових знаходився неподалік. Бабусею Павла Свіньїна була Ганна Іванівна Лєрмонтова, яка доводилась онучкою страченому Петром I стольнику Федору Пушкіну. Таким чином, П. П. Свіньїн доводився родичем і М. Ю. Лермонтову і О. С. Пушкіну. Навчався у Благородному пансіоні при Московському університеті (1802), потім – в Імператорській академії мистецтв (1802–1806). Література стала його першим захопленням. Друкував свої перші твори – байки та вірші, у журналі «Утренняя заря» (1803).

Після закінчення Академії поступив на службу до Міністерства іноземних справ (1806–1824). Служив перекладачем на суднах російського флоту у Середземному морі та виступав офіційним представником Міністерства на переговорах під час військових дій (йшла війна 1805–1807 рр.). П. Свіньїн досконало володів німецькою, французькою та англійською мовами. На флагманському кораблі «Ярослав», Павло Свіньїн побував у портах Англії, Португалії, на Гібралтарі, на острові Мальта, в Іспанії, Північній Африці, Італії, Греції. Він був істориком ескадри, детально описував морські бої та сутички. Володіючи художнім хистом, зробив немало акварельних малюнків та зарисовок.

Після повернення в Петербург був призначений у російське посольство в США, де служив молодшим дипломатичним співробітником консульства в Бостоні. Багато мандрував, вивчав життя, порядки, побут населення мало відомої тоді країни (1810–1813). Під враженням від подорожей написав книгу нарисів «Опыт живописного путешествия по Северной Америке», яку проілюстрував сам (1815). Павло Свіньїн був одним з перших іноземців, який залишив опис Сполучених Штатів початку ХІХ ст. Створив десятки малюнків, акварелей, гравюр з пейзажами, видами міст і сценами тогочасного американського життя, деякі з яких нині експонуються у музеях США.

У 1813 р. служив при Головній квартирі російської армії у Німеччині, відвідав Англію. У 1814 р. повернувся у Росію. Результати своїх закордонних спостережень П. Свіньїн виклав у працях «Опыт живописного путешествия по Северной Америке» (1815), «Ежедневные записки в Лондоне» (1817), «Воспоминания на флоте» (1818) та інші статті, опубліковані в журналах «Сын отечества» та «Отечественные записки».

У 1824 р. Павло Петрович вийшов у відставку, продовжив літературну і видавничу діяльність: збирав історичні документи, відомості про видатних співвітчизників. Ще у 1818 р. він почав видавати збірник ««Отечественные записки», який згодом став знаменитим журналом.

Чимало мандрував по Росії: Бессарабія, Україна, Кавказ, Крим, Урал, Поволжя, Західний Сибір, Прибалтика. Результатом поїздок виявилися популярні у свій час книги: «Достопамятности Санкт-Петербурга и его окрестностей» (в 6-ти томах, 1820-ті роки), «Археологические путешествия по России» (1825), історичні романи: «Шемякин суд», «Ермак, или Покорение Сибири».

Переяслав Павло Петрович Свіньїн відвідав влітку 1825 р. (на той час йому вже виповнилося 38 років). Нинішній стан міста його не особливо цікавив, а приваблювали лише міські старожитності. Цінитель історії та знавець історичної літератури та літописів, він з повагою відзивається про Переяслав, як про одне із найдавніших міст давньої Русі. Свої враження після перебування у Переяславі він опублікував у «Отечественных записках» за 1826 р., під назвою «Обозрения путешествия издателя Общественных Записок по России в 1825 году относительно археологии».

У Переяславі Павло Петрович знайомиться з краєзнавцем та знавцем місцевих старожитностей Яковом Івановичем Благодаровим – «любителем отечественных древностей», як пише про нього П. П. Свіньїн. Яків Благодаров за десять років перед тим так само був «екскурсоводом» по переяславських старожитностях для молодого О. І. Льовшина (1815). Не дивлячись на свій поважний вік (62 роки), Яків Іванович теж став для дослідника своєрідним гідом по міських пам’ятках та визначних місцях. Із скупих записів важко встановити маршрут їхніх подорожей по місту, проте відомо, що П. П. Свіньїн відвідав духовне училище при Вознесенському монастирі. У семінарській бібліотеці він ознайомився з двома старими Євангеліями. Найбільше зацікавило дослідника Пересопницьке Євангеліє із дарчим написом гетьмана Івана Мазепи, який він наводить у дещо перекрученому вигляді з додачею вигаданих фраз. Складається враження, що дослідник чув про книгу, але певно не тримав її у руках. Саме ж Євангеліє він помилково датував ХІІ – поч. ХІІІ ст. Інше Євангеліє залишилося не ідентифікованим. Зацікавило П. П. Свіньїна й вірогідне місце убивства князя Бориса Володимировича, згадуване у літописах та агіографічних джерелах, у с. Кондоїдівка (згодом с. Борисівка). Він оглянув кам’яний пам’ятний хрест, який так само як О. І. Льовшин датував 1664 р. Залишки давньої цегли, яку дослідник бачив навколо каплички, спонукали його висловити думку про існування у давньоруський час кам’яної церкви, що, згідно повідомленням у літописах, була резиденцією князя Володимира Мономаха. П. П. Свіньїн зазначає, що жителі Переяслава і мешканці навколишніх міст та сіл вшановують день загибелі князя Бориса Володимировича, відзначаючи кожного року 2 травня цю важливу для них подію водоосвяченням та молитвами. Цікаво, що місцеву р. Альту, на лівому березі якої проходить це священнодійство, він називає Ялтою.

Також Павло Петрович познайомився зі священиком Борисоглібської каплички. Той розповів про свої наміри збудувати на її місці кам’яний храм. «Он намеревается выстроить здесь церковь и собрал уже несколько тысяч на сей предмет во время своего путешествия по епархии в нынешнем году», – пише дослідник. Справді, сучасна кам’яна церква св. Бориса та Гліба у мікрорайоні м. Переяслава «Борисівка» була збудована у 1839–1840 рр.

У 1818–1830 рр. П. П. Свіньїн видавав журнал «Отечественные записки», що вважається найбільш яскравою сторінкою його багатогранної діяльності. Вперше в Росії у цьому проекті значну увагу було приділено публікаціям з історії, археології, етнографії, географії, оглядам художніх виставок, біографіям видатних суспільних діячів, подорожнім нотаткам. У журналі було опубліковано близько 200 рідкісних документів XIV – XIX ст. Історики недаремно називають П. П. Свіньїна «дідусем російських історичних журналів». У 1818–1819 рр. він видав два збірника, а з 1822 р. видання стало періодичним і виходило регулярно до 1830 р. після перерви у 1838 р. П. П. Свіньїн відновив видання «Отечественных записок». Але на початку 1839 р. П. Свіньїн був змушений передати журнал в оренду видавцю А. Краєвському.

П. П. Свіньїну належало одне з найперших у Росії зібрань творів вітчизняного живопису, скульптури, предметів старовини, мінералів, монет, медалей, книг та рукописів. У «Короткому описі» своєї збірки, виданої у 1829 р., автор назвав її «Русский музеум Павла Свиньина». Під цією назвою вона стала широко відомою сучасникам та історикам. Колекціонер створював Музеум вподовж 1820-их рр. Один з розділів Каталогу називався «Спогади». З нього видно, що збирача не зупиняли ніякі перешкоди у пошуку експонатів. Так, у пошуку рукописів М. В. Ломоносова він виїздив з Петербурга в Архангельськ, відшукав родичів вченого і придбав більш ніж 500 сторінок, написаних його рукою, врятувавши їх для науки. Цю колекцію нині називають «Свіньїнська збірка паперів Ломоносова».

Зібрання розміщувалося в будинку П. Свіньїна у Петербурзі та в його маєтку в с. Смоленське Переяславського повіту. Але одному, без жодної підтримки, утримувати і розвивати музей виявилося колекціонеру не під силу: через складні матеріальні обставини він був змушений закрити свій Музеум, а експонати виставити на розпродаж. У 1834 р. музей був проданий з аукціону самим збирачем. Цінні рукописи XIV – XIX ст. із цього зібрання придбала Російська академія. Сам П. Свіньїн з гіркотою писав: «Наконец о моем Русском Музеуме можно сказать то же, что о турецком флоте под Чесмою: был. Его не стало и, может быть, надолго не выищется другой чудак, который бы, подобно мне, употребил сотню тысяч, пятнадцать лет жизни и трудов для собирания образчиков русской славы, просвещения и ума!...». Постійне прагнення П. П. Свіньїна «приносити користь вітчизні» отримало своє втілення у створеному Музеумі, який надав поштовх подальшій музейній справі у Росії.

П. П. Свіньїн був знайомий з багатьма письменниками та художниками, зокрема з В. Ф. Булгаріним, О. С. Грибоєдовим, І. А. Криловим, О. С. Пушкіним. Популярними були літературні вечори в будинку П. Свіньїна. Він опікувався молодими талантами, допомагав юним художникам і поетам. Його квартира слугувала літературним салоном, куди приходили й маститі письменники й літератори-початківці, тут бували й вельможні князі, й талановиті міщани. Рукописами й книгами з бібліотеки Музеума Свіньїна користувався О. С. Пушкін, зокрема під час роботи над «Капітанською дочкою». Сучасні йому літератори ставилися до нього іронічно, нерідко критикували Павла Свіньїна за схильність до перебільшень та прислужування перед владою. Відомо кілька епіграм на нього, зокрема й приналежні перу О. С. Пушкіна. Із спогадів сучасників відомо, що сюжет «Ревізора» М. В. Гоголю підказав О. С. Пушкін, глузливо розповідаючи про подробиці відрядження П. Свіньїна у Бессарабію в 1815 р.

П. П. Свіньїн був обраний академіком Академії мистецтв (1811), членом Російської академії (1833), почесним членом «Оружейної палати». Етнографічні нариси П. Свіньїна «Картины России и быт разноплеменных ее народов» вийшли друком вже після його смерті (1839).

Помер Павло Петрович Свіньїн на 51 році життя 9 (21) квітня 1839 р., похований у С.-Петербурзі.

Праці дослідника:

1. Свиньин П. Опыт живописного путешествия по Северной Америке. СПб., 1815.

2. Свиньин П. Обозрения путешествия издателя Общественных Записок по России в 1825 году относительно археологии / П. Свиньин // Отечественные записки. – СПб.: в типографии А. Смирдина, 1826. – Ч. 27. – Кн. І. – С. 69–344.

3. Свиньин П. Извлечение из археологического путешествия по России Павла Свиньина в 1825 году / П. Свиньин // Труды и записки Общества истории и древностей российских. – М., 1826. – Ч. ІІІ. – Кн. І. – С. 181–219.

4. Свиньин П.Краткая опись предметов, составляющих русский музеум Павла Свиньина. – СПб., 1829.

5. Свиньин П. Ермак или покорение Сибири: исторический роман ХVІ столетия. – СПб., 1834. – 4 т.

6. Свиньин П. Картины России и быт разноплеменных народов. Из путешествий П. П. Свиньина. – СПб., 1839. – Часть 1.

Література:

• Свиньин Павел Петрович // Энциклопедический словарь Ф. А. Брокгауза и И. А. Ефрона. – СПб., 1900. – Т. ХХІХ: Сахар – Семь мудрецов. – С. 151-152.
• Свиньин, Павел Петрович [Електронний ресурс] // Википедия / Режим доступу: https://ru.wikipedia.org/wiki/Свиньин,_Павел_Петрович.
• Свиньин Павел Петрович [Електронний ресурс] // Хронос. Биографический указатель. / Режим доступу: http://www.hrono.ru/biograf/bio_s/svinin_pp.php.
• Павел Петрович Свиньин [Електронний ресурс] // Костромка. Из истории костромского дворянства. / Режим доступу: https://kostromka.ru/nobles/283.php.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                         Бузян Г. М.

• Портрет П. П. Свіньїна Портрет П. П. Свіньїна
• Портрет П. П. Свіньїна. Портрет П. П. Свіньїна.
• Журнал «Отечественные записки», який видавав П. Свіньїн. 1828 р. Журнал «Отечественные записки», який видавав П. Свіньїн. 1828 р.
• С.Петербург. Будинок, в якому знаходився «Русский музеум Павла Свиньина». Гравюра. 1830-ті рр. С.Петербург. Будинок, в якому знаходився «Русский музеум Павла Свиньина». Гравюра. 1830-ті рр.
• Вид Києва. Малюнок П. Свіньїна. 1826 р. Вид Києва. Малюнок П. Свіньїна. 1826 р.
• Два індіанці та європеєць. Малюнок П. Свіньїна. 1810-ті рр. Два індіанці та європеєць. Малюнок П. Свіньїна. 1810-ті рр.
• Одне з перших парових суден в Америці. Малюнок П. Свіньїна. 1810-ті рр. Одне з перших парових суден в Америці. Малюнок П. Свіньїна. 1810-ті рр.
•