27 ТРАВНЯ НАРОДИЛАСЯ МАРІАННА ВОЛОДИМИРІВНА МАЛЕВСЬКА-МАЛЕВИЧ (27.05.1918-02.07.2011) – РАДЯНСЬКИЙ АРХЕОЛОГ ТА МИСТЕЦТВОЗНАВЕЦЬ, ДОСЛІДНИК АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМʹЯТОК ПЕРЕЯСЛАВА

Маріанна Малевська-Малевич (уроджена Дементьєва) народилася 27 травня 1918 р. в Ленінграді. Навчалася хореографічному училищі, але через медичні показники не змогла продовжити навчання по обраній професії. У 1937 р. вчилася на архітектурному робфаці при Ленінградському інституті інженерів комунального будівництва, а через рік вступила до Інституту ім. І. Рєпіна Всеросійської Академії мистецтв (1938-1946). Вона була ученицею М. К. Каргера, який у 1938-1950 рр. працював у Академії мистецтв на кафедрі історії архітектури факультету історії та теорії мистецтв. Ще на другому курсі, у 1940 р. студентка Маріанна Дементьєва брала участь у Київській та Новгородській археологічних експедиціях, очолюваних відомим дослідником.

У 1942 р. з блокадного Ленінграда разом з Академією мистецтв та з мамою, яка викладала в Академії французьку мову, евакуювалася у Самарканд. У 1944 р. повернулися до Ленінграду й до навчання, вийшла заміж за відомого фотографа П. С. Малевського-Малевича. По закінченні Академії отримала спеціальність мистецтвознавець, і остаточно визначилася з науковими інтересами – історія архітектури. В Академії мистецтв під керівництвом М. К. Каргера навчалася в аспірантурі (1948-1950).

У 1952 р. М. В. Малевська-Малевич поступила на роботу до Ленінградського відділення Інституту історії матеріальної культури АН СРСР, де пропрацювала до офіційної пенсії (1952-1986), а не офіційно трудилася в Інституті до кінця життя. Працюючи у Групі слов’яно-руської археології, якою керував М. К. Каргер, і брала участь практично у всіх його експедиціях, зокрема, в Києві, Вишгороді, Переяславі, Галичі, Володимирі-Волинському, Полоцьку (1946-1958).

У 1952-1953 рр. Маріанна Володимирівна брала участь у розкопках Переяслав-Хмельницької археологічної експедиції АН СРСР по дослідженню археолого-архітектурних пам’яток древнього Переяслава. Вона числилася на посаді науково-технічного співробітника (як вказує звіт), але з її досвідом польових робіт та освітою виконувала роботу науковця. Є спогад самої Маріанни Володимирівни, про те, як вона у 1953 р. приїхала у Переяслав зі своєю дочкою Наташею й на центральній площі-галявині її зустріла припнута до кілка коза Галя та величезний камінь з написом, який всім сповіщав, що на цьому місці буде споруджено пам’ятник «300-річчю возз’єднання України з Росією».

У ці роки експедиція на чолі з М. Каргером відкрила максимально можливу на той час площу, на якій розміщувались рештки Михайлівського собору, включно з прибудовами – боковими притворами та князівськими усипальнями, а також декілька малих храмів на території дитинця і посаду давнього міста.

У 1952 р. роботи зосередились не тільки на дослідженні решток Михайлівського собору, але й по всій території дитинця, де було закладено 32 розвідувальні шурфи загальною площею 570 кв. м. У результаті наполегливого пошуку по вул. Радянській, 7 (т. зв. садиба Динника), була відкрита безстовпна церква ХІ ст., не згадувана у літописних джерелах. У кількох місцях було здійснено археологічний розріз валу переяславського дитинця, насамперед, на місці досліджень Б. О. Рибакова 1945 р. На посаді теж було розкрито залишки двох жител та печі.

Дослідження 1953 р. виявились особливо масштабними та плідними за результатами, адже за чотири (!) місяці розкопок було досліджено дві пам’ятки, надзвичайно важливі для вивчення особливостей переяславської архітектури: церква (Воскресенська) ХІІ ст. та церква-усипальня (Спаська) ХІ ст. Обидві пам’ятки були виявлені М. І. Сікорським, завдяки його пильній увазі до будь-яких земляних робіт та незвичних знахідок у місті.

У липні та серпні на території «окольного граду» експедицією М. К. Каргера досліджувала храм ХІІ ст. (Воскресенська церква – за назвою попередньої дерев’яної церкви ХVІІІ ст.). Дослідники прийшли до думки, що храм був монастирським собором і одночасно усипальнею. Розташування собору на території «окольного» міста свідчив про його зв’язок з мешканцями посаду.

На початку осені експедиція перемістилася на нове місце розкопок і впродовж вересня-жовтня досліджувала залишки церкви-усипальні ХІ ст. (Спаської – за назвою дерев’яної Спасо-Преображенської церкви, яка стояла на цьому місці принаймні з ХVІІ ст.). Порівнявши нововідкритий храм ХІ ст. з іншими храмами переяславської архітектури, М. К. Каргер зазначив його приналежить до типу малих, скромних за своїм виглядом, споруд княжої чи боярської вотчини. Через значну кількість кам’яних усипалень-саркофагів всередині церкви та під її стінами зовні (всього було розкрито 10 поховань) пам’ятка отримала в науковій літературі назву «церква-усипальня». Надзвичайно добре збереження археологічної пам’ятки змусило як дослідників, так і музейників на чолі з М. І. Сікорським, шукати рішення по збереженню розкопаних залишків. Так з’явилася ідея накриття розкопок захисним павільйоном (1954-1955) та музеєфікація пам’ятки шляхом створенням Археологічного музею (1957-1959).

Після смерті М. К. Каргера (1977) його учням та безпосереднім учасникам розкопок випало обробляти фактично неопрацьовані та неопубліковані матеріали досліджень у Переяславі. Таким чином, результатом цієї кропіткої роботи стала стаття М. В. Малевської-Малевич та П. О. Раппопорта «Церковь Михаила в Переяславле», опублікована у 1979 р. у науковому періодичному виданні «Зограф» (Белград). У цій надзвичайно важливій і цінній праці в більш-менш повному обсязі було введено до наукового обігу матеріали досліджень Михайлівського собору ХІ ст. (1949-1954), невідомі до того часу більшості дослідників.

У 1955 р. дослідниця працювала в Галичі, у 1956-1957 рр. – у Володимирі-Волинському. В 1958-1959 р. перейшла з експедиції М. Каргера до Словʼяно-литовського загону Прибалтійської експедиції.

З 1957 р. М. В. Малевська-Малевич починає нову наукову тему – вивчення давньоруської кераміки, в якій здобула незаперечних досягнень. Проводила розкопки кількох давньоруських пам’яток, серед них виділяються: городище, посад та могильник, яке належало літописному місту Новгородок Х-ХІІІ та центр удільного князівства ХІІІ-ХVІІ ст. у м. Новогрудок Гродненської обл. (Бєларусь) (1957-1967) та Мале Торопецке городище – літописне місто – сучасне м. Торопець Тверської обл. (Росія) (1960-1965). Взяла участь у публікації матеріалів Шостовицького поселення та у підготовці монографії «Древній Торопець» після смерті дослідника цих пам’яток Я. В. Станкевича.

У 1960-х рр. взяла участь у загоні по дослідженні давньоруських фортець Подністров’я, Прикарпаття та Закарпаття під керівництвом П. О. Раппопорта, вивчала кераміку з різних пам’яток.

Монографія по давньоруській кераміці західноруських пам’яток була написана у 1970-х рр. у 1982 р. була затверджена Вченою радою Інституту археології АН СРСР і лише у 2005 р. опублікована. Значення її для археологів, спеціалістів неоціненна. Так само як її статті по галицько-волинській кераміці, які виходили у різні роки.

У 1975 р. вона була начальником загону експедиції Ленінградського відділення Інституту археології на чолі з П. О. Раппопортом, досліджуючи архітектурні пам’ятки ХІІІ-ХІV ст. у Любомлі, Володимирі-Волинському, Луцьку, Львові та у Львівській області. Вона першою звернулася до вивчення пам’яток цього складного й маловивченого періоду історії, насамперед, до древнього кам’яного зодчества часу формування Литовської держави, початкового періоду витоків та складання особливостей української архітектури. У 1986-1987 рр. в с. Зимне Володимир-Волинського р-ну Волинської обл. М. В. Малевська дослідила унікальну пам’ятку – піч з обпалу цегли ХV ст., важливу для розуміння середньовічного будівельного виробництва. Дослідниця продовжувала займатися наукою, виїздила в експедиції до кінця 2000-х рр.

Величезний науковий та фото архів вченого обробляють учні Маріанни Володимирівни. Декілька її робіт опубліковані вже після смерті дослідниці.

Померла М. В. Малевська-Малевич на 94 році життя 2 липня 2011 р. у Санкт-Петербурзі.

Деякі праці М.В. Малевської- Малевич:

1. МалевскаяМ. В. Амфорка с надписью из Новогрудка // СА. – 1962. – № 4. – С. 238-241.
2. МалевскаяМ. В. К вопросу о керамике Галицкой земли XII–XIII вв. // КСИА. – 1969. – Вып. 120. – С. 3-14.
3. МалевскаяМ. В. К вопросу о локальных вариантах керамики западнорусских земель XII–XIII вв. // КСИА. – 1971. – Вып. 125. – С. 27-34.
4. Малевская М. В. Поливная керамика древнего Новогрудка // СА. – 1970. – № 3. – С. 194-204.
5. МалевскаяМ. В. Некоторые исторические связи Новогрудка в X в.: (по материалам керамики) // КСИА. – 1972. – Вып. 129. – С. 14-20.
6. МалевскаяМ. В. Гончарная мастерская первой половины ХІ в. в древнем Галиче // Культура средневековой Руси. – Л.: Наука, 1974. – С. 33-38.
7. МалевскаяМ. В., Раппопорт П. А. Декоративные керамические плитки древнего Галича // Slovenská archeológia. – 1978. – R. 36. – C. 87-98.
8. МалевскаяМ. В., Раппопорт П. А. Церковь Михаила в Переяславле // Зограф. – 1979. – № 10. – С. 30-49.
9. МалевскаяМ. В. Применение брускового кирпича в архитектуре Западной Руси второй половины XIII – XIV в. // СА. – 1989. – № 4. – С. 212-222.
10. МалевскаяМ. В. Церковь Иоанна Богослова в Луцке – вновь открытый памятник архитектуры XII века // Древнерусское искусство: исследования и атрибуции: Сб. статей. – СПб.: Дмитрий Буланин, 1999. – С. 9-36.
11. МалевскаяМ. В., Фоняков Д.И. Древний Торопец. – Торопец, 1991. – Т. 1. – 115 с.
12. МалевскаяМ. В., Фоняков Д. И. Древний Торопец. – Торопец, 2000. – Т. 2. – 187 с.
13. Малевская-Малевич М. В. Керамика западнорусских городов X-XIII вв.– Санкт-Петербург: Нестор-История, 2005. – 157 с.
14. МалевскаяМ. В. Церковь XIV в. на детинце Новогрудка // Stratum plus. – Кишинев, 2016. – № 5. – С. 339-353.

Література:

• Каргер М. К. Раскопки в Переяславе-Хмельницком в 1952–1953 гг. // Советская археология. – 1954. – Т. 20. – С. 5–30.
• Каргер М. К. Розкопки в Переяславі-Хмельницькому у 1952–1953 рр. // Археологія. – 1954. – Вип. ІХ. – С. 28–53.
• М. В. Малевской-Малевич – 80 лет // Археологические вести. – № 6. – 1999. – С. 17.
• Пескова А. А. Памяти Марианны Владимировны Малевской-Малевич (27.05.1918-02.07.2011). [Електронний ресурс] // Конференція «100 лет со дня рождения Марианны Владимировны Малевской-Малевич» / Режим доступу: http://www.archeo.ru/hronika-1/konferencii-1/100-let-so-dnya-rozhdeniya-marianny-vladimirovny-malevskoi-malevich.
• Пескова А. А., Антипов И. В., Елшин Д. Д., Михайлов К. А., Мусин А. Е. Археология красоты: опыт творческой биографии Марианны Малевской // Археологические вести. – Вып. 24. – 2018. – С. 358-372.

Старший науковий співробітник НДВ археології                     Бузян Г. М.

   Переглянути відео: https://drive.google.com/file/d/1VXSS4LQuJsklZUodxc9bNqvItmfv6UAD/view?usp=sharing

• М. В. Малевська-Малевич. Фото 1990-х рр. М. В. Малевська-Малевич. Фото 1990-х рр.
• М. В. Малевська-Малевич. Фото 1950-х рр. М. В. Малевська-Малевич. Фото 1950-х рр.
• Переяслав. М. В. Малевська-Малевич та П. О. Раппопорт на розкопках Воскресінської церкви ХІІ ст. 1953 р. Переяслав. М. В. Малевська-Малевич та П. О. Раппопорт на розкопках Воскресінської церкви ХІІ ст. 1953 р.
• Новогрудок. М. В. Малевська-Малевич на розкопках. 1974 р. Новогрудок. М. В. Малевська-Малевич на розкопках. 1974 р.
• М. В. Малевська-Малевич. Фото 2008 р. М. В. Малевська-Малевич. Фото 2008 р.
•