Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини – перший в Україні музей просто неба, створення якого почалося в 1964 році. В основу його концепції покладено принцип еволюції народного житла від найдавніших часів до XX ст. Забудова музею проводилася вільно-кутковим способом з майданом посередині, як у типовому українському селі.
У скансені на мальовничій Татарській горі, на території площею 25 га розташовано близько 300 об’єктів , з них – 122 пам’ятки народної архітектури XVII-XIX ст., у тому числі 20 дворів з хатами та господарськими будівлями, представлено більше 20 тисяч експонатів: твори народних майстрів, знаряддя праці, речі побуту, археологічні матеріали, документи, фотографії.
Серед найцінніших архітектурних пам’яток: церква Покрови Пресвятої Богородиці (початок XVII ст.) та дзвіниця (середина XVIII ст.) з Правобережної Київщини; церква Святого Георгія (середина XVIII ст.) з Переяславщини, увічнена Т.Г. Шевченком на сепії «Андруші»; лісний кордон – будинок лісної охорони (кінця XIX ст.) з Київського Полісся; корчма (початку XIX ст.) з м. Переяслава.
Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини має такі розділи: археологічний, українське село Середньої Наддніпрянщини другої половини XIX– початку XX ст.; сільські ремесла та промисли; вітряки та водяні млини. Особливістю музею є показ ремесел та промислів основних етапів еволюції житла.
Забудова музею копіює українське село.
Принцип забудови – безсистемно-вуличний з базарною площею та окремими кутками. В основі експозиції – двір – головна виробничо-економічна одиниця індивідуального ведення селянського господарства. Двори відкриті, з безсистемним розміщенням будівель, розміри і характер яких залежать від їх функціонального призначення та майнового статку господарів.
Чільне місце в селянській садибі другої половини XIX ст. займає хата. Своєрідність народного житла Середньої Наддніпрянщини – в оздобленні його інтер’єру. В експозиції хат представлено розписані скрині, божниці, різьблені сволоки, столи, мисники, дерев’яні та глиняні миски, рушники, килими, скатерті, ліжники, рядна, ряднини – робили кожне житло не тільки затишним, але й не схожим одне на одне.
В археологічному відділі експонуються реконструкції Добраничівської стоянки пізнього палеоліту (Х тис. до н.е.), житло черняхівської культури II-V ст.; рештки глинобитної печі XI ст., павільйон «Житлово-господарський комплекс X ст. з Києва» - оригінал та його реконструкція (садиба киянина, відтворена за проектом В. Харламова у 1980 році за матеріалами розкопок 1973 року на Подолі в Києві), пізнього періоду половецьке святилище XII – першої половини XIII ст. та ін.
Окрасою музею є два рукотворні ставки, дендропарк з десятками тисяч дерев та кущів. Вдало використано природний ландшафт та відтворено народні традиції озеленення дворів, вулиць, вигонів, майдану. Городи, сади, квітники, декоративні насадження надають музею життєвості й мальовничості.
В окремих архітектурних пам’ятках і спеціально побудованих павільйонах створено 13 тематичних музеїв, експозиції яких розкривають історію землеробства, хлібопекарства, сухопутного транспорту, науки і техніки, народного побуту, традицій, звичаїв та обрядів, народної творчості.