16 вересня 2026 р. в межах науково-просвітницького проєкту «Десяте літо» в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка відбулася зустріч із Сергієм Гальченком.
Проєкт «Десяте літо» започаткований із нагоди відзначення 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка як платформа для презентації та реалізації наукових і просвітницьких задумів, що покликані забезпечити процес національно-патріотичного виховання громадян через втілення шевченківських постулатів та розкриття світоглядних сенсів творчого доробку Кобзаря.
Гальченко Сергій Анастасійович – провідний науковий співробітник, заступник директора з наукової та видавничої діяльності Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України, кандидат філологічних наук. Член Національної спілки України (2000), дійсний член НТШ (2025).
З 1972 р. працює науковим співробітником, упродовж 1973–1982 рр. – завідувач відділу публікацій та використання документів Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України. Працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України: вчений-хранитель фондів відділу рукописів (1982–1993); завідувач відділу рукописів (1993–2003); провідний науковий співробітник відділу рукописів фондів і текстології (2005–2006); заступник директора з наукової та видавничої діяльності (з 2006 р.). Упродовж 2000–2005 рр. – працював на посаді генерального директора Національного музею Тараса Шевченка.
Наукова діяльність С. А. Гальченка стосується дослідження творчості плеяди постатей української літератури: Т. Шевченка, П. Тичини, І. Франка, В. Стефаника, В. Винниченка, О. Вишні, В. Сосюри, М. Драй-Хмари, М. Рильського, В. Чумака, В. Блакитного, Ю. Яновського та ін.
Заслужений працівник культури України (2001), Відзначений почесною нагородою Міжнародного Академічного Рейтингу «Золота Фортуна» – медаллю «20 років Незалежності України» (2012), орденом «За заслуги» 3-го ступеня (2017). Державної премії України в галузі освіти (2017), Лауреат низки літературно-мистецьких премій.
Зустріч було проведено у форматі лекторію та вільного спілкування, учасниками якого були науковці, музейні співробітники, учні 11-В класу Переяславського академічного ліцею ім. Івана Мазепи в супроводі учителя Моспан Галини Володимирівни та директора Бутника Ігоря Вікторовича. З вітальним словом до всіх присутніх звернулася в. о. генерального директора НІЕЗ «Переяслав», доктор філологічних наук Марина Навальна. Модератором заходу виступила Катерина Нагайко – старший науковий співробітник, в. о. завідувача науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченко».
Із промови Сергія Гальченка:
«мені пощастило схопити таку ниточку щодо вивезених із Києва архівних матеріалів Тараса Шевченка 8 жовтня 1943 року, і німці відкрили Музей-будинок Шевченка і забрали 11 скринь з тими упакованими матеріалами Тараса Шевченка. Але директор цього музею, Андрій Андрійович Терещенко, він, як і кожний директор, найдорогоцінніше приховав у двох валізках: офорти, рукопис вірша одного, поеми, документи, фотографії, перший «Кобзар»… <…>. Ці дві валізки опинилися спочатку в Німеччині, у Мюнхені, а потім аж в Америці, в Українській вільній академії наук. після його смерті дружина, Людмила Терещенко, принесла їх в УВАН. А я там у 1992 році працював у Колумбійському університеті над тим, щоб повернути в Україну архів-бібліотеку Винниченка, бо згідно заповіту його дружини, це мало бути повернуто в Україну, коли вона стане незалежною державою. І я менш, ніж через рік був уже в Америці, щоб реалізувати заповіт Розалії Винниченко. І бачу в Українській вільній академії великий фотоальбом. Мені генеральний секретар ВУАН Василь Мусійович Омельченко каже, що то альбом якихось фото. А це фото 30-их років сіл Моринці, Кирилівка, хати, природа… А це якась пані принесла і залишила тут. А в кінці інвентарний номер. А тоді Василь Мусійович показав мені інші деякі матеріали. <…>. А тоді каже, що в них є дві картини оригінали Шевченка, офорти, і один Брюллова. <…>».
«Його (Шевченка) спадщина як літературна, так і мистецька… він не мав квартири своєї, весь час переїжджав, після його смерті деяка частина малярської спадщини опинилася в руках одного з найближчих друзів – Козачковського, і в інших. Бо коли помер Шевченко, то через кілька днів у Петербурзі українська громада думала, як перепоховати його. І саме ця Українська громада добилася, що на 40-ий день провели ексгумацію і відправили в Україну тіло Шевченка. <…>. Після смерті Шевченка українці в Петербурзі стали вирішувати долю спадщини поета, і бібліотеки, і тих творів, що були в майстерні… <…>. Спочатку щось віддали Козачковському, щось у Лезаревських лишилося. <…>. Ота Українська Громада з перших днів думала, як створити музей Тараса Шевченка. Найближче до цього виявився Тарновський. <…>. Василь Васильович Тарновський сконцентрував у своїх руках понад 800 експонатів – картини, рукописи… Мені подарували каталог, який уклав Борис Грінченко, там понад 800 позицій – спадщина Тараса Шевченка. Але коли Василь Васильович Тарновський хотів передати це в Київ, то Київська Дума відмовилась від цієї україноцентричної колекції… Тоді це все передали до Чернігова, був відкритий Музей української старовини».
«Основна маса рукописів зберігається в Інституті літератури, тобто в тому інституті Тараса Шевченка, який був створений у Харкові 100 років тому. Та частина, яка була передана в галерею картин Шевченка, опинилася в Центральному музеї Шевченка довоєнному, а потім перейшла в нинішній Музей Тараса Шевченка, який у 2001 році… я, як директор цього музею запросив Президента України Леоніда Кучму, який приїхав у музей і вручив статус Національного музею. <…>. Уся рукописна спадщина – в Інституті літератури. Тут же подорожні альбоми Тараса Шевченка».
Під час заходу науковцем було представлено видання «ЩЕДРІСТЬ СЕРЦЯ. Казахстан у творчості Т. Г. Шевченка» (2026) із передмовою С. А. Гальченка «Слідами великого людинолюбця» та «Кобзар: вірші / Шевченко Т. Г.» із серії «Бібліотека українського воїна».
Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», к.і.н. Катерина Нагайко
