У МУЗЕЇ ЗАПОВІТУ Т. Г. ШЕВЧЕНКА ВІДБУЛАСЯ ЗУСТРІЧ ІЗ НАУКОВЦЕМ ДМИТРОМ ГОРДІЄНКОМ

20 березня 2025 р. в рамках науково-просвітницького проєкту «Десяте літо» в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка відбулася зустріч науковцем із Дмитром Гордієнком.

Проєкт «Десяте літо» започаткований із нагоди відзначення 210-ої річниці від дня народження Тараса Шевченка як платформа для презентації та реалізації наукових і просвітницьких задумів, що покликані забезпечити процес національно-патріотичного виховання громадян через втілення шевченківських постулатів та розкриття світоглядних сенсів творчого доробку Кобзаря.

Гордієнко Дмитро Сергійович – кандидат історичних наук, старший науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, провідний науковий співробітник “Інституту «Свята Софія»” Національного заповідника Софія Київська.

Випускник Національного університету «Києво-Могилянська академія» та Львівського національного університету імені Івана Франка. Автор понад 300 наукових публікацій з історії України, Візантії та Середньовічної Європи. Відповідальний секретар редколегій та випусковий редактор часописів «Ucrainica Mediaevalia» та «Byzantinoucrainica». Його основні праці: «Історія Української Православної Церкви» (2019), «Народження Східної Європи: українські трансформації» (2024), «Під знаком Тризуба. Володимир Великий та його держава» (2024).

Зустріч було проведено у форматі лекторію та вільного спілкування, учасниками якого були науковці, музейні співробітники, викладачі, студенти, учні, поціновувачі творчості Тараса Шевченка. З вітальним словом до всіх присутніх звернувся генеральний директор НІЕЗ «Переяслав» Олексій Лукашевич. Модератором заходу виступила Катерина Нагайко – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченко».

Із промови Дмитра Гордієнка:

«Для мене велика честь в Музеї Заповіту говорити про Тараса Шевченка. <…>. Одразу скажу, що деякі тези будуть єретичними звучати, але одна із найулюбленіших моїх поезій це «Єретик», і коли я інколи приходжу до думки, яку не варто говорити, згадую поезію Тараса Шевченка. <…>. Перша річ, яку я заперечую, це те, що Шевченко писав народною мовою. Я вважаю, що він все-таки творив мову. Чому? Народною мовою написано Котляревського «Москаль-чарівник», «Наталка-Полтавка», Квітка-Основ’яненко… Вона зараз для нас звучить трішки кострубато, тому що ми вже звикли до мови Шевченка. МИ вже звикли, що мова Шевченка є еталоном української мови».

«… він себе мислить художником, а не поетом, але «Кобзар» вистрелює так, що стає позачасовим, і стає кодом української нації. Пройшло уже понад 150 років, а повз «Кобзаря» ми не можемо пройти. І те, коли Шевченко сказав: «Я на сторожі коло їх поставлю слово, огненне слово», то це слово досі оберігає Україну».

«… Шевченко пише: «якби ми вчились так, як треба, то й мудрість би була своя…». Але, на жаль, кількість годин викладання Шевченка в школі скорочується, більшість говориться про соціальне, але, якщо подивитися на його козацьку тематику, то Шевченко співець мілітарної слави, співець козаччини. І в його «Заповіті», і в багатьох інших поезіях звучить «злою кров’ю вражою волю добувайте…».

Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка», к.і.н.                                         Катерина Нагайко