7 жовтня померла Сорокова (Коробка) Софія Федорівна –краєзнавиця, громадська журналістка, поетеса.
Народилася 1 листопада 1937 р. у селі Зарубинці Переяслав-Хмельницького району Київської області в селянській родині. Батько Федор Григорович, мати Ганна Архипівна.
У 1944 р. пішла до Зарубинецької семирічної школи, яку закінчила у 1952 р.
У середині 1950-их рр. здобула освіту бібліотекаря у Київському культосвітньому училищі.
У 1970-их рр. у зв’язку із створенням Канівського водосховища була переселена до с. Нові Циблі Переслав-Хмельницького району.
Мала 45 років загального стажу роботи: працювала у колгоспні, була завідувачкою клубом, перевізником пошти, листоношею, бібліотекаркою, інспектором Переяслав-Хмельницького районного відділу культури, секретарем Циблівської сільської ради, бібліотекаркою Республіканського шпиталю (Український державний медико-соціальний центр ветеранів війни) у с. Циблі.
Софія Федорівна мала активну громадську позицію: упродовж 40 років була учасницею Циблівського самодіяльного хору «Дніпрові хвилі». 30 років – режисером циблівського драматичного гуртка, з 1972 р. до 2020-их рр. працювала громадським кореспондентом районної газети «Вісник Переяславщини», Зокрема, висвітлювала історичні віхи та сучасне життя зарубинецької та циблівської громад. Авторка численних гуморесок, поезій на різні теми, у тому числі присвячених рідному краю. Брала участь у заходах спрямованих на відновлення с. Зарубинці, збереження пам’яті про затоплены села Переяславщини. Співпрацювала з громадськими організаціями.
У 2011 р. отримала звання «Почесний громадянин Переслав-Хмельницького району».
У 2015 р. у серії «Краєзнавча бібліотека Переяславщини» НІЕЗ «Переяслав» вийшов друком історико-краєзнавчий нарис «Не летять ластівки у Зарубинці». У книзі висвітлено історію села Зарубинці, наведено значну кількість документальних відомостей, спогадів, етнографічних матеріалів, візуальних джерел зібраних авторкою – Софією Сороковою.
Як дитина війни Софія Федорівна добре усвідомлювала ціну життя. Саме його й присвятила людям – родині, друзям, громаді. Чи не головною рисою її характеру було почуття гумору. З ним вона ставилася до усіх життєвих негараздів, труднощів тощо. Останні роки Софія Федорівна проживала у с. Вінинці, підтримувала творчі та дружні взаємини з дослідниками-краєзнавцями, у тому числі працівниками Заповідника.
Колектив НІЕЗ «Переяслав» висловлює щире співчуття рідним, близьким та друзям Софії Федорівни Сорокової. Вічна пам'ять.