ПОМЕР КРАЄЗНАВЕЦЬ МИКОЛА ЧИРКОВ

ПОМЕР КРАЄЗНАВЕЦЬ МИКОЛА ЧИРКОВ

На 68 році життя відійшов у засвіти краєзнавець, дослідник історії Переяславщини Микола Юхимович ЧИРКОВ. Уродженець с. В’юнище Переяслав-Хмельницького району Київської області, ветеринарний лікар за освітою та історик за покликанням тривалий час працював над вивченням історії рідного села.

Микола Юхимович активно співпрацював з науковцями НІЕЗ «Переяслав», місцевого університету, Національною спілкою краєзнавців України та широким колом місцевих дослідників. Він брав активну участь у заходах, спрямованих на розвиток краєзнавства, зокрема був постійним учасником щорічного Всеукраїнського історико-культурологічного форуму «Сікорські читання», долучався до роботи тематичних круглих столів та інших зібрань. Активно вивчав джерела та спілкувався зі старожилами на предмет виявлення інформації щодо історії рідного краю. Завдяки його зусиллям було виявлено низку унікальних джерел з історії Переяславщини – клірову книгу Церкви Покрови Пресвятої Богородиці с. Гланишів Переяславського повіту, щоденник мешканця с. В'юнище Переяслав-Хмельницького району Київської області Михайленка Федора Федотовича періоду німецької окупації, значну кількість фотоматеріалів, що ілюструють життя та побут затоплених нині місцевостей та інші відомості.

У 2021 р. в серії «Затоплені села Переяславщини» побачила світ книга «В’юнище та Козинці. Історія сіл Переяславського краю. Статті, спогади, документи». У виданні обсягом понад 600 сторінок дослідник представив значний обшир матеріалів: документи, спогади, фотоджерела та інші відомості, де закарбовано сторінки історії сіл, що зникли з мапи України через створення Канівського водосховища. Книга стала особистим дослідницьким проектом краєзнавця та п’ятим томом в серії видань, яку створили учасники ГО «Старий Дніпро», куди він входив від початку її створення.

У 2023 р. Миколу Юхимовича було нагороджено Грамотою за підписом Голови НСКУ Олександра Реєнта, яку він вручив йому особисто.

Дослідник мав багато творчих планів, яким, на жаль, не судилося втілитися в життя.

Колектив Заповідника висловлює щире співчуття рідним та близьким покійного.

Вічна пам’ять Миколі Юхимовичу!

З виступу М. Ю. Чиркова під час заходів Х Всеукраїнського історико-культурологічного форуму 20 жовтня 2021 р.:

«Шановні товариші, краєзнавці! Нарешті моя 10-річна краєзнавча робота завершилась зверстаною книгою на 624 сторінках – «В’юнище та Козинці: історія сіл переяславського краю» 112. Чим знамените село В’юнище? Це село, де в грудні 1845 року Тарас Шевченко написав 6 знаменитих творів і картину – літній пейзаж у В’юнищах.

Дуже добре, що я почав цю роботу в 2011 р. Надихнув мене на цю працю Тарас Нагайко. Сьогодні написати книгу і зібрати матеріал практично неможливо. Я як автор-упорядник зібрав воєдино в книгу майже увесь багатий матеріал про села В’юнище і Козинці, де знаходиться мій рід. Що спонукало мене, ветеринарного лікаря, на краєзнавчу роботу? Це моя служба (5 років) в Узбекистані, стажування за кордоном у США, Австрії і Німеччині. Тільки тоді я зрозумів, що я народився у раю.

Велика шана нашому земляку, корінному в’юнищанину, письменнику Шпиталю Івану Григоровичу! Всі його вірші, його автобіографія – у книзі. У книзі 334 світлини. А що робити з тими тисячами світлин, які я зібрав за ці 10 років? Значить ми пішли таким шляхом з дочкою моєю, що розмістили на Ютубі (YouTube) плейлист. Це буде фільм. Зараз вже є на три години, але я думаю, що буде на 6 годин. Один QR-код включаєш, і один за одним йде фільм.

Хочу подякувати Вікторії Вовкодав (з якою я 10 років тому починав роботу), Софії Сороковій (автору книги «Не летять ластівки у Зарубенці»), поетесі Ользі Дяченко, членам громадської організації «Старий Дніпро» і подружжю Набоків – Володимиру Васильовичу і Людмилі Миколаївні. Я без них цю книгу не написав би так, як в тому виді науковому, яка вона зараз. Там по тій книзі хоч бери захищай кандидатську дисертацію. У нас, у Циблях, планується оглядовий майданчик зробити. Там QR-код ми поставимо, і кожна людина зможе зняти.

Я вже не буду презентувати свою книгу по цих розділах 16-ти. Але я хотів би сказати, що моя книга – це продовження книги Лесика Михайла Прохоровича «Циблі – моє рідне село на Переяславщині». Я не повторявся. У мене такі розділи додалися як Перша світова війна, в’юнищани, козинчани, їхні світлини. Цей розділ на 40 сторінках. Дуже-дуже-дуже детально. Це завдяки Володимиру».