П’ятдесят років тому, у 1971-му, колекція вітряних млинів Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини поповнилася вітряком із с. Довжик Липоводолинського р-ну Сумської обл. (у ХІХ ст. село Довжицької волості Лебединського пов. Харківської губ.).
Виявлений вітряк у липні 1971 року під час етнографічної експедиції в Липоводолинський р-н. Ще у листопаді 1970 року під час перевезення до музею водяного млина із с. Гамаліївка Шосткинського р-ну Сумської обл. старшому науковому працівнику музею В.П. Шаблевському було дане завдання обстежити населенні пункти Сумщини з метою виявлення пам’яток млинарства, млинарських пристроїв, механізмів, знарядь праці. Перша експедиція, здійснена 12–14 лютого 1971 р. (наказ № 4 від 26.01.1971 р.) бажаних результатів не дала. Наступного разу, 15–19 липня 1971 р. (наказ № 18 від 01.07.1971 р.), В.П. Шаблевський з водієм М.І. Петрунею обстежили села Липоводолинського р-ну. У вітряку в с. Капустинці Липоводолинського р-ну було знайдено два молотки кін. ХІХ ст. ковальської роботи із двома загостреними кінцями (інв. № Е–1139 (І–ІІ), які використовувалися для наковування млинових каменів. Нині експонуються в Музеї хліба. В ході експедиції В.П. Шаблевський з’ясував, що в Липоводолинському районі збереглося п’ять вітряків: в селах Беєве, Грабщина, Кимличка, Капустинці, Довжик. Вітряк в с. Довжик правління колгоспу ім. Леніна погодилося передати до переяславського скансену.
Демонтували і перевезли вітряк до музею у серпні 1971 р. Першими, 8–14 серпня, виїхали В.П. Шаблевський та Л.І. Присяжний (наказ № 22 від 30.07.1971 р.). Після того як організаційні моменти були узгоджені, 11.08.1971 р. для демонтажу і перевезення вітряка виїхав музейний автотранспорт з водіями І.І. Теслею, М.І. Петрунею, Ф.С. Чиркою (наказ № 23 від 10.08.1971 р.).
Вітряк збудований на поч. ХХ ст. на кошти селянина-середняка с. Довжик Йосипа Литвиненка. Він і сам будував, і місцевих теслярів наймав. В плані розташування знаходився на околиці села на підвищеній місцині, десь метрів за 400 від колгоспного току. Його син, Литвиненко Федір Йосипович, у 1929 р. продав вітряк заможному селянину з с. Великі Будища Гадяцького р-ну Полтавської обл., який чи то не встиг його перевезти у своє село, чи то й не задавався такою ціллю. На початку 1930-х років селянина, який придбав вітряк, розкуркулили й вислали, а млин був переданий у власність створеного в Довжику колгоспу ім. К.Є. Ворошилова.
Напередодні Другої світової війни вітряк був кардинально перебудований з одноповерхового на двоповерховий колгоспними теслярами. При відступі нацистських військ у вересні 1943 року село було спалене майже вщент, уціліли лише дві хати і вітряк. Останній, можливо, тому, що не був під соломою – його дах був покритий тесаними дошками.
Вітряк стовпової конструкції, двоповерховий, каркасний, стіни в закидку із дубових пластин, чотиригранний, шестикрилий, на один постав. Зведений на невисокому зрубному колодязі. Під час перебудови вітряка з одноповерхового у двоповерховий спеціально підкреслено двоповерховість за допомогою горизонтальних брусів, які відокремлюють поверхи, і двох відкритих галерей фасадної сторони, розміщених одна над одною на рівні нижнього і верхнього поверхів. Дах двосхилий, вертикально вкритий дошками. Фронтони високі, зашиті вертикально дошками. На ганок першого поверху ведуть невисокі східці. Замість заводні – «журавель». Висота вітряка – 6,50 м, довжина – 4,45 м, ширина – 3,60 м.
Цей вітряк, єдиний серед вітряків Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини, увійшов до серії авторських листівок художника і культуролога О.В. Яриніча «Вітряки України».
Провідний науковий співробітник «Музею хліба», к.і.н. Олена Жам
