На початку 1143 року Переяславль був наданий у володіння Ізяславу Мстиславичу. Це була друга каденція князя в нашому місті. Першого разу він був посаджений на переяславському столі «на Госпожин день» (15 серпня або 8 вересня – на Успіння чи Різдво Богородиці) 1132 року, але Юрій Долгорукий швидко вигнав племінника. Друге князювання було довшим і тривало до серпня 1146 року.
Отже, Ізяслав Мстиславич, другий син Мстислава Великого, онук Володимира Мономаха. Народився близько 1100 року у Новгороді. При хрещенні княжич отримав рідкісне на Русі ім’я Пантелеймон. Поява в сім’ї Мстислава нетипового для руських князів імені пов’язана з подіями, які відбулися іще до народження хлопчика. Про них розповідає одне із чудес, що їх агіографічна традиція західної церкви приписує св. вмч. Пантелеймону Нікомідійському.
Головними особами цього «Чуда про руського короля Гаральда» є князь Мстислав-Федір-Гаральд Володимирович та його мати Гіда:
«Арольд (Гаральд), король Русі, який живий і тепер, коли ми це пишемо, зазнав нападу ведмедя, який розпоров йому черево так, що нутрощі вивалилися на землю і він майже не дихав, і не було надії, що він залишиться живим. Той, хто прибіг на його крик, хоча і вбив звіра, допомогти королю не зміг, тому що було вже занадто пізно. З плачами принесли його до ложа і всі вважали, що він при останньому диханні. Попрохавши, щоб дали йому спокій, одна мати залишилася сидіти біля ліжка, втративши розум, тому що, зрозуміло не могла зберегти тверезе мислення при вигляді таких ран свого сина. … І ось тоді, коли впродовж кількох днів, втративши надію, чекали його смерті, …. несподівано представ перед ним красивий юнак, приємний на вигляд і з ясним ликом, який сказав, що він лікар. Назвав він і своє ім’я – Пантелеймон, додавши, що любимий дім його знаходиться в Кельні. Насамкінець назвав він і причину, по якій прийшов: «Зараз я прийшов, турбуючись про твоє здоров’я. Ти будеш здоровий, і нині твоє тілесне зцілення вже близько. Я вилікую тебе, і страждання, і смерть залишать тебе».
Мстислав, почувши у видінні ці слова, в ту ж хвилину відкрив очі і розповів про все матері. Гіда, яка в свої юні роки виховувалася в монастирі св. Пантелеймона в Кельні, дуже зраділа «і в сльозах радості голосно вигукнула: «Цей Пантелеймон, якого ти, син мій, бачив, – мій володар! …тобі Господь верне швидко здоров’я, оскільки у тебе такий захисник». Так усе й відбулося. Того ж дня до хворого прийшов юнак, дуже схожий з Пантелеймоном із видіння Мстислава, і «повернув мертвому – точніше, безнадійно хворому – життя».
Ці події відбулися, очевидно, незадовго до народження у Мстислава другого сина – Ізяслава, якому й було надане незвичне для давньоруського князівського іменослова ім’я Пантелеймон.
Вперше літопис згадує Ізяслава курським князем у 1127 році. У серпні того року великий князь Мстислав Володимирович організував загальноруський похід на непокірних полоцьких князів. За наказом батька Ізяслав вирушив до міста Логожська. Прибувши на день раніше зазначеного терміну, Ізяслав швидко захопив місто і рушив на допомогу своїм стриям Вячеславу та Андрію до Ізяславля. По дорозі він захопив у полон свого шурина (той був одружений на сестрі Ізяслава Ксенії) Брячислава Давидовича, одного з полоцьких князів, «який пішов був до отця свого [Давида Всеславича у Полоцьк], та, бувши посеред путі і устрашившись, не маючи змоги піти ні сюди, ні туди, пішов до шурина свого в руки».
Полоцькі князі були поставлені на місце, а точніше відправлені в заслання у Візантію, а Ізяслав показав себе сміливим та креативним. Таким він залишався впродовж усього свого життя.
Наступного року Ізяслав уже полоцький князь. Іще за два роки за наказом Мстислава разом з братами він воював проти чудських племен. Згодом взяв участь у поході на литву.
Тож за літописними свідченнями Ізяслав з’явився на політичній сцені, маючи майже 30 років. Це виглядає досить дивно, якщо взяти до уваги подальший активний період життєдіяльності та його непересічні здібності як полководця й політика. Насправді нічого дивного в цьому немає. Старіючий Мономах у 1117 році перевів свого сина Мстислава з Новгорода до Білгорода та віддав йому повноту влади в Русі, а сам доживав віку у збудованій ним на місці вбивства Бориса Альтській божниці. Тож Мстислав виконував обов’язки київського князя, а Ізяслав – білгородського. Що, до речі, дало йому великий досвід політичного керівництва й політичних інтриг.
Після смерті батька у 1132 році Ізяслав виявився втягнутим у боротьбу за київський стіл. Не він планувався на роль великого князя після дядька Ярополка. Але найстарший Мстиславів син Всеволод швидко залишив міжусобиці, і його місце змушений був зайняти Ізяслав як наступний за віком. Трапилося це дещо несподівано, але амбітний та енергійний Ізяслав швидко включився в боротьбу за найвищу посаду в Русі і Київ став метою його життя.
Вперше до Переяслава Ізяслав Мстиславич потрапив у 1132 році як одна з фігур Ярополкових рокіровок на переяславському столі (що був обов’язковим етапом для опанування столу київського). Того року Переяслав побачив калейдоскоп князів: Всеволод Мстиславич, Юрій Володимирович Долгорукий, Ізяслав Мстиславич, якого вигнав усе той же невгамовний Юрій Володимирович, після Юрія – Вячеслав Володимирович, що теж протримався недовго, бо сам залишив неспокійний Переяслав.
Вдруге Ізяслав став князем у Переяславі з тієї ж причини – міжусобної боротьби за переяславський стіл як останню сходинку перед великокнязівським престолом. Вячеслав, переживши два напади чернігівських Ольговичів, знову вирішив, що йому буде значно безпечніше деінде, аніж у Переяславі. У нашому місті закнязював Ізяслав. Цього разу він сидів у Переяславі аж до 1146 року (13 серпня того року Ізяслав, захопивши Київ, став великим київським князем).
Переяслав Ізяслав Мстиславич розглядав лише як можливість стати великим князем. І хоча князював три з половиною роки, нічого особливого для міста він не зробив. Справно збирав податки, мабуть захищався від половців. Хоча великим борцем зі степовою загрозою він не був – контролював, організовував, проблем при ньому не було, та сам у походи ходив рідко, з кочовиками усе більше воював зусиллями сина Мстислава. У 1143 році видав із Переяслава заміж за полоцького князя Рогволода Борисовича одну з доньок. Літопис повідомляє, що на весіллі гуляв тодішній київський князь Всеволод Ольгович – Ізяслав знав, кого потрібно запрошувати на святкування родинних подій. Дослідники вважають, що саме тоді Ізяслав поклав початок добрим стосункам із київськими боярами. Це допомогло йому за підтримки киян зайняти столицю після Всеволода Ольговича.
Заради справедливості потрібно сказати, що робити в Переяславі в той час особливо було нічого. Михайлівський кафедральний собор уже стояв, руйнування, спричинені йому землетрусом 1124 року усунув Ярополк. Останній збудував і церкву Воскресіння Іоанівського монастиря. Зусиллями попередників були зведені церкви Андріївська, Успіння Богородиці та дві боярські, облаштований Єпископський двір. Дядько Ізяслава Андрій Добрий оточив «окольне» місто захисним валом. Міський простір було достатньо добре облаштовано.
І обов’язково варто зазначити, що Ізяслав не робив нічого поганого для міста. На відміну від свого конкурента у боротьбі за Київ Юрія Долгорукого, Ізяслав населення з Переяслава не виводив, половців не приводив, не руйнував і не грабував. І він жив та князював у Переяславі, а не залишав місто на волю випадку.
Наступний, останній період життя Ізяслава Мстиславича – 1146–1154 роки – коротко можна охарактеризувати як роки його київського князювання. Це були постійні походи і битви. Двічі він змушений був поступатися Києвом Юрію Долгорукому і двічі повертав собі статус великого князя. Помер Ізяслав Мстиславич 14 вересня 1154 року на злеті своєї політичної кар’єри.
Першою дружиною Ізяслава була німецька принцеса, родичка кайзера Фрідріха, яка померла у 1151 році. У 1154 році він одружився з Русудан, донькою грузинського царя Деметрія І. Після смерті чоловіка Русудан повернулася у Грузію.
Із дітей Ізяслава джерела згадують трьох синів та двох доньок від першого шлюбу. Одну, незнану з імені, доньку князь видав заміж за полоцького князя Рогволода Борисовича; Євдокія стала дружиною краківського великого князя Мешка ІІІ Старого. За невісток він теж узяв не перших зустрічних: для сина Ярослава засватав доньку богемського короля Владислава ІІ, для Ярополка – чернігівську князівну Марію Святославну, а для Мстислава, найстаршого, – доньку польського короля Болеслава ІІІ Кривоустого Агнесу. Зовсім непогані родинно-політичні зв’язки.
Дослідники називають Ізяслава Мстиславича блискучим політиком, одним з найвидатніших діячів свого часу. Широкій популярності князя сприяли його об’єднавча політика та стосунки зі Степом – Ізяслав, на відміну від Юрія Долгорукого, жодного разу не вступав у союзи з половцями. Та, врешті решт, і вдача Ізяслава відіграла не останню роль. Такі риси його характеру як розум, рішучість, військова вправність, порядність сприяли авторитету та викликали симпатію й підтримку.
Джерела та література
Коринный Н. Н. Переяславская земля, Х – первая половина ХІІІ века. К., 1992.
Котляр М. Ф. Історія України в особах: давньоруська держава. К., 1996.
Літопис Руський за Іпатським списком /авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. К., 1989.
Назаренко А. В. Древняя Русь на международных путях: Междисциплинарные очерки культурных, торговых, политических связей ІХ-ХІІ вв. М., 2001.
Толочко П. П. Історичні портрети із історії давньоруської та європейської політики Х-ХІІ ст. К., 1990.