Василь Петрович Петрів народився 15 лютого 1945 році в мальовничому гуцульському селі Прокурава, Косівського району, Івано-Франківської області в багатодітній родині Параскевії та Петра Петрівих. Мати Василя походила з славного роду Якібчуків, була знаною ткалею та вишивальницею, саме від неї маленький Василько перейняв любов до мистецтва.
Закінчивши Прокуравську семирічну школу, продовжує своє навчання в Косівській середній школі-інтернаті, яку закінчив з відзнакою. Саме там він робить свої перші кроки в обробці деревини, отримавши навички різьби у вчителя з виробничого навчання В. Кошака. Близько десятка робіт учня прикрасили шкільний музей.
Отримавши середню освіту вступає до Української сільськогосподарської академії вчиться на агронома.
У 1973 році його направляють головним агрономом до радгоспу «Брустурівський», Косівського району. Увесь вільний від роботи час присвячує улюбленому захопленню – художній обробці дерева.
Із часом захоплення дерево-різьбленням переросло в наполегливу працю, без якої він вже не уявляв свого життя.
Молодий майстер виробляє свій власний стиль декоративного різьблення. Його твори вирізняються глибокою символікою, динамічністю, емоційністю, сміливістю побудови орнаменту, глибоким знанням композиції. Маючи особливе художнє чуття, вдало поєднав техніку плоского сухого різьблення з технікою викладання бісером, перламутром, жирування металом.
Роботи майстра неодноразово експонувались виставках народної творчості: обласних, республіканських, закордонних, де здобули як народне так і професійне визнання.
Його роботи збагатили фондові зібрання багатьох музеїв України, зокрема Національного музею історії України, Національного центру народної культури «Музей Івана Гончара», Літературно-меморіального музею П.Г. Тичини у Києві, КЗ КОР «Яготинський історичний музей», Канівського музею Тараса Шевченка,Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім. Йосифата Кобринського.
У зібранні Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» зберігається 18 дерев’яних різьблених виробів Василя Петріва.
Маючи енергійний характер Петрів не міг зупинитись на досягнутому, він перебуває в постійному мистецькому пошуку, прагне досягти більшого, перейти на більш вищий рівень, залишити слід на землі. У нього з’являється задум перейти від декоративно-ужиткових виробів до інтер’єру житла, і як найвищий вияв творчості – народна архітектура.
Цьому сприяло знайомство В.П. Петріва з відомими корифеями музейної справи Іваном Макаровичем Гончарем та Михайлом Івановичем Сікорським.
Першим кроком до втілення мрії стає реконструкція садиби часів Київської Русі у Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддіпрянщини НІЕЗ «Переяслав».
У подальших планах Петріва – створення «Різьбленого містечка» у Києві. У задумах митця – збереження та експонування творів майстрів-різьбярів, відтворення народних традицій художньої обробки дерева, реконструкція шедеврів дерев’яного архітектурного мистецтва.
Василь Петрів впродовж багатьох років наполегливо йшов до реалізації свого мистецького проєкту, який на його думку повинен був стати Українським центром народної культури, світовою туристичною перлиною, улюбленим місцем відпочинку. Його задум отримав підтримку визначних діячів культури України, серед яких і М.І. Сікорський та, попри неодноразові звернення до керівництва держави, проєкт так і залишився нереалізованим.
1 березня 2020 р. Василя Петровича не стало. Та все ж йому вдалось залишити після себе слід на землі, неоціненний скарб – різьблені твори, які ще довго зачаровуватимуть відвідувачів музейних експозицій.
Старший науковий співробітник НДВ історичного краєзнавства Г.М. Наконечна