5 КВІТНЯ –  16-та РІЧНИЦЯ СМЕРТІ ВАСИЛЯ ЛЕОНТІЙОВИЧА ЗАВГОРОДНЬОГО

5 КВІТНЯ – 16-та РІЧНИЦЯ СМЕРТІ ВАСИЛЯ ЛЕОНТІЙОВИЧА ЗАВГОРОДНЬОГО

Завгородній Василь Леонтійович – відомий український митець, заслужений артист України (1967), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991), лауреат премії імені Катерини Білокур (1995), ветеран Другої світової війни.

Народився Василь Завгородній 26 жовтня 1925 р. у с. Водяне Компаніївського району на Кіровоградщині в багатодітній родині. З дитячих років виявив хист до співів та малювання. У восьмому класі став переможцем районної мистецької олімпіади. Взяти участь у обласному конкурсі завадила війна. У 1944-1945 рр. брав участь у боях на території України, Румунії, Чехословаччини, Угорщини та Австрії. Служив кулеметником. На військовій службі залишався до 1950 р.

Після демобілізації В. Завгородній працював художником, а згодом артистом Кіровоградського обласного українського музично-драматичного театру ім. М. Кропивницького. Під час гастролей його талант помітив корифей оперного співу, професор І. С. Паторжинський і порекомендував йому розпочати навчання на вокальному факультеті в Київській державній консерваторії.

Після закінчення навчання у 1955 р. В. Завгороднього запрошують працювати до Київського оперного театру. У тому ж році молодий артист з родиною переїздить до Алма-Ати (Казахстан). За чотири роки сім’я Завгородніх повертається до України, де митець працює у Житомирській обласній філармонії.

Значний вплив на долю В. Завгороднього справило знайомство з народним артистом України Григорієм Верьовкою. З 1960 р., впродовж 14 років, у його всесвітньо відомому хорі він пропрацював солістом. Із знаменитим колективом об’їздив пів світу. Був на гастролях у Франції, Канаді, Польщі, Мексиці, Кореї. За досягнення у співочому жанрі удостоєний почесного звання «Заслужений артист України».

З 1974 по 1976 рр. – соліст Кримської філармонії. У 1976 р. вийшов на пенсію, але продовжував працювати художником у різних установах Києва.

Багатогранний талант Василя Завгороднього яскраво проявився у різних жанрах образотворчого мистецтва: автопортрет, портрет, історичний живопис, декоративний живопис, пейзаж та ін. В основі його художніх технік присутні графіка, акварель, пастель, олійні фарби, ліногравюра. Не маючи професійної освіти, він показав себе досконалим колористом і своєрідним майстром малюнку та побудови композиції. Висока премія ім. Катерини Білокур – свідчення визнання його таланту.

Особливе місце у творчості майстра займало художнє різьблення на дереві. Митець успішно працював у скульптурній пластиці малих форм, міг не лише бачити цікаві сюжети у звичайному шматку дерева, але й створювати їх без попередньої підготовки. Він добре знав текстуру дерева, любив цей матеріал і використовував у роботі багату на відтінки деревину акації, берези, груші, горіха, перевагу надавав липі. Кожна його робота приваблює оригінальністю, завершеністю, високою майстерністю.

Починаючи з 1959 р., В. Завгородній був учасником регіональних, всеукраїнських мистецьких виставок. У 1983 р. брав участь у Міжнародній виставці в Монреалі (Канада). Був автором персональних виставок у Києві (1968-2009).

Ще у 1972 р. ємку оцінку непересічній постаті Василя Завгороднього дала талановита українська співачка, колега по хору ім. Г. Верьовки Ніна Матвієнко: «На сцені він сповнений шляхетності, сили і гордої постави. Він ніби увібрав у себе цілющу силу народу і свого нелегкого покоління. Співає широко, над серце, з якоюсь невимовною тугою поміж нотами... Малює скрізь, де їздить, ходить. На природі увесь в собі, як соловей. Отож і на мольберті передається настрій. Добре бачить людину: небагатьох штрихів досить, аби вийшов характер… З корчів робить маленькі дивосвіти… Уважний, спостережливий, ліричний і добрий душею. Пише вірші, оповідання, новели… Про сім’ю розповідає, як про своїх кращих друзів… Одне слово, багатий чоловік!».

Твори В. Завгороднього зберігаються у Національній спілці майстрів народного мистецтва України та стали окрасою експозицій багатьох музеїв України: Національного музею українського народного декоративного мистецтва (Київ), Національного музею літератури України (Київ), Національного музею Тараса Шевченка (Київ), Музею Лесі Українки (Київ), Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця» (Батурин), Кіровоградського обласного художнього музею, Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Літературно-меморіального музею О. П. Довженка (смт. Сосниця), Меморіальному музеї Юрія Яновського (с. Нечаївка). Частина робіт митця знаходиться в зарубіжних приватних та музейних зібраннях, зокрема Музеї Лесі Українки (м. Сурамі, Грузія).

Одна з найвиразніших колекцій творів Василя Завгороднього розміщена у Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав». Основна частина малярських творів і дерев’яної скульптури представлена в постійно діючій експозиції «Музею козацької слави. Роботи Василя Завгороднього». Твори колекції різнопланові, неординарні, їх об’єднує єдиний мотив – щира любов до України та рідного народу.

Свідченням багатогранності таланту Майстра є публікація його творчого доробку. У 2005 р. побачив світ альбом його художніх робіт, спільно виданий Національною спілкою майстрів народного мистецтва України, Музеєм українського народного декоративного мистецтва та Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». 2007 р. вийшла друком прижиттєва збірка літературних творів «Мій хутір», а у 2015 р. опубліковане вже посмертне видання прози «Клич із Вирію».

5 квітня 2009 р. на 84-му році життя Василь Завгородній відійшов у вічність, похований на Берковецькому цвинтарі у Києві. Вдячна пам'ять і пошана талановитому Майстру, багатогранний талант якого збагатив українську культурну спадщину.

Використані матеріали за посиланням:

  1. Василь Завгородній: Альбом / Авт.-упоряд. Є. Шевченко. Вступ. стат. І. Пошивайла. – К.: Народні джерела, 2005. – 72 с.
  2. Роботи Василя Завгороднього (із фондової колекції Національного історико-культурного заповідника «Переяслав»): альбом-каталог / уклад.: І. Гайдаєнко, С. Пригонюк. – К.: ТОВ «Видавничий будинок «Аванпост-Прим», 2018. – 182 с.

Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка»                     С. П. Пригонюк