Дев’ятого березня 2025 року минає 211 років від дня народження видатного українця, поета, художника, прозаїка й драматурга Тараса Григоровича Шевченка.
Тарас Шевченко народився 1814 року в селі Моринці Звенигородського повіту на Черкащині, у сім'ї кріпосного селянина Григорія Івановича Шевченка. Рано став сиротою – мати померла, коли йому було 9 років, батько – через 3 роки. Дитинство Шевченко провів у селах Моринці та Кирилівка, які належали поміщику, генерал-лейтенанту Василю Васильовичу Енгельгардту. Інтерес до малювання й поезії в Тараса Шевченка проявився із самого дитинства. У 8-річному віці хлопчик вступає на службу до місцевого вчителя-дяка Павла Рубана, де й навчається грамоті.
На 16 році життя він потрапляє до числа прислуги поміщика Енгельгардта, спочатку в ролі кухарчука, потім козачка. Помітивши в Тараса схильність до малярства, поміщик вирішує зробити його придворним художником. Він віддає свого кріпака на навчання викладачеві Віленського університету – портретисту Яну Рустему. У Вільні юний Тарас пробув півтора року.
На початку 1831 р. поміщик переїжджає до Санкт-Петербурга, де починається навчання Тараса Шевченка вже в «мальовничих справ цехового майстра» В. Ширяєва. Там юний художник міг змальовувати статуї в Літньому саду й відвідувати Ермітаж. Одного разу Т. Шевченко, копіюючи на полотні чергову скульптуру, знайомиться зі своїм земляком Іваном Сошенком, який потім представив його К. Брюллову та В. Жуковському. Визнання обдарованості кріпосного Т. Шевченка з боку видатних діячів російської культури відіграли вирішальну роль у справі викупу його з неволі. К. Брюллов малює портрет В. Жуковського, який розігрують у лотерею і 22 квітня 1838 р. викуповують у Енгельгардта Т. Шевченка з кріпацтва за 2500 рублів. У 24 роки український геній отримує свободу. Відразу після викупу з кріпацтва Т. Шевченко вступає до Академії мистецтв, де жадібно вивчає живопис, творчість відомих письменників.
Будучи неабияким портретистом, упродовж навчання він опанував також мистецтво гравюри й виявив видатні здібності графіка та ілюстратора.
Водночас Т. Шевченко наполегливо поглиблював свої знання, захоплювався творами класиків світової літератури, історією та філософією.
Під враженням звістки про смерть автора «Енеїди» Шевченко написав вірш «На вічну пам’ять Котляревському». Разом із чотирма іншими його поезіями цей вірш побачив світ в альманасі Гребінки «Ластовка» (1841).
Саме завдяки цій події відбулося знайомство Т. Шевченка та переяславського лікаря А. Козачковського (1812–1889). Прочитавши вірші, які були надруковані в альманасі «Ластовка», вражений А. Козачковський прагне познайомитися з автором «неподражаемых стихов».
За спогадами А. Козачковського, знайомство відбулося завдяки їхньому спільному знайомому В. Зеленському: «…С произведениями Шевченка познакомил меня в Петербурге в 1841 году альманах Гребенки «Ластовка». Встретившись вскоре после этого с земляком Зеленским, я завел разговор о помещенных в альманахе неподражаемых произведениях какого-то Шевченка. «Не хочешь ли, я познакомлю тебя с автором?». Разумеется, предложение было принято с искреннею благодарностию. Через несколько дней после этого, вечером, вошел ко мне с земляком моим незнакомый господин, приветствовавший меня следующими словами: «Дай боже здравствовать! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомиться». Знайомство переросло в міцну дружбу, яка тривала протягом всього їхнього життя.
На запрошення А. Козачковського Т. Шевченко приїздив до Переяслава чотири рази: влітку й восени 1845 р. і двічі в 1859 р.
Вперше приїхав Т. Шевченко до нашого міста в серпні 1845 р. за завданням Київської археографічної комісії. Він замальовував та описував архітектурні пам’ятки Переяслава.
Про Переяслав, пам’ятки міста, наддніпрянські села, гостинних друзів Т. Шевченко залишив багато зворушливих спогадів у повістях «Близнецы» та «Художник», «Археологічних нотатках», листуванні, поезіях, малюнках.
Збереглися малюнки Т. Шевченка «Вознесенський собор в Переяславі», «Михайлівська церква в Переяславі», «Церква Покрови в Переяславі», «Андруші» (два малюнки під цією назвою), «В’юнища», «Кам’яний хрест св. Бориса».
Під час другого приїзду до Переяслава, наприкінці жовтня 1845 р., митець написав найкращі твори, які увійшли до збірки «Три літа»: поему «Наймичка» (13 листопада), «Кавказ» (18 листопада), присвяту до поеми «Єретик» (22 листопада) – в Переяславі, «І мертвим, і живим…» (14 грудня), «Холодний Яр» (17 грудня), «Давидові псалми» (19 грудня), «Маленькій Мар’яні» (20 грудня), «Минають дні, минають ночі..» (21 грудня), «Три літа» (22 грудня») і, нарешті, «Заповіт» (25 грудня), який є вершиною творчості поета.
Цю пору найвищого творчого злету митця називають Переяславською осінню Кобзаря.
Перебуваючи на засланні, Т. Шевченко живе спогадами про Україну, про Переяслав. Славне минуле Переяславщини, незабутні мальовничі пейзажі, спогади про друга А. Козачковського жили в серці Т. Шевченка і в чужому краю, зігрівали його в тяжкому бутті серед безпросвітних солдатських буднів. 1847 року в Орській кріпості поет пише послання-посвяту «А. Й. Козачковському».
В одному з листів до свого незабутнього друга він згадує їхні прогулянки в Андруші, за Дніпро, в Монастирище: «Багато добрих спогадів зберіг я про старий Переяслов і про тебе, мій щирий друже…», «Мені тепер здається, що й раю на тім світі кращого не буде, як ті Андруші…». Після повернення із заслання Т. Шевченко знову в Україні. Улітку 1859 р. Кобзар знову побував на Переяславщині, відвідавши свого друга А. Козачковського, який потім згадував: «У червні 1859 року, вранці, у двір, де я жив, в’їхав поштовий візок. Той, хто сидів у ньому, здався мені схожим на Шевченка... Мовчки ми поздоровкались, мовчки він привітав мою сім'ю, мовчки кілька разів з помітним хвилюванням пройшов по кімнаті, потім подивився у вікно на ярмарковий рух і висловив бажання подивитися ярмарок».
Недовго побув цього разу поет у Переяславі, але встиг відвідати кілька навколишніх сіл на березі оспіваного ним Дніпра.
У липні 1859 р. на Т. Шевченка надійшов донос до губернської жандармерії. Поета заарештовують і відправляють до Києва. Т. Шевченку було наказано негайно покинути Україну, виїхати до Петербурга й жити там безвиїзно під наглядом столичної жандармерії.
Вчетверте й востаннє Кобзар побував у Переяславі в середині серпня 1859 р., коли їхав до Петербурга, назавжди залишаючи батьківщину.
18 серпня 1859 р. у Переяславі Т. Шевченко написав вірш «Якби-то ти, Богдане п’яний…» – останній вірш, написаний Т. Шевченком в Україні.
Ця поезія – своєрідний підсумок сумних роздумів про долю України, навіяний поетові відчуттям контрасту між злиденним життям занедбаного сучасного йому повітового Переяслава й минулою славою цього колись величного полкового міста Української держави, міста, в якому відбулася історична подія – союз з Московським державою, що призвела, на думку автора, до знищення автономії України.
Із 1918 р. щорічно відзначається день народження Т. Шевченка. По всій Україні встановлені пам'ятники поетові, відкриті музеї, ім'я митця присвоєно учбовим закладам, науковим установам, театрам, вулицям, бульварам, площам, пароплавам тощо. Його праці перекладені 180 мовами народів світу. Починаючи з 1962 р., щорічно присуджуються Державні премії України імені Т. Г. Шевченка в галузі літератури й мистецтва.
Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» С. О. Коркач