Про життя видатного українського філософа Григорія Сковороди більше складено легенд, ніж відомо достеменних фактів. Одним із небагатьох авторів, кому ми завдячуємо знанням біографії Г. Сковороди, є його багаторічний друг і учень Михайло Ковалинський. Біографію Григорія Савича М. Ковалинський написав у 1795 р., майже відразу після смерті видатного філософа. Вона вперше була надрукована майже через сто років у журналі «Київська старовина» (№9, 1886 р.). Робота Михайла Івановича «Житіє Григорія Савича Сковороди» отримала високу оцінку у вітчизняному сковородинознавстві. Вона є фундаментом вивчення життєвого шляху Г. Сковороди, а також відображає особистість самого М. Ковалинського.
Михайло Іванович Ковалинський народився 27 лютого 1745 р. у Олексіївській фортеці (Харківський слобідський козацький полк). Його батько служив протоієреєм у місцевій церкві. За родинними переказами, Ковалинські були родом з Польщі і їх родоначальник змінив католицьку віру на православну. У Івана Ковалинського було четверо синів: Іван, Петро, Михайло та Григорій. Усі четверо зробили непогану кар’єру у швидко зростаючому імперському державному апараті. Михайло та його молодший брат Григорій навчалися у Харківському колегіумі. Саме у стінах колегіуму і відбулося знайомство та почалася дружба М. Ковалинського з викладачем поетики Г. Сковородою. Познайомилися вони навесні 1762 р., коли М. Ковалинський був студентом класу богослів’я. Родич М. Ковалинського попрохав Г. Сковороду звернути увагу на виховання відірваного від родини юнака. Дружба мала і суто педагогічний зміст: Г. Сковорода навчав юнака синтаксису та грецькій мові. Педагогічна майстерність Г. Сковороди дозволила глибше розкрити здібності учня, і після закінчення навчання М. Ковалинський був залишений у колегіумі викладачем поетики. Працював він у колегіумі до 1769 р., коли його доля різко змінилася після пропозиції стати приватним учителем дітей колишнього гетьмана України К. Розумовського.
Працюючи у Розумовських М. Ковалинський разом з вихованцями здійснив кількарічну подорож Європою. Початком подорожі він сам називає 1772 рік, але є свідчення, що вона почалася двома роками раніше. Під час подорожі М. Ковалинський мав змогу слухати лекції в університеті міста Страсбург. Він також працював над перекладами книги гуманіста-просвітника д’Аламбера про королеву Швеції Христину.
Після повернення до російської імперії європейська освіта та позитивні відгуки Розумовських дозволили йому досягти нових щаблів кар’єри. У Петербурзі М. Ковалинський був прокурором Воєнної колегії, а у 1780-х рр. – начальником канцелярії князя Г. Потьомкіна.
Останні роки кар’єри М. Ковалинського позначені важкими випробуваннями. Отриманий 1793 р. чин генерал-майора недовго тішив Михайла Івановича. Того ж року він зазнав неласки імператриці Катерини ІІ і був звільнений зі служби.
Після цього він був призначений правителем Рязанського намісництва з переводом із чина генерал-майора в таємного радника. Імператор Павло І відкликав М. Ковалинського із Рязані у 1801 р. і призначив на посаду четвертого куратора Московського університету. Однак у листопаді 1803 р. разом із іншими членами правління університету він був звільнений.
Останні три роки свого життя М. Ковалинський провів у відставці у своїх маєтках – Дєдове (Харківська губернія) та Хотєтове (під Орлом). Помер 18 червня 1807 р. в Москві, де його поховали на території Симонового монастиря.
Таким чином, життєвий шлях М. Ковалинського лежав у протилежному вченню Г. Сковороди напрямку. Але це не перервало нитку їх особистої приязні, і листування між ними тривало від початку 1760-х рр. до останніх днів життя філософа.
Їхня дружба тривала понад три десятиліття. Збереглося 79 листів Г. Сковороди до М. Ковалинського та 6 листів М. Ковалинського до Г. Сковороди. Фактично ця епістолярна спадщина стала основою для вивчення біографії Григорія Савича.
Саме на період вимушеної відставки М. Ковалинського припадає його остання зустріч з Г. Сковородою. 71-річний філософ, відчуваючи завершення свого земного шляху, вирушив до друга, який жив у маєтку в Орловській губернії, пішки. З собою він ніс не тільки утіху й благословення другу, який потрапив у скруту, але й рукописи своїх творів. Г. Сковорода вирішив довірити долю своїх творів багаторічному другові. Перелік цих творів М. Ковалинський подає у своїй біографії Г. Сковороди.
Саме завдяки листуванню з М. Ковалинським відомо чимало нюансів непростих філософських поглядів Г. Сковороди. Без листів філософа до його особистого друга і учня важко було б осягнути еволюцію поглядів Г. Сковороди з різних питань як самопізнання, так і пізнання світу.
Кандидат історичних наук, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу
«Меморіальний музей академіка В. Г. Заболотного» Сергій Кикоть