ВИПОВНЮЄТЬСЯ 150-РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНАТОЛІЯ ІВАНОВИЧА САВЕНКА

ВИПОВНЮЄТЬСЯ 150-РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ АНАТОЛІЯ ІВАНОВИЧА САВЕНКА

16 грудня 2024 року виповнюється 150-років із дня народження Анатолія Івановича Савенка (1874–1922) – відомого українського вченого-гідролога, юриста, журналіста, громадського й політичного діяча, уродженця міста Переяслава Полтавської губернії.

Народився А. І. Савенко 16 грудня 1874 р. в Переяславі у православній родині дрібного урядника Малоросійського кінно-козачого 2-го Полтавського полку Івана Степановича Савенка і Анастасії Іванівни Савенко. Його батько все життя мешкав у Переяславі, де в нього був будинок і великий сад. Син урядника отримав гарну, за тогочасними мірками освіту, спершу закінчив Лубенську (за іншими даними Кременчуцьку) гімназію, потім із відзнакою юридичний факультет Київського університету Святого Володимира. Здобувши вищу освіту А. І. Савенко, деякий час перебував на державній службі в чині колезького секретаря (цивільний чин Х класу в Табелі про ранги) на посаді управляючого водними перевезеннями по Дніпру, Дністру, Дунаю.

Перебуваючи на службі А. І. Савенко написав й видав кілька книг: «Великая церковь Киево-Печерской Лавры» (1901); «Путеводитель по Днепру и Десне от Киева до Екатеринослава и Чернигова» (1902); «Столица Северской земли. Из поездки в Чернигов» (1903).

Путівник по Дніпру набрав значної популярності. Видання створене для зручності судновласників і пасажирів. У ньому міститься чимало корисної інформації про минуле й сучасне Дніпра, історію виникнення прибережних сіл і міст, їхню природу, культуру, заняття місцевого населення. У другому розділі «Від Києва до Кременчука» йдеться про Андрушівську пристань, що функціонувала наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. за 8 верст від Переяслава, поблизу с. Андруші Переяславського повіту Полтавської губернії.

Весь вільний час А. І. Савенко присвячував журналістиці. Друкувався в газетах «Новий  час», «Київське слово», «Подолянин» та ін. Із 1899 р. був  постійним співробітником відомої чорносотенної газети «Киевлянин». Тут опубліковано цикл його статей під загальною назвою «Московські настрої». Публікації відзначалися антимосковськими настроями, іронією та песимізмом. З 1904 р. А. І. Савенко починає писати щоденні огляди російсько-японської війни. З цього часу він стає одним з провідних публіцистів «Киевлянина», а 1 липня 1906 р. виходить перша авторська колонка, яка згодом під заголовком «Замітки» стала щоденною рубрикою і публікувалася аж до кінця існування газети (1919).

У 1900–1910 рр. А. І. Савенко брав активну участь у політичному житті Києва. Цей період його діяльності прийнято називати київським етапом кар’єри. У 1905–1906 рр. він організатор, потім голова Партії правового порядку. Представники цієї політичної сили відносилися до правого нахилу, виступали за збереження монархічної влади у державі та неподільність імперії. Національне питання не було ними достатньо розробленим, хоча і не ігнорувалося.

У 1908 р. А. І. Савенко започаткував у Києві клуб російських націоналістів, у якому в 1908–1909 рр. був співголовою (разом із В. Є. Черновим), а в 1913–1918 рр. – головою. До клубу входило багато представників київської інтелігенції, у тому числі викладачів київського університету. Серед відомих членів Київського відділку клубу були  історики А. В. Стороженко, Ю. А. Кулаковський, геолог П. Я. Армашевський, економіст Д. І. Пихто, київський благодійник і громадський діяч О. М. Терещенко. Одним із заступників А. В. Савенка на посаді голови Київського клубу російських націоналістів був С. Г. Грушевский, племінник українського історика й громадського діяча М. С. Грушевського.

Ця позапартійна помірковано права культурно-політична організація виступала за необхідність збереження у Росії унітарного державного устрою без автономій; декларувала споконвічний російський характер Південо-Західного краю; заперечувала існування окремого від російського українського народу. У 1917 р. за ініціативою А. І. Савенка Клуб російських націоналістів перейменовано на Клуб прогресивних російських націоналістів. Після Лютневої революції 1917 р. клуб був заборонений і розпався, а в 1919 р. багато членів клубу розстріляні більшовиками під час червоного терору.

У 1910–1914 рр. А. І. Савенко – гласний Київської міської думи (виборний розпорядчий орган міського самоврядування, що здійснював нагляд за станом міського врядування і затверджував всі найважливіші постанови його органів).

У 1912–1917 рр. А. І. Савенко – депутат ІV Державної думи Російської імперії від Київської губернії, член Партії правового порядку, один із організаторів і лідерів фракції прогресивних націоналістів.

Під час Лютневої революції 1917 р., після того як 27 лютого (ст. ст.) повноваження ще існуючого законного монарха перебрав Тимчасовий комітет Державної думи, А. І. Савенко став одним із комісарів цієї надзвичайної державної  установи.  Відразу Тимчасовий комітет Державної думи почав призначати своїх комісарів в усі міністерства та інші органи влади, усунувши з посади царських чиновників, для управління міністерствами. Всього було призначено 24 комісари.

У подальшому А. І. Савенко брав активну участь у Білому русі.  З 1918 р.  – начальник денікінського «агітпропу» ОсвАг (інформаційно-пропагандистський орган Добровольчої армії, що мав на меті інформувати населення про Білий рух, його цілі й завдання). Після поразки Денікіна емігрував до Турції, невдовзі тяжкохворий повернувся під вигаданим прізвищем Степуренко. Працював двірником, юристконсультантом Рибтресту. Похований в 1922 р. в м. Керч під власним прізвищем.

Про особисте життя А. І. Савенка відомо небагато. Дружина – оперна  співачка Надія Новоспаська. В 1904 р. у них народжується син Борис, після чого ще троє доньок – Тетяна, Ірина і Наталія.

У нечисленній історичній літературі А. І. Савенка іноді презентували як дворянина, помилково вважаючи його земельні володіння родовими помістями. Насправді, він володів лише 10 десятин у Київському повіті, які придбав для того, аби мати виборче право в курії дрібних землевласників перед виборами до IV Думи, й, імовірно, з тих самих причин мав у власності будинок в Черкасах вартістю скромні 100 руб. Єдине справжнє майно А. І. Савенка – це чиншовий будинок у Києві. Основний заробіток він отримував із газетних дописів.

Політичний дискурс А. І. Савенка можна описати через декілька характерних напрямків: критика бюрократії, вірність самодержавству, визнання правової легітимності Державної думи. Він дотримувався національно-консервативної доктрини, помірковано-реформістської, без крайнощів правої чи лівої ідеології.

Один із найвідоміших творів А. І. Савенка памфлет «Українці чи малороси» (1919). Називав себе «малоросом», але відкидав тотожність цього поняття із «українцем». Визнавав ідентичність української нації, але заперечував її окремішність від російської. Малороси, на його думку, – локальна культура зі своїми культурними особливостями в рамках загальноруського народу, лояльна до державної влади. Заперечував сталі стереотипи щодо малоросів як лінивих жителів, охочих до смачної їжі та хорошої пісні. Доводив потенціал малоросів стати заможними і успішними членами модерного суспільства як, приклад, Михайло Терещенко чи Павло Харитоненко. Малоросія, на його думку, могла виконати важливу місію – врятувати Російську імперію від розпаду. За його твердженням, росія неначе спить, бо до неї ще не дійшли національні дебати та боротьба різних національних рухів за ідентичність населення.

Провідний науковий співробітник Музею хліба, канд. іст. наук                                                                                                 Олена Жам