Одним із духовних символів української нації є Григорій Сковорода. Це символ – мудрості, нескореності. Він є одним із ключових мислителів української культури XVIII ст. і сьогодні важко знайти людину, яка б не знала його ім’я. Значна частина чула про незвичний спосіб життя українського філософа, про слова, які він заповів написати на могилі. Але нажаль, для більшості, на цьому знання про Г. Сковороду закінчуються. На даний час можна констатувати, що про відомого мандрівника більше знають, як читають. Як наслідок, – яких тільки фантазій не почуєш про його спосіб життя, соціально-політичну орієнтацію, інтерпретацію філософських ідей…
Писати біографічні відомості про Г. Сковороду в наш час дуже важко, адже жив він чверть тисячоліття тому, в ХVІІІ ст. Єдиним документом, у якому подано відомості про життя Г. Сковороди від народження до смерті, є невелика біографія, написана його учнем і другом Михайлом Ковалинським. Але в ній багато про що не сказано, або іноді сказано не зовсім ясно.
Григорій Савич Сковорода народився 3 грудня за григоріанським календарем (22 листопада за юліанським календарем) 1722 р. у сотенному містечку Чорнухи на Полтавщині у козацькій родині. Але звідки взято ці відомості? Метричної церковної книги із записом про народження Г. Сковороди досі не знайдено, а Михайло Ковалинський у біографії філософа написав, що той побачив світ «в селе Чернухах в 1722 году». Отже, даних про день і місяць народження Г. Сковороди тут немає, і повна дата була невідома аж до 1922 р. Тільки в ювілейний рік (200-річчя з дня народження філософа) перекладач Петро Пелех віднайшов у листі до М. Ковалинського від 22 листопада 1763 р. розповідь про те, як провів день свого народження Григорій Савич. Ця автобіографічна вказівка є й досі єдиним документом, що засвідчує дату народження Григорія Савича Сковороди.
Батьки Григорія – Сава та Пелагея – належали до козацького стану. У ревізії 1734 р. Сава Сковорода записаний як «малоґрунтовний». Через це формулювання в радянський час утвердився міф, що родина була незаможна. У подальших ревізіях майже всі малоґрунтовні козаки Чорнухинської сотні мали статус «виборних без підмоги» – тобто вони могли самостійно спорядитись на війну. Відсутність землі компенсувалась іншими способами заробітку: пасічництво, млинарство, винокурінням, торгівлею сіллю тощо. Відомо, що в липні 1733 року Сава Сковорода сплатив «покухового» (збір із продажу горілки) 50 копійок. Для прикладу, річний заробіток наймита за рік становив 4-5 рублів, а хату можна було придбати за 20 рублів.
Григорій навчався в Чорнухинській церковнопарафіяльній школі. Про цей час вихованець і біограф філософа Михайло Ковалинський розповідає: «...Григорій на сьомому році від народження відзначався схильністю до набожності, талантом до музики, з охотою до науки і твердістю духу. В церкві він добровільно ходив на крилас і співав чудово, приємно.»
Вступив до Києво-Могилянської академії. Імені Григорія Сковороди немає у відомих списках студентів академії. Доказом, що він там навчався, є трактат Адама Зернікова, який переписували студенти. Частину тексту переписував Григорій, що засвідчив своїм автографом латиницею. Про навчання в Києві також писав Ковалинський. Зрештою, коло зв’язків Сковороди свідчить про його належність до могилянців.
Точніше відомо про перебування Сковороди у придворній капелі. Воно припадає на перші роки правління Єлизавети Петрівни. Дослідник Микола Бородій знайшов документи, що восени 1742 р. у Глухові Григорій пройшов конкурс і взимку потрапив до Санкт-Петербурга. Коли повернувся до Гетьманщини – знову загадка. Ковалинський писав, що це трапилось 1744 р., коли імператриця відвідала Київ. Але у ревізії Лубенського полку наступного року про Пелагею Сковороду сказано, що її син ще «перебуває в півчих».
Далі, Ковалинський пише, Григорій брав участь у роботі Токайської комісії із заготівлі вин. Після працює викладачем у Переяславському колегіумі, домашнім вчителем у поміщика Степана Томари. З 1759 р. по 1769 р., з перервами, Г. Сковорода працює в Харківському колегіумі, а решту життя мандрує Слобожанщиною.
Вивчаючи життя і спадщину Г. Сковороди, бачимо що його життя припало на час, коли Російська імперія реалізовувала великі проекти, але не сприяла добробуту особистості, придушувала вияви особистої свободи. Було зруйновано Козацьку державу, уводилось кріпосне право, а українські землі були остаточно інкорпоровані до складу російської імперії. Більша частина козацької старшини не лише не опиралась цьому, але і завзято сприяла, прагнучи зрівнятись у привілеях з російськими дворянами-кріпосниками. Староукраїнська книжна мова була витіснена як літературна російською. В цю складну, суперечливу добу жив і творив великий український філософ Григорій Сковорода (1722 – 1794 рр.). Поет у своїх байках, притчах, діалогах протестує проти такого поглинання московією українських земель вдаючись до алегорій та символів.
Учення Григорія Сковороди допомагають нам жити та боротися за самовизначення, за право бути собою, адже філософ залишив нащадкам феноменальну духовно-педагогічну спадщину, що не втрачає своєї актуальності і в наш час. Невипадково, за версією ЮНЕСКО, разом із Сократом, Конфуцієм, Махатмою Ганді та Спінозою, Г. Сковорода визнаний одним із п’яти мудреців світу, які жили за принципами своїх імперативів.
Старший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Меморіальний музей Г.С. Сковороди» І. В. Більченко