17 квітня – День святого Зосима, якого здавна вважають заступником бджіл і покровителем бджолярів. Святий Зосима канонізований на Соборі 1547-1549 рр., він був реальною історичною постаттю, народився у Новгородській землі. Батьки з дитинства виховували його у християнській вірі, сила якої підкріплювалася лагідним, сором’язливим та смиренним характером. Із юнацьких літ цурався парубочих звичаїв та ігрищ, саме тому ще в молодому віці й постригся у ченці. Згодом Зосима довідався про життя та справу преподобного Саватія – засновника Соловецького монастиря, який жив відлюдницьким, богонатхненним життям, шукаючи слави не від людей, а від Бога, і вирішив стати наступником його справи.
Зосима, спираючись на видіння Саватія, про які йому повідав Герман, який жив на Соловецькому острові з Саватієм, використав їх спадок на розбудову церкви, а згодом і Соловецького монастиря. Виявив нетлінні мощі святого Саватія, переніс їх до монастиря та започаткував вшановування преподобного. Здійснював пророцтва та чудотворні зцілення від різних недугів, за життя підготував для себе відхід у інший світ, помер 1478 року.
У народі вважають, що саме Зосим разом із Саватієм навчили людей правильно утримувати свою пасіку. Бджоли розмножуються під особливим наглядом Бога, який з цією метою посилає на землю св. Зосима: «И ти, Зосиме, іди і розмножуй бджоли, щоб була Богу хвала, а миру християнському пожиток». За велінням Божим Зосим і Саватій соловецькі принесли в руків’ї палиці матку бджолину і, пустивши її в землю слов’янську, цим поклали початок бджільництва. Саме при житті цих святих, у п’ятнадцятому столітті крилаті трудівниці почали “приручатись”.
Саме Зосима і Саватій навчили людей правильно утримувати свою пасіку. Тому і не дивно, що на іконах вони зображені з різним пасічним знаряддям того часу: драбиною, мотузкою, навіть, сокирою чи ножем. У минулі часи при вході на пасіку обов’язково встановлювали ікону із зображенням Зосима і Саватія. Так, Іван Нечуй-Левицький у творі «Кайдашева сім’я» описує пасіку Середньої Наддніпрянщини другої половини ХIХ ст.: «Невеличка Джерина пасіка була обгороджена низьким тином і обставлена од півночі очеретом. Коло очеретяної стіни притулився курінь. Попід вуликами вилися прочищені стежки, а серед пасіки стояв важкий низький хрест, з двома дощечками, прибитими зверху на обидва кінці перехрестя. Серед хреста було видко образ Зосима й Саватія».
З давніх-давен християни поважали бджіл, оскільки, згідно з Писанням, саме ці комахи прилетіли до розп'ятого Ісуса на Голгофу і випили піт, щоб полегшити його страждання. Крім того, вважали, що саме бджоли першими сповістили про Воскресіння Ісуса.
У Дні пам’яті святих у церквах відправляли молебні та здійснювали обряди. Пасічники, читаючи молитви, тричі обходили пасіки зі страсною свічкою та свяченою водою, якою скроплювали всі вулики. Традиційно готували страви з медом та просили бджолу, щоб полетіла до моря і принесла золоті ключі від літа.
Роботу біля бджіл пасічник завжди починав із молитви, добрим настроєм та помислами. Це важливо і сьогодні – на пасіці нічого робити не тільки людині з брудними руками, чи в брудному одязі, а і з брудними помислами на душі.