День преподобного Касіяна припадає на 29 лютого, раз у чотири роки, тільки на високосні роки. У народі цей святий мав не надто добру славу. На Касіянів рік старалися не закладати нові хати, не справляти весіль, не купувати землі.
За переказом, одного разу святі Іоан та Касіян побачили рибалку, який топився. Святий Іоан одразу ж поспішив йому на допомогу, а Касіян залишився осторонь. Подивившись на це з небес, Бог постановив: «Іоан велику шану від людей матиме і святкуватимуть його тричі на рік, Касяна ж – раз на чотири роки».
За народними віруваннями цей святий виглядає похмурим і злим чоловіком. «Зирить, як той Касіян, - казали про непривітного. «Чому ти Касіяном дивишся?» - кажуть людям, що позирають з-під лоба. Або: «Касіян оком накинув – не буде з цього народженого добра». Колись вважалося, що дитина, народжена цього дня, матиме погану вдачу і зможе зурочувати інших. Якщо святий Миколай грішника з болота витягне, на всяку ласку йому допоможе, то преподобний Касіян його за чоловіка не має, такому нічого не прощає, зі світу його забирає, - побутує в народі. Касіян закликає у поміч всі вітри, бо він ними керує. Нашле одного – недорід буде, другого – тяжка хвороба, пошле третього – скотину від дому віджене, четвертого – землю спалить посухою.
У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і дивиться похмурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей – мруть люди, гляне на тварин – дохнуть тварини, гляне на поля – все сохне..» В цей день намагалися не працювати та не виходити з хати до схід сонця, щоб «Касян не глянув своїм зором».
Щоб задобрити прихід преподобного Касіяна, напередодні виставляли під острішок, знадвору, траву шафрану, знак що його чекають і визирають. Старалися привести до порядку водні джерела, особливо ставки, криниці, де люди воду беруть і своє обличчя лишають, бо «Касіян з води читає, тому все так добре знає».
По-особливому Касіян карав і за зневажених старих та немічних людей. «Чекай, прийде і на тебе Касіянів день», - говорив ображений. Це враз приводило до тями чоловіка, він просив пробачення.
Ввечері йшли Касіяна проводжати. Приводили до чиєїсь господи жебрака, купали його, перевдягали, годували, а потім хто що міг зносили йому на дорогу: чоботи, сорочки. І, по заході сонця, випроводжали за село.
На Касіянів день бажано, щоб було хмарно, бо як ясно та сонячно, то це, кажуть, так і чекай біди.
Старший науковий співробітник Музею українських обрядів С. Зубер