Історичний календар. Особистості

СТОЛІТТЯ ІВАНА КИРІЯ

Кирій Іван Іванович – прозаїк, поет, публіцист народився 12 червня 1924 р. у селі Паськівщина Згурівського району Київської області. Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка та Вищу партійну школу ЦК КПУ. У 60-х роках XX ст. працював інструктором по роботі із сільськими кореспондентами, редактором районної газети в м. Переяславі-Хмельницькому, а з 1971 по 1985 рік – першим редактором видавництва «Молодь» (м. Київ). І. І. Кирій нагороджений грамотою Верховної Ради України. Член НСПУ з 1964 року.

БЛАГОВІРНИЙ КНЯЗЬ ІГОР ОЛЬГОВИЧ АБО ФАТАЛЬНІ 13 ДНІВ

Рівно стільки – з 1-го по 13-те серпня 1146 року – князь Ігор із чернігівської династії провів на Київському великокняжому столі. До цього княжа кар’єра Ігоря була сіренька й невиразна – князь путивльський та берестейсько-дорогичинський, не більше. У 1139 році, коли його старший брат Всеволод захопив Київ, Ігор розраховував на чернігівський стіл, але той дістався двоюрідному брату Володимиру Давидовичу. І ось нарешті! – помираючи, Всеволод заповідає Київ молодшому своєму брату Ігорю. Наче все складалося добре, кияни, вишгородці, родичі-чернігівці цілували хреста і Всеволоду, й Ігорю, клялися в «послушенстві» й братній любові. Та як же легко порушуються клятви! Після смерті попереднього великого князя кияни почали висувати вимоги наступному, і вже тепер Ігорю довелося цілувати хреста киянам, давати обіцянки й еліті містян, і плебсу на Подолі.

6 ТРАВНЯ 1936 РОКУ НАРОДИВСЯ ВІДОМИЙ УКРАЇНСЬКИЙ АРХІТЕКТОР МИКОЛА МИХАЙЛОВИЧ ФЕЩЕНКО

Фещенко Микола Михайлович — заслужений архітектор України, народився 6 травня 1936 р. у м. Дятьковому (нині – Брянська обл., РФ). У 1965 р. закінчив Київський інженерно-будівельний інститут (нині – Київський національний університет будівництва і архітектури). З 1992 р. очолював Творчу архітектурну майстерню України.

НЕЗРЯЧІ БАНДУРИСТИ ПРАВОБЕРЕЖНОЇ УКРАЇНИ ТА РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОГО БАНДУРНОГО МИСТЕЦТВА НА СЛОБОЖАНЩИНІ І КУБАНІ 20-60-их рр. ХХ ст.

У 2024 році український календар визначних дат називає нам ювілейні події відомих і не дуже, незрячих та зрячих музикантів-бандуристів. Серед них Маркевич Олександр Андрійович (1894-1978), Безщасний Конон Петрович (1884-1967), Капон /Іванов/ Перекоп Гаврилович (1924–1973).

21 БЕРЕЗНЯ ВІДЗНАЧАЄМО 100-РІЧНЙ ЮВІЛЕЙ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЮРІЯ ГЕОРГІЙОВИЧА КО́ЛОСОВА (21.03.1924–01.02.2002) – ВИЗНАЧНОГО УКРАЇНСЬКОГО АРХЕОЛОГА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМʼЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Ю. Колосов народився у с. Деребчин, нині Шаргородського р-ну Вінницької обл., куди його батька з Києва призначили директором цукрового заводу. Згодом родина повернулася до Києва, де юнак закінчив середню школу. З дитячих років він мріяв стати археологом, але завадила війна. У 1941 р. був евакуйований разом з матір’ю у м. Омськ, де спочатку вчився в медінституті, а потім – у Сумському артилерійському училищі, переведеного до Ачинська. Після 7-місячного навчання у званні лейтенанта Ю. Колосов пішов на фронт. Воював на Прибалтійському та Першому Українському фронтах. Був двічі поранений. Нагороджений орденами Вітчизняної війни I і II ступеня, багатьма медалями.

10 БЕРЕЗНЯ – 163 РОКІВ ВІД ДНЯ СМЕРТІ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Поховали... тихесенько

Україна плаче,

Поховали дух великий

І серце горяче;

Поховала наша мати

Найкращого сина, —

«Вічню пам'ять» заспівала

Уся Україна.

(В. Кулик «На смерть Шевченка»)

9 БЕРЕЗНЯ – 210 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ТАРАСА ГРИГОРОВИЧА ШЕВЧЕНКА

Дев’ятого березня 2024 року минає 210 років від дня народження видатного українця, поета, художника, прозаїка й драматурга Тараса Григоровича Шевченка.

ПАМ’ЯТІ ЗАХИСНИКА УКРАЇНИ ОЛЕКСАНДРА ДОМАШЕНКА

«Головне, не зламатися, бути сильним, не зважаючи ні на що. Тяжкі часи пройдуть і, рано чи пізно, все обов’язково буде добре!» – такий статус був встановлений на сторінці в «Контакті», сержанта, гранатометника 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 54-ої окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України Олександра Олександровича Домашенка, позивний «Домік», який загинув під час бойових дій у зоні проведення АТО. Йому було лише двадцять чотири.

18 ЛЮТОГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕВА ВАСИЛЬОВИЧА ПАДАЛКИ (1859-1927) – ДОСЛІДНИКА ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Лев Васильович Падалка – визначний український історик, статист, археолог, етнограф, краєзнавець та громадський діяч – народився у с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губ. у родині священика. Рід був козацький, його представники відомі принаймні з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Освіту здобував у Лубенському духовному училищі та у Полтавській духовній семінарії, яку закінчив 1879 р. При Першій Полтавській гімназії склав екстерном екзамени на атестат зрілості й вступив до Київського університету святого Володимира, де навчався на історико-філологічному факультеті (1879-1884). Був учнем В. Б. Антоновича. Навчаючись в університеті, брав участь у роботі історичного товариства Нестора-літописця. В університеті захистив дисертацію.

МИКОЛА ПЕТРОВИЧ БУДНИК – КОБЗАР, ХУДОЖНИК, ПОЕТ, МАЙСТЕР МУЗИЧНИХ ІНСТРУМЕНТІВ

Біографія Будника Миколи Петровича (03.02.1953 – 16.01.2001) не багата на зовнішні події. Народився він у хліборобській сім’ї на Житомирщині в селі Сколобів біля витоків мальовничої річки Ірша. З дитинства любив малювати карикатури, вирізати (а не ліпити) скульптури з материкових шарів глини, з дерева. Запам’яталася видовбана самотужки скрипочка з дротяними струнами – перший власний інструмент Миколи. Та музика володіла ним вже давно, бо в родині всі співали. Але особливо діяла на малого Миколу пісня батька, який хоч і не мав голосу, і співом висловлював свої почуття дуже рідко, проте його тужливий спів завжди викликав у сина якесь дивовижно-моторошне відчуття. Пізніше подібне переживання виникне у Миколи після почутого в радіо співу кобзаря Євгена Адамцевича. Як згадує Микола Будник: «Я побачив у цьому щось програмне для себе, щось найважливіше в своїм житті». Навчаючись в дев’ятому класі відчув свідомі інтереси до українського мистецтва. І як Ірша впадала в річку Тетерів та, в свою чергу, споконвічно тягнулася до Дніпра, так і Микола тягнувся до культурної столиці. Прибувши до Києва кожну вільну годину Микола Будник займався самоосвітою, вивчав філософію, історію України, відвідував бібліотеки, музеї, картинні галереї Києва. І все це поєднувалося з роботою фрезерувальника на заводі «Арсенал», котра не залишила ні в душі, ні в пам’яті Миколи жодного корисного сліду, як і попередня служба в радянській армії.