Берестяні грамоти – унікальне джерело дослідження життя часів Київської Русі. На відміну від літописів, житій святих, патериків та інших творів того часу, написаних літературною мовою, це були листи звичайних людей, у яких звучала тодішня розмовна мова, а зміст листів стосувався повсякденного життя простих людей. Тому інформація, отримана з берестяних грамот, є унікальною. Але проблема в тому, що кора берези – це органічний матеріал, для збереження якого потрібні спеціальні умови. Як от, наприклад, у Новгороді, що стоїть на шарі водонепроникних глин, і вода, яка значно ускладнює життя новгородців, водночас консервує органічні рештки. Тож переважна більшість берестяних грамот (на сьогодні їх відомо більше тисячі двохсот) походить із Новгорода. Першу «бересту» там було знайдено влітку 1951 року.
У кінці липня 1988 року під час розкопок давньоруського міста Звенигород, що на Львівщині, археологи знайшли уривок листа, написаного на бересті. Наступного року там знайшли повний лист та іще один уривок. Під час археологічних досліджень давньоруського Києва зустрічалися згортки берести, але вони були без тексту. Рівень грамотності пересічного населення Русі, особливо містян, був доволі високим, та, на жаль, кора берези дуже легко руйнується і берестяні листи до нас просто не дійшли. Тому берестяні грамоти зі Звенигорода поки що є єдиними, знайденими на території України.
Культурний шар, у якому знайдені звенигородські берестяні грамоти, датується 1100–1137 роками. Уривок листа № 1 у перекладі на сучасну українську мову звучить так: «…а мені тут не в потребі цій…».
Грамота № 2 – добре збережений текст листа з п’яти рядків. Вдова Говена (на відміну від Новгорода, де жінки називали себе власними іменами, галичанка називає себе по імені чоловіка – Говенова) пише до Ніженця, який заборгував її чоловіку «лодійні» гроші (можливо за перевіз човном якогось товару). Жінка відзначає, що її чоловік розповів про борг священнику під час останньої сповіді («йдучи на суд Божий»). І погрожує княжим судом: «Коли не віддаси, то я, в князя беручи отрока, з ним прийду». І додатково наголошує, що тоді обійдеться це Ніженцю значно дорожче. Текст, цікавий і сам по собі, наводить ознаки південно-західного діалекту давньоруської мови, який побутував у Галицькому князівстві у ХІІ столітті.
Уривок третього листа містить промальовку людського обличчя та літеру «а».
У новгородській берестяній грамоті № 105 із загального каталогу давньоруських берестяних грамот згадується і наш Переяслав. Це лист із шести рядків, практично повністю збережений, не вистачає однієї літери на початку п’ятого рядка. Переклад виглядає так: «Від Семка до Кулотки. Що ти говорив Несді про ті гроші, то коли ти приходив в Русь з Лазовком, тоді взяв їх у мене Лазовко в Переяславлі».
Семко й Кулотка швидше за все купці, Лазовко – помічник чи довірена особа останнього. А Несда – представник адміністрації. У Новгородському першому літопису під 1167 роком згаданий бирич Несда. Ім’я досить рідкісне, берестяна грамота знайдена в шарі, який датується 60-ми – 90-ми роками ХІІ століття, тому можна припустити, що це одна й та ж особа.
Отже, цей лист – з’ясування стосунків між діловими людьми. Кулотка дав гроші у борг, але назад не отримав, тож мусив звернутися до урядовця зі скаргою. Семко стверджує, що віддав позику під час поїздки в Русь (Русь в ті часи – це Київське, Чернігівське та Переяславське князівства). Отже, гроші були віддані Лазовку в Переяславі, але до Кулотки вони не дійшли,
Кулотка, якому було адресоване послання, жив у Новгороді. Отримавши листа, він прочитав його і викинув, і пролежала ця береста до 1953 року, коли її знайшли археологи. Семко, швидше за все, теж новгородець, і листа він писав не в Переяславі, а вже вдома, після того, як до вирішення проблеми був підключений Несда.
У Переяславі, на жаль, берестяних листів поки не знайдено. Але переяславці були грамотними і теж писали, про що свідчать знахідки під час археологічних розкопок у нашому місті металевих і кістяних стрижнів, якими видряпували текст на корі берези, на воскових дощечках та на потинькованих стінах храмів.
Використана література.
Брайчевський М.Ю. Вибране. Київ, 2009. Т. 2.
Зализняк А.А. Древненовгородский диалект. М., 2004.
Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов. М.:Л., 1950.
Янин В.Л. Я послал тебе бересту. М., 1975.
Підпис до ілюстрації:
Новгородська берестяна грамота №105.