Ми всі добре знаємо історію походу 1185 року новгород-сіверського князя Ігоря Святославича на половців, поетично описану у «Слові о полку Ігоревім». Невдалим цей виступ у Степ зробили погана організація, непродуманість дій, безтурботна поведінка після першого бою з кочовиками, поразка у другому бою і, на сам кінець, ганебний полон, із якого 21 червня Ігор з допомогою половчина Лавора зумів утекти. День втечі визначений на основі тексту «Слова», де говориться, що соловей веселими піснями надію князю наспівує. Солов’ї співають лише до дня Петра і Павла (29 червня), а якщо врахувати хронологію подій і до, і після, то виходить приблизно 21 червня.
Дата доволі умовна, а от події, що відбувалися на Переяславщині у цей час, зовсім навіть реальні. Похід Ігоря, змальований у «Слові», добре ілюструє співіснування з кочівницьким Степом. Степ – він поруч, він був постійно присутній у житті Русі і нікуди було від нього подітися. І він був дуже близько до Переяслава. Невдалий похід Ігоря Святославича весною 1185 року не міг не відобразитися на житті міста і князівства.
Щоб добре зрозуміти усю картину життя Переяслава часів «Слова о полку Ігоревім», варто повернутися до обставин, що передували нещасливому походу новгород-сіверського князя.
Бої та сутички з половцями тоді відбувалися досить часто. Весною 1184 року хан Кончак несподівано напав на Русь. Напад руські князі відбили і вирішили завдати удару у відповідь. Великий похід швидко зібрати не вдалося, тож його відклали й відправили у Степ молодь, поставивши на чолі війська Ігоря Святославича. Тодішній переяславський князь, амбітний і зухвалий Володимир Глібович, запросився іти в авангарді, але отримав від Ігоря відмову. Володимир дуже образився, адже ті, хто йшли «напереде», забирали собі і славу, і трофеї. Тож він повернув свою дружину і рушив на Сіверщину та пограбував Ігореві «городи». Останній не залишився в боргу, також розвернув частину свого війська і розгромив город Глібів коло Переяслава.
Далі був великий похід у Степ лютого 1185 року, організований київським князем. Від участі в ньому Ігор відмовився, натомість у кінці квітня того ж року рушив на половців сам.
У літопису епізод описаний коротко, без дат і чітких географічних орієнтирів. Вказано лише, що це район Сіверського Дінця. Поведінка Ігоря не узгоджується з діями відповідального керівника військової операції. Після першого успішного зіткнення з ворогом руське військо безпечно залишалося на місці і було переможене і захоплене переважаючими силами ворога. Коли відомості про поразку дійшли до Чернігівщини, «збентежилися городи посеймські, і настала скорбота і туга люта, якої ото ніколи ж не було в усьому Посеймї, і в Новгороді-Сіверськім, і по всій волості Чернігівській: князі забрані, і дружина забрана й побита». У похід з Ігорем пішли його брат, племінник, два сина, усі зі своїми дружинами. Після захоплення їх половцями регіон дійсно залишився і без керівництва, і без війська.
Та авантюра Ігоря Святославича найперше окошилася на Переяславщині, бо спровокувала напад половців на чолі з ханом Кончаком на столицю князівства. Сильне половецьке військо оточило Переяслав і ледь не взяло штурмом «окольне місто». Врятував ситуацію переяславський князь – усе той же Володимир Глібович. На чолі невеликого загону він сміливо виступив за ворота міста на бій з ворогом і змусив половців припинити штурм. Сам відчайдух отримав декілька серйозних поранень. Переяславці, бачачи небезпеку, кинулися на допомогу і ледве врятували свого князя, «враженого трьома списами».
Кончак не став очікувати підходу до Переяслава допомоги від сусідніх князів і повернув у степ. По дорозі половці спромоглися «взяти на щит» город Римов на Сулі. Заради справедливості слід сказати, що власне штурму й не було. Жителі Римова зібралися на верху дерев’яної частини оборонних споруд міста, щоб подивитися на половців, які проходили мимо. А оскільки дерев’яні городні були вже старими, то не витримали і обвалилися. Половці скористалися ситуацією і вперше в своїй історії захопили руське місто. Як свідчить літопис, врятувалися лише ті римовичі, які встигли втекти по «римському болоту» до розташованого неподалік ще одного городища.
Ну а далі був загальноруський похід на половців 1187 року, хвороба і рання смерть Володимира Глібовича, і перша згадка слова «Оукраїна». Але то вже інша історія, яка з подіями 1185 року прямо не пов’язана.
Ось таким було реальне життя південної Русі кінця ХІІ століття: взаємини князів, співіснування зі Степом, людські характери та поведінка. Амбіції, емоції, образи, пристрасті, жадоба керували вчинками людей. І хоча відтоді промайнуло багато віків, мало що змінилося. Це часи змінюються, а людська природа залишається все такою ж.
На фото: пам’ятний знак на честь автора поеми «Слово о полку Ігоревім» в Переяславі.
Провідний науковий співробітник відділу нематеріальної культурної спадщини, кандидат історичних наук, доцент Олена Колибенко