ВИПОВНЮЄТЬСЯ 230 РОКІВ З НАРОДЖЕННЯ МИКОЛИ ІВАНОВИЧА АРАНДАРЕНКА (1795-1867) – ОДНОГО З ПЕРШИХ КРАЄЗНАВЦІВ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Відомий український історик, статистик, етнограф, краєзнавець Микола Іванович Арандаренко (1795–1867) був досить тісно пов’язаний з Переяславщиною. Деталей біографії дослідника збереглося вкрай мало. Він походив із знаного козацького роду. Його пращуром був Тиміш (Тимофій) Михайлович Орендаренко (Арендаренко), родом із Канева. Він двічі обирався гетьманом реєстрових козаків – 1630–1631 та 1632–1633 рр. Був активним учасником повстання 1630 р. Тараса Федоровича (Трясила), після якого, того ж року у Переяславі був обраний наступним гетьманом реєстрового козацтва.

Місце народження Миколи Арандаренка на сьогодні невідоме, вірогідно, це була Полтавщина. У всякому разі, його наукові інтереси та значна частина життя й державної служби були пов’язані з цим краєм, й зокрема – з Переяславщиною. Це міг бути один з населених пунктів на території історичної Переяславщини.

Микола Іванович Арандаренко ще у молоді роки, здійснив ряд краєзнавчих, етнографічних досліджень на території Полтавщини. У 1816 р. він побував у Переяславі. Результати цих досліджень стали відомі широкому загалу лише через тридцять років, коли вийшла друком його робота під назвою: «Записки о Полтавской губернии Николая Арандаренка, составленные в 1816 году» (в трьох частинах) (1846-1852). У цій змістовній, масштабній праці були опубліковані відомості про природу та історію Полтавщини з найдавніших часів, спостереження за археологічними пам’ятками, широкий етнографічний та фольклорний матеріал. Були опубліковані матеріали з історії міст і сіл та адміністративно-господарський опис всіх 15 повітів тодішньої Полтавської губернії, включно із Переяславським. Ця праця має велику цінність, адже досьогодні представлені в ній статистичні дані та детальні етнографічні і фольклорні записи зберігають значення першоджерела для сучасних дослідників.

Пам’ятки Переяслава та Переяславського повіту включені до третьої частини «Записок» М. І. Арандаренка. Дослідник занотовував місцеві топоніми, легенди, пов’язані з ними, напевно, до нього дійшли й оповіді переяславців про випадкові археологічні знахідки на території міста та його околиць. В тексті розповідається про кургани «Три брати», «Свидову могилу» під Переяславом, наведено народні перекази про них. «Передается и по ныне сказка о могучем Переяславце Свиде. Еще не забыта его могила под городом с левой стороны Трубежа. Есть рассказы про огромные кости остовов богатырских, отрываемые иногда в курганах и могилах около Переяслава. В 7 верстах от города у большой киевской дороги есть три кургана, именуемые Три брата. Здесь, по преданию, погребены три богатыря», – писав Микола Арандаренко.

М. І. Арандаренко зробив кар’єру на державній службі. Зокрема, понад 10 років, у 1840–1850 рр. займав посаду управителя Полтавської палати державних маєтностей. Згодом він був призначений цивільним архангельським губернатором (1856–1963).

Певно, саме М. І. Арандаренко, як управитель палати державних маєтностей Полтавської губернії, взяв діяльну участь у відбудові села Андруші Переяславського повіту Полтавської губернії після нищівної повені 1845 року. Про це свідчить металева пам’ятна дошка, вивезена у свій час із затопленого водами Канівського водосховища с. Андруші, яка була встановлена біля церкви св. Георгія. Нині вона стоїть поблизу цієї ж церкви, перевезеної із села та встановленої у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав». Напис на дошці відмічає факт закладання перших будівель при відбудові цього населеного пункту, яке відбулося в 1845 р., та заслуги у цьому державних чиновників, зокрема «полковника Арандаренка». Передаємо напис на дошці, датований 30 травня 1845 р.: «В царствование императора Николая и во время управления государственными крестьянами министра графа Киселева и при управлении сею частью Полтавской губернии полковника Арандаренко заложено село Андруши, мая 30 дня после разрушения его наводнением реки Днепра в 1845 году». У цьому пам’ятному запису згадується полковник Арандаренко. Однак, як нам відомо, М. Арандаренко не був військовим, а лише цивільним державним службовцем. Звання полковника гвардії в Табелі про ранги Російської імперії відповідало цивільному чину не нижче дійсного статського радника. Відомо також, що чин полковника або дійсного статського радника відповідав статусу т.зв. «спадкового дворянства». Військові чини стояли вище і були почеснішими від цивільних звань, чим напевно й користувалися «спадкові» дворянські роди, до яких належав М. І. Арандаренко. Будучи на значимій державній службі в 1840-их рр. М. Арандаренко напевно володів званням дійсного статського радника. Щодо просування по службі, з літератури відомо, що у 1858 р. М. І. Арандаренко, перебуваючи архангельським губернатором, отримав чин таємного радника, який був вищим від звання дійсного статського радника і навіть полковника.

Помер Микола Арандаренко у 1867 р. Місце його поховання досі не виявлено.

Література:

Арандаренко Н.И. Записки о Полтавской губернии / Н.И. Арандаренко. Харьков: Сага, 2012. Ч. 3. 512 с. С. 373–374.

Джерела:

• Арандаренко Микола Іванович. Українська радянська енциклопедія [в 12-ти т.]. 2-е вид. Т. 1: А-Борона. К.: Голов. ред. УРЕ, 1977. С. 234.
• Первое экскурсионное бюро. Переяслав-Хмельницкий – музейное царство. URL:: http://primetour.ua/ru/excursions/weekend/ Pereyaslav-Hmelnitskiy---muzeynoe-tsarstvo.html.
• Арандаренко Микола Іванович. URL: https: //ru.wikipedia.org/wiki/Арандаренко,_Николай_Иванович.
• Табель о рангах. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki /Табель_о_рангах#Горные_чины.

Старший наук. співробітник НДС Археологічна експедиція                                                                                            Г. М.  Бузян 

• Пам’ятна дошка про відбудову с. Андруші 1845 р. Пам’ятна дошка про відбудову с. Андруші 1845 р.
• Титульна сторінка праці М. Арандаренка «Записки о Полтавской губернии» Титульна сторінка праці М. Арандаренка «Записки о Полтавской губернии»
• Вид на церкву у с. Андруші до затоплення. Світлина 1950-их рр. Вид на церкву у с. Андруші до затоплення. Світлина 1950-их рр.
•