В давньоруський час не прийнято було ставити ім’я автора на обкладинці твору. Дослідники часто, аналізуючи побіжні згадки, якусь додаткову інформацію, намагаються зрозуміти, хто ж написав той чи інший твір. Особлива інтрига склалася навколо авторства Повісті врем’яних літ. Довгий час вважалося, що твір написав чернець Києво-Печерського монастиря Нестор. Нащадки навіть додали до його імені «Літописець».
У своїх творах Нестор часто веде розповідь від першої особи, наводить багато відомостей про своє життя. У Печерський монастир він прийшов у віці 17-ти років за ігуменства Стефана (це 1073–1078 роки). Тож народився Нестор не раніше 1056 року. Точна дата невідома, для того часу це було несуттєво, більш важливою вважалася дата смерті, як початок, пролог до життя вічного. Хоча точна дата смерті його також невідома, це трапилося близько 1114 року. Нестор був письменником-інтелектуалом, добре обізнаним зі Святим письмом, житіями отців церкви, іншими тогочасними творами – і грецькими, і руськими.
Він однозначно є автором творів «Чтение о житии и погублении блаженную страстотерпцю Борисе и Глебе» та «Житие преподобного отця нашого Феодосия, ігумена Печерскаго». Але сумнівно, що він написав літопис.
Кожен письменник має свій літературний стиль. Автори ХІ століття теж письменники і кожному з них був притаманний свій спосіб викладу думок, своя стилістика. Творчий метод Нестора вирізняється глибоким психологізмом, він яскраво змальовує портрети героїв, показує причинно-наслідкові зв’язки їх дій і вчинків, формування характерів, духовний розвиток. Сюжети творів вибудовує чітко. Не запозичує прямо тексти зі Святого письма чи інших творів, а творчо переосмислює, опрацьовує, тож його тексти є цілком самостійними й оригінальними. Усні розповіді, спогади, перекази записує логічно, зрозуміло, хронологічно послідовно. Його твори користувалися популярністю.
А Повість врем’яних літ відрізняється і від творів Нестора, і від попередніх літописних зводів. Це не просто хроніка, не лише виклад подій по рокам, а цілісний літературний твір. У ньому теж усе хронологічно чітко, події у статтях описані логічно, виразно, інформативно наповнено. Але головним для автора є не розвиток людської особистості, а оцінка діянь людських з позицій християнської моралі і християнських цінностей.
Яким же чином Нестор став літописцем? Вперше як автор Повісті він згадується у одному зі Слів (оповідань) Києво-Печерського патерика, написаного ченцем Полікарпом і датованого ХІІІ століттям – «Нестор, який написав Літопис».
Тодішні письменники не поспішали залишати нащадкам свої імена. І автори, і переписувачі частіше називали себе інок, чорноризець, недостойний. Відомо було, що літопис написав чорноризець Печерського монастиря, а Нестора знали, твори його читали, і він був чорноризцем цього монастиря. То чому б йому не бути також і автором літопису? Очевидно, інших імен в полі зору Полікарпа не виявилося.
Нестор до середини ХІХ століття вважався автором Повісті врем’яних літ. Потім дослідники засумнівалися, але традиція вже утвердилася. У 1872 році при Університеті Св. Володимира було засноване Історичне товариство Нестора Літописця. У 1889 році скульптор М. Антокольський створив свою відому скульптуру. Нестора часто згадували в художніх творах, він став символом давньоруської книжності, знаком княжої доби.
Нестор – письменник самобутній, талановитий. Йому достатньо своєї літературної слави і сумнівно, щоб він захотів претендувати на авторство Повісті врем’яних літ. Хоча б тому, що він її не писав.
Але хто ж тоді є автором Повісті?
Тут на перший план виступає переяславський єпископ Сильвестр. Про народження його відомо так само небагато. Народився десь на початку 1050-их років. Киянин. Схоже, що теж у 17 років прийшов до Печерської обителі, де прийняв постриг під іменем Сильвестра. У 1113 (найпізніше у 1115) році став ігуменом київського Видубицького монастиря. Саме в цей час Сильвестр писав твір свого життя. У вересні 1117 року в Переяславі помер попередній єпископ Лазар і на його місце призначили Сильвестра. Це було підвищення і почесна старість. Помер 12 квітня 1123 року.
Сильвестр єдиний з усіх літописців, хто підписав свою працю. Не просто підписав, а категорично заявив: «Ігумен Сильвестр св. Михаїла написав книги ці літописець надіючись від Бога милість прийняти…». І ніяких звичних для таких приписок самокритики, смиренних прохань виправити помилки. Особливо вражає закінчення: «А иже чтеть книги сия, то буди ми в молитвах» Сильвестр заохочує читати і благословляє читача: «А хто читатиме цю книгу, той буде в моїх молитвах».
Переповідаючи події давньоруської історії, він намагався донести до сучасників істину, яка йому відкрилася – заради блага Руської землі відкрити серце для любові. Адже це так просто – зрозуміти Божі одкровення, Божу благодать! І молився Сильвестр за читачів, щоб вони зрозуміли його відкриття в області духа, думки, почуттів.
В історії людства такі унікуми трапляються, вони народжуються із впертою періодичністю. Прагнуть донести до інших те, що їм відкрилося, і моляться за своїх читачів. На жаль, ми не чуємо, не розуміємо. Заклопотані повсякденними земними проблемами, не маємо часу, а може і бажання зупинитися і дослухатися до диваків. Ну, хто читав тоді літописи? Ні, християнські сентенції про братерську любов, Божу благодать, перевагу духовного над земною суєтою усі повторювали. А от чи поступали праведно? Навряд, бо керувалися земними прагненнями і бажаннями. Хіба в історії людства було колись інакше? Чи є інакше?
Можливо буде. Бо диваки не закінчуються – пишуть, і моляться, і не втрачають надії.
Література
Арістов В. Ю. Сильвестр. Енциклопедія історії України: у 10 т. Київ, 2012. Т. 9.
Михеев С. М. Кто писал «Повесть временных лет»? М., 2011.
Толочко А. П. Перечитывая приписку Сильвестра 1116 г. RUTHENICA. Том VІІ. Київ, 2008.
Толочко П. П. Редакция «Повести временных лет» игумена Сильвестра: Историческая реальность или ученая фикция? RUTHENICA. Том VІІ. Київ, 2008.