Д. Т. Березовець народився 18 жовтня 1910 р. у м. Новоград-Волинський у родині вчителя. Після закінчення семирічки навчався у Бердичівській професійній школі, де здобув фах слюсаря (1924–1925). Працював за фахом в колгоспі та на заводі м. Бердичева Житомирської обл. (1925–1927), вчителював у сільській школі на Житомирщині (1928–1929), потім працював у Бердичівському музеї лаборантом і завідувачем відділу, водночас викладав у навчальних закладах (1929–1931). У 1929–1930 рр. вперше взяв участь у дослідженнях Бердичівського музею під керівництвом Т. М. Мовчанівського, зокрема, у розкопках Райківецького городища.
З 1932 по 1941 рр. перебував на дійсній військовій службі (курсант, командир танкової роти, помічник начальника штабу бригади, начальник полігону), у 1941 р. закінчив Військову академію механізації та моторизації Червоної Армії (згодом Військова академія бронетанкових військ). З 1942 р. перебував на фронті. Під час Харківського оточення, після тяжкого поранення в голову, потрапив у полон, перебував у кількох концтаборах, брав участь в русі опору в Австрії. Після втечі був призначений американською військовою адміністрацією комендантом табору для переміщених осіб Клюбервізен (Брауншвайґ). Демобілізувався у званні майора танкових військ.
Д. Т. Березовець 25 років пропрацював у Інституті археології АН УРСР (1946–1970). У 1969 р. захистив кандидатську дисертацію «Северяне (перед образованием Киевской Руси)». Саме йому належить заслуга у виділенні волинцівської та пеньківської археологічних культур. Вчений дослідив епонімні пам’ятки – тілопальний могильник і селище VIII ст. на р. Сейм поблизу с. Волинцеве на Сумщині (1948–1949, 1965–1966) та низку поселень VI–VIII ст. у пониззі р. Тясмину поблизу с. Пеньківка Кіровоградської обл. (1956–1959). Дослідник інтерпретував волинцевську культуру як пам’ятки літописних сіверян, а пеньківську – як старожитності уличів (згодом пеньківська культура була співвіднесена багатьма фахівцями з антами античних джерел). До кола наукових інтересів Д. Т. Березовця також входили черняхівська й салтівська культури. Остання, відкрита в басейні Сіверського Дінця, належала не слов’янам, носіями її були алани, болгари та інші народи, що входили до складу Хазарського каганату (VІІІ – поч. Х ст.). Своїми дослідженнями Д. Т. Березовець поклав початок історичній інтерпретації слабо вивчених на той час археологами пам’яток Лівобережжя Дніпра.
Переяслав Д. Т. Березовець вперше відвідав у травні 1952 р., коли він з колегами-археологами В. А. Богусевичем, В. К. Гончаровим та Р. О. Юрою приїхали в Переяслав, щоб на місці ознайомитися з матеріалами, які належали могильнику черняхівської культури. Могильник був випадково виявленими під час риття кагатів на території радгоспу «Переяславський». Археологи побували на місці знахідки: кагати ще не були засипані, й у розрізі траншеї на глибині 1,20 м знайшли рештки сіроглиняного кружального горщика та кістки поховання. Розкопки на могильнику в тому ж році провела експедиція на чолі з В. К. Гончаровим. Переяславський могильник нині є однією з еталонних пам’яток черняхівської культури.
У 1963 р. Лівобережний розвідувальний загін Канівської слов’янської експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Д. Т. Березовця та Є. О. Петровської відкрив поселення Х – ХV ст. біля с. Комарівка Переяслав-Хмельницького р-ну, а також місцезнаходження епохи бронзи поблизу с. Підсінне. Комарівське поселення на Переяславщині виявилося унікальним, в археологічному плані єдиним у своєму роді: розкопки впродовж 1964–1968 рр. (керівники спочатку В. Й. Довженок, потім – А. І. Кубишев) показали, що життя на поселенні безперервно тривало з кінця Х по ХV ст. включно. Селище розташовувалось на березі протоки Васильків за 6–7 км від села, нині затопленого водами Канівського водосховища. Воно займало довге (1–1,5 км) підвищення у заплаві Дніпра. Було розкопано площу в 3,5 га, виявлено залишки 30 жител, 15 господарських будівель, близько 100 ям різного призначення, безліч предметів життя і побуту населення – залізоплавильні горни, шлаки, криця, сільськогосподарські знаряддя, речі повсякденного побуту, велика кількість керамічного посуду. Дослідження могильника проводили Д. Т. Березовець та В. Д. Дяденко. Початок дослідження могильника відноситься до 1964 р., коли Д. Т. Березовцем були виявлені перші поховання. Всього на могильнику було досліджено 85 поховань, які датуються так як і поселення ХІ – ХV ст. Археологічні дані свідчать про одночасність могильника і поселення. Крім того на пам’ятці виявлені матеріали зарубинецької, черняхівської та пеньківської культур.
Працюючи в Інституті археології, Д. Т. Березовець керував роботою 24 експедицій. Окрім Волинцева та Пеньківки, досліджував такі відомі пам’ятки як Лохвицький могильник черняхівської культури, Верхньосалтівське городище та могильник, Перше Нетайлівське поселення та могильник салтівської культури й багато інших пам’яток. В останні роки життя дослідник готував узагальнюючу працю про стародавній Салтів, яку не встиг закінчити. Вже після його смерті, у 1975 р. у відомому академічному виданні «Археологія Української РСР», том 3, вийшла друком його статті про пам’ятки гирла р. Тясмин (пеньківський тип), про пам’ятки волинцівського та роменського типів, про салтівську археологічну культуру. Він є автором 50 наукових праць.
Помер Дмитро Тарасович Березовець у віці 60 років 29 травня 1970 р. Похований у Києві.
Вибрані праці:
- Березовець Д.Т. Дослідження на території Путивльського району Сумської області. Археологічні пам’ятки УРСР. К., 1952. Т. ІІІ.
- Березовець Д.Т. Харківський скарб (VІ-VІІ ст.). Археологія. 1952. Т. VI.
- Березовець Д.Т. До питання про літописних сіверян. Археологія. 1953. Т. VIIІ.
- Березовець Д.Т. О датировке черняховской культуры. Советская археология. 1963. № 3.
- Березовець Д.Т. Поселения уличей на р. Тясмине. Материалы и исследования по археологии СССР. М., 1963. № 108.
- Березовець Д.Т. Слов’яни й племена салтівської культури. Археологія. 1965. Т. ХIХ.
- Березовець Д.Т. Черняховская культура и культура славянских племен 6–8 вв. Краткие сообщения Ин-та археологии АН УССР. К., 1970. Вып. 121.
- Березовець Д.Т. Про ім’я носіїв салтівської культури. Археологія. 1970. Т. 24.
- Березовець Д.Т. Пам’ятки гирла р. Тясьмин (пеньківський тип). Лівобережжя Дніпра (пам’ятки волинцівського та роменського типів). Салтівська культура. Археологія УРСР. К., 1975. Т. 3. С. 96–102, 136–150, 421–435.
Джерела:
- Дмитро Тарасович Березовець (1910–1970) [Некролог]. Археологія. 1970. № 24. С. 231.
- Сміленко А.Т. Сухобоков О.В. Пам'яті Дмитра Тарасовича Березовця (18.Х.1910—29.V.1970 рр.). Археологія. 1990. № 4. С. 107–115.
- Юренко С.П. Життєвий та науковий подвиг (до століття від дня народження Дмитра Тарасовича Березовця). Путивльський краєзнавчий збірник. Суми: Університетська книга, 2010. Вип. 6. С. 31.
- Дмитро Тарасович Березовець. Інститут археології НАН України. URL: https://iananu.org.ua/pro-institut-ia/istoriya/personaliji/spivrobitniki/berezovets-d-t.
- Білинський О.О. До щоденника Д. Т. Березовця. Березовець Д. Т. Щоденник археологічних розвідок на Путивльщині у 1947 р. Сумська старовина. №XL. 2013. С. 170.
Старший науковий співробітник НДВ археології Бузян Г. М.