14 ЖОВТНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 95 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ГАЛАКТІОНОВИЧА ЛИТВИНЕНКА – ВІДОМОГО СПОРТСМЕНА, КУХАРА-КОНДИТЕРА, ПОЧЕСНОГО ЖИТЕЛЯ М. ПЕРЕЯСЛАВА

Михайло Галактіонович народився 14 жовтня 1930 р. в м. Переяславі в родині шевця Галактіона Карповича і Єлизавети Аксентівни. У голодний 1933 рік сім’я, щоб вижити, переїхала до Києва. Там, в одній із столичних шкіл, малий Михайло отримав початкову освіту. З наступом фашистів у 1941 р. родина повернулася до рідної домівки. Відтоді доля не розлучала Михайла Галактіоновича з Переяславом. У 1947 р. юнак закінчив місцеву  школу № 2 і влаштувався на роботу в чайну Переяслав-Хмельницької райспоживспілки. Тут кмітливий юнак став учнем відомого в місті кухаря – Федора Макаровича Касьяна. У 1950 р. Михайла Литвиненка призвали до лав Радянської армії, служити на Чорноморському флоті кухарем. Після демобілізації він повернувся на роботу в чайну, згодом перейшов на роботу в ресторан «Дружба», де працював до виходу на пенсію. За сумлінну професійну роботу отримав звання «майстер-кондитер», був нагороджений бронзовою медаллю за участь у виставці досягнень народного господарства СРСР та золотою медаллю за перемогу на виставці досягнень народного господарства України.

У 1984 р. пекарська справа поєднала Михайла Галактіоновича з Музеєм хліба, більше того, дата народження М. Г. Литвиненка – 14 жовтня співпадає з датою відкриття  музею – 14 жовтня 1984 р.

Від початку створення Музею хліба перед співробітниками постала проблема зберігання хлібопекарських виробів. Навіть ідеальні умови з об’єктивних причин не могли забезпечити їх тривале збереження. Тому закономірно виникла необхідність пошуку шляхів вирішення цієї проблеми.

До пошуку методики зберігання пекарських  пам’яток було залучено пекаря-кондитера М. Г. Литвиненка, який після багатьох експериментів винайшов свою оригінальну рецептуру виготовлення муляжів хлібних виробів шляхом комбінування різних складових – глини, цементу, лаку, яєць, здійснивши певного роду перелом у методиці реставрації і моделюванні хлібопекарських пам’яток. Для більш ефективної роботи перед майстром були чітко поставлені завдання: реальне виконання об’єкта в натурі, достовірна фіксація особливостей виробу, точність передачі характерних ознак матеріалу (тіста), високий ступінь достовірності передачі пропорцій, форми, деталей оздоби, довговічність виробів. Нелегко було працювати над першими, ще пробними зразками муляжів, але М. Г Литвиненко розумів, що саме йому музейники довірили оформляти пекарський сектор Музею хліба, без показу якого висвітлення хлібопекарства не могло бути повноцінним. І нині музейні працівники пригадують, як одного дощового дня до нитки вимоклий Михайло Галактіонович приніс до Музею хліба перші вдалі муляжі пряників – добре вкутані, щоб не намокли. Йому так хотілося порадувати результатами своїх пошуків, що навіть проливний дощ його не спинив.

 Уже понад сорок років увагу відвідувачів Музею хліба привертають муляжі весільної випічки: «коровай», «лежень», «дивень», «шишки», «дівування», «чоботи», «борона», «гребінь», «барильце». У вітринах, присвячених календарним народним святам, можна бачити «жайворонки», «калиту», «балабушки», «різдвяні пироги» тощо. Окремо варто згадати серію муляжів пряників («коник», «пташка», «квітка-розетка», «Христос воскрес», «випиханець»), зроблених Михайлом Галактіоновичем із використанням унікальних рідкісних пряничних форм 2-ї пол. ХІХ ст. А вже скільки в Музеї муляжів хлібин, пирогів – взагалі не злічити! Також муляжі хлібних виробів експонуються в музеї українських обрядів: «коровай весільний», «шишки для запрошення на весілля», «лежень», «книші», «паски», випічка для обдаровування дітей на зимові свята. В 2007 році для експозиції музею українських обрядів він їх виготовив за більш удосконаленою технологією, ніж у Музеї хліба.

Майстер доклав максимум свого розуму, серця, душі, аби створити майстерні копії традиційних пекарських виробів наших предків і донести їх до прийдешніх поколінь.

  У  70-х рр. ХХ ст. під ялинкою на головній площі міста встановлювали  льодові скульптури Діда Мороза і Снігуроньки, створені Михайлом Галактіоновичем. В 1980 році він зліпив символ олімпіади  – льодову  фігуру ведмедя.

Окрім основної професійної діяльності Михайло Галактіонович Литвиненко активно займався спортом. Він видатна і яскрава особистість у сфері фізичної культури і спорту України: легкоатлет (штовхання ядра, метання молота, диска, списа, стрибки у висоту, біг). Нагороджений Орденом «За заслуги» 3-го ступеня». Переможець у метанні списа та штовханні ядра літньої Спартакіади Чорноморського флоту (1953). Учасник змагань серед ветеранів у різних вікових групах. Переможець у метанні молота і диска чемпіонату світу в приміщенні (м. Лінц, Австрія, 2006). Чемпіон (м. Потсдам, Німеччина, 2002; м. Орхус і Ран­нерс; обидва – Данія, 2004; м. Познань, Польща, 2006), срібний призер (Афіни, 1994) у метанні молота чемпіонатів Європи. Пере­можець у штовханні ядра міжнародного матчу ветеранів легкої атлетики Білорусі, України (2006). Чемпіон у штовханні ядра, метанні молота, бронзовий призер у метанні диска чемпіонату СРСР (1991). Багаторазовий чемпіон України. Рекордсмен СРСР та України серед ветеранів. Виступав за спортивні товариства «Колгоспник», «Колос», «Спартак». Тренувався самостійно.

Розпорядженням міського голови Т. В. Костіна № 23/7–9 від 19.02.2016 р. 1-й провул. Щорса перейменовано на вул. Литвиненка Михайла.

Михайла Литвиненка немає з нами вже понад 10 років, але пам’ять про нього залишиться не тільки у серцях переяславців, а й у прекрасних витворах його майстерних рук, які радували нас чудовими короваями, тортами, смачним печивом. Він був не тільки пекарем, а також яскравою особистістю у сфері фізичної культури і спорту, а перш за все творцем, який вкладав душу в усе, що створював.

Молодший науковий  співробітник  науково-дослідного філіалу 

«Музей народної архітектури та побуту  Середньої Наддніпрянщини»                                                                                                                     Валентина Шакула