Улітку 1859 р. Т. Шевченко знову побував в Україні та на Переяславщині, відвідавши свого друга А. Козачковського у червні та в серпні.

25 червня на фасаді Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи урочисто відкрили меморіальну дошку випускнику закладу, старшому сержанту командиру відділення управління командира мінометної батареї ІІ-го єгерського батальйону 152-ї окремої єгерської бригади імені Симона Петлюри в/ч А4948 – Білера Вадима Володимировича, який віддав своє життя, захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

18 червня на фасаді Переяславського академічного ліцею імені Івана Мазепи відкрили меморіальну дошку на честь полеглого захисника України, командира екіпажу безпілотних комплексів командира ІІ-го відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів І-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів – Романа Віталія Олексійовича, який віддав своє життя захищаючи суверенітет та територіальну цілісність України.

Третій приїзд Т. Шевченка до А. Козачковського припадає на 12 червня 1859 р. Про цей приїзд А. Козачковський згадував: «В июне 59 года, утром, на двор квартиры моей въехала почтовая телега. Сидевший в ней показался мне похожим на Шевченка. Я не ошибся; молча мы поздоровались, молча он приветствовал мою семью, молча несколько раз с заметным волнением прошел по комнате, потом посмотрел в окно на ярмарочное движение и высказал желание посмотреть ярмарку; мы отправились. Дорогой он объяснил, что вошел ко мне как угорелый, потому что по пути из Петербурга до моей квартиры почти не вставал с телеги: с таким нетерпением он летел в свою родную старину… Грустное впечатление производил на него взгляд мой. Возвратившись с ярмарки, он рассеялся, разговорился, вспомнил о грустном пребывании его в Новопетровске, хотя ему там было легче, нежели в Орской крепости. Зашла речь о Гоголе. Он не сочувствовал ему: по его словам, неудавшиеся честолюбивые мечты стали причиною умственного его расстройства. Я напомнил Шевченку несколько коротких его произведений, забытых им, он записал их. Вообще из разговора оказалось, что из написанных до 46 года его произведений многие потеряны безвозвратно…».

14 травня в Україні на державному рівні вшановують пам’ять тих, хто ризикуючи власним життям, рятував євреїв від неминучої смерті під час Другої світової війни. Ця дата прийнята Постановою Верховної Ради України від 2 лютого 2021 р. Україна входить у п’ятірку світових держав за кількістю героїв-рятівників євреїв, жертв Голокосту. На знак поваги та вдячності людям, які за національністю не були євреями але рятували євреїв, державою Ізраїль впроваджене звання «Праведник народів світу», їх імена увіковічені на Горі Пам’яті в Єрусалимі. За останніми даними цим званням відзначені понад 2,6 тис. громадян України. Насправді, рятівників євреїв набагато більше, тисячі з них залишаються невідомими.

27 квітня 1841 р.( за с. ст.) цензор П. Корсаков підписав квиток на випуск у світ альманаху «Ластовка» Є. Гребінки з творами Т. Шевченка.

188 років тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла. Щоб здобути такі гроші, Карл Брюллов намалював портрет Василя Жуковського – вихователя спадкоємця престолу, який розіграли в лотереї. Імпреза відбулася у палаці польського графа – віолончеліста та композитора Михайла Вієльгорського (Вєльгурського).

«Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла мов джерело чистої, холодної води, заясніла невідомою досі в українському письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову», – писав Іван Франко.

17 квітня на фасаді Переяславської гімназії № 2 відкрили меморіальну дошку на честь Героя, солдата, розвідника-навідника І-го відділення І-го розвідувального взводу І-го механізованого батальйону – Іванова Олега Васильовича, який віддав своє життя за Україну.

Серед переяславських князів є один, ім’я якого назавжди записане у скрижалях вітчизняної історії. Його відносно коротке життя та діяльність мало чим відрізнялися від життєвого шляху багатьох інших давньоруських, у тому числі і переяславських князів. Одначе, так склалося, що з ним пов’язана перша документально зафіксована згадка топоніму «Оукраина», що став прообразом майбутньої назви нашої держави. Отже, мова йде про переяславського князя Володимира Глібовича.