13 ЖОВТНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА СІКОРСЬКОГО (13.10.1923–27.09.2011) – ВИЗНАЧНОГО ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

13 ЖОВТНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ІВАНОВИЧА СІКОРСЬКОГО (13.10.1923–27.09.2011) – ВИЗНАЧНОГО ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЧНИХ ПАМ'ЯТОК ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Історичний календар. Особистості Перегляди: 512

Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 р. у м. Чигирині Черкаської обл. в родині службовців. У родині було четверо дітей. Вони рано залишилися без батьків (батьки померли у 1930 та 1932 рр.) і виховувалися у дитячому будинку. У 1939–1943 рр. Михайло Сікорський навчався у Запорізькому авіаційному технікумі, після закінчення якого залишився викладати у ньому та паралельно працював на авіаційному заводі (м. Омськ). У 1946–1951 рр. навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на кафедрі історії України.

По закінченні університету (1951) Михайло Іванович Сікорський отримав призначення до Переяслав-Хмельницького історико-краєзнавчого музею, де вже восени приступив до роботи директором. Неабиякою удачею та випробуванням молодого директора на професійну активність і підприємливість стало відкриття унікальної археологічної пам’ятки – могильника черняхівської культури ІІІ–ІV ст. Пам’ятка була виявлена випадково восени 1951 р. під час земляних робіт у приміському радгоспі «Переяславський»: при закладці кагатів під цукровий буряк робітники знайшли цілі керамічні посудини і кістки людини. Знахідки передали до переяславського музею, а Михайло Іванович відразу ж повідомив про них в Інститут археології. У травні 1952 р. наукові співробітники Інституту археології АН УРСР В. К. Гончаров, В. А. Богусевич, Д. Т. Березовець та Р. О. Юра відвідали Переяслав для ознайомлення з матеріалами, переданими до музею. Археологи побували на місці знахідки: кагати ще не були засипані, й у розрізах траншеї на глибині 1,20 м знайдено уламки сіроглиняного кружального горщика та людські кістки. Всі члени «делегації» були спеціалістами з досліджень ранньослов’янської та давньоруської археології. Певно саме тоді було визначено доцільність та практичні питання роботи майбутньої команди дослідників. Переяслав-Хмельницьку археологічну експедицію по дослідженню могильника черняхівського типу на території радгоспу «Переяславський» очолив В. К. Гончаров. Робота експедиції тривала два сезони – 1952 та 1954 рр. У 1952 р. до її складу увійшли, окрім самого В. К. Гончарова, працівники музею М. І. Сікорський та Є. С. Нестеровська. Розкопками 1952 р. було розкрито 700 кв. м, на яких виявлено 22 поховання, з них 6 тілопокладень та 16 тілоспалень. Серед них виділяється рідкісне поховання №5, що знаходилось у незвично глибокій (3,50 м) ямі, яка мала розміри: вгорі 2,80х2,10 м, знизу – 2,20х0,90 м. Похованого супроводжував багатий інвентар: 5 цілих посудин (тривуха ваза, миски, кубок), скляний кубок, кістяний гребінь, бронзові фібули, пряжка, велика бурштинова намистина, залізні вістря стріли та ніж. В одній з мисок знаходились залишки ритуальної їжі у вигляді кісток барана та двох курей. Це поховання вирізнялося ще й незвичною знахідкою – комплектом скляних гральних жетонів (11 з білого скла, 11 – з чорного), за якими закріпилася назва «шашки». Знахідка комплекту й на сьогодні залишається унікальною, оскільки у черняхівських похованнях здебільшого знаходять поодинокі скляні, як вважається, гральні жетони подібного типу, точне призначення яких досі не визначене. У відкритті й розчистці цього рідкісного поховання брав безпосередню участь Михайло Іванович. У 1954 р. співавтором розкопок стали співробітниця Інституту археології Є. В. Махно та співробітниця ДІМу, археолог Н. І. Шендрик. Надалі приязні стосунки між Михайлом Івановичем та згаданими археологами тривали впродовж багатьох років і десятиліть, виливаючись у спільних дослідженнях та нових експозиціях, зокрема розкопок Соснівського могильника черняхівської культури. Після наукової обробки знахідки розкопок переяславського могильника були передані до Переяслав-Хмельницького історичного музею й дотепер є окрасою експозиції Археологічного музею.

У 1952–1953 рр. розкопки у Переяславі проводила Переяслав-Хмельницька археологічна експедиція АН СРСР та АН УРСР на чолі з М. К. Каргером. 1953 р. роботи цієї експедиції були особливо вражаючі: повністю відкрито дві унікальні пам’ятки давньоруського зодчества – Воскресінський храм ХІІ ст. та Спаський храм-усипальня ХІ ст. – обидва на території «окольного града» (посада) давнього Переяслава. Роль М. І. Сікорського у виявленні цих пам’яток незаперечна: саме він з перших днів своєї діяльності як керівника музею взяв під спостереження всі випадки виявлення у місті археологічних матеріалів або археологічних об’єктів, тому і виявленню й інформуванню археологів про рештки нових пам’яток, а саме Воскресінського й Спаського храмів, можна завдячувати йому.

Не залишилось документальних свідчень про те, як виникла ідея музеєфікації залишків Спаської церкви-усипальні, тобто накриття їх захисним павільйоном. Певно, ця думка відвідала дослідників вже під час відкриття рідкісної пам’ятки – вражала добра збереженість нововідкритого археологічного об’єкту. Засипати його землею, як робилося зазвичай, було шкода. Нам здається, що думку про спорудження оригінального павільйону для збереження унікальних залишків археологічних досліджень міг підказати професійний архітектор, який був безпосереднім свідком відкриття переяславських пам’яток, а саме, академік В. Г. Заболотний. Володимир Гнатович, і як архітектор, і як уродженець міста, жваво цікавився дослідженнями у Переяславі, був близько знайомий і з ленінградцями – учасниками експедиції, і з переяславськими музейниками, зокрема, директором музею М. І. Сікорським. «Локомотивом» цієї нелегкої справи був Михайло Іванович. У 1954 р. почалося будівництво павільйону над Спаським храмом, а остаточно павільйон був завершений, найпевніше, у 1957 р.

У 1955 р., за відсутності експедиції М. К. Каргера, пошуки нових архітектурно-археологічних пам’яток перебрав на себе переяславський історичний музей під керівництвом М. І. Сікорського Того року були здійснені перші самостійні археологічні дослідження музею. У товщі земляного бастіону ХVІІІ ст. по вул. Кріпосній було закладено три розкопи, в кожному з яких були знайдені давньоруські будівельні рештки. Глибина залягання кам’яної кладки ХІ ст. місцями сягала 4–5 м, загальна її довжина складала 14,1 м. Розкопкам суттєво заважали земляні насипи бастіонів початку ХVІІІ ст. Вони були зриті лише у 1958 р. Ця обставина дозволила здійснити повномасштабні дослідження ново виявленої пам’ятки лише у 1959–1960 рр.

Тим часом, не втрачаючи польовий сезон 1958 р., на дитинці давнього Переяслава була досліджена церква ХІ ст. Її рештки були виявлені на площі Возз’єднання (нині площа Княжий двір) в одному із закладених Михайлом Сікорським численних шурфів. Розкопки пам’ятки здійснила спільна експедиція Інституту археології та Переяслав-Хмельницького музею, яку очолив М. Ю. Брайчевський. Його замісником був М. І. Сікорський, учасниками експедиції були архітектори Ю. С. Асєєв, О. К. Козін. Нову пам’ятку ідентифікували як літописний храм Богородиці на Княжому дворі, збудований Володимиром Мономахом у 1098 р.

Восени 1959 р. після зняття насипу бастіону Переяслав-Хмельницький історичний музей під керівництвом М. І. Сікорського розчистив кам’яну чотирикутну споруду та продовження двох паралельних стін, виявлених ще у 1955 р. Відкрита кам’яна кладка виявилася складовими елементами в’їзної брами – вежею та проїзною частиною давньоруських воріт. Михайло Іванович запросив до археологічних робіт співробітників Відділу народної творчості та історії українського мистецтва Академії архітектури і будівництва УРСР архітектора О. К. Козіна та художника Ю. І. Хіміча. Консультував роботи В. Г. Заболотний.

Наступного 1960 р. у Переяславі працювала Переяслав-Хмельницька комплексна древньоруська експедиція Інституту археології на чолі з Р. О. Юрою, його заступниками стали М. І. Сікорський, Ю. С. Асєєв. Практичні роботи по розчистці археологічних решток виконували місцеві робочі та працівники музею. Дослідники атрибутували розкриту кам’яну споруду як літописні Єпископські ворота з надбрамною церквою святого Федора, згадувані у літописі під 1089 р. Про результати досліджень автори розкопок Р. О. Юра, М. І. Сікорський та Ю. С. Асєєв подали детальний науковий звіт до Наукового архіву Інституту археології та здійснили декілька публікацій. Переяславською експедицією у 1961 р. закладено кілька десятків шурфів, траншей та розкопів, загалом на дитинці було обстежено велику площу в 0,5 га.

У 1962 р. відкриття експедиції Р. О. Юри та М. І. Сікорського були продовжені: по вул. Радянській, 26 були розчищені фундамент та кладка стіни від споруди кінця ХІ ст. Дослідження відкритої кам’яної будівлі було завершено Переяславською давньоруською експедицією у 1963 р. Пам’ятка була атрибутована як громадська будівля з двома приміщеннями-залами й віднесена дослідниками до залишків палацового архітектурного комплексу, побудованого в ХІ ст. переяславським єпископом Єфремом, через що за нею закріпилася назва «Єпископський палац».

У подальшому Переяславська давньоруська експедиція та Переяслав-Хмельницький загін Канівської експедиції ІА АН УРСР на чолі з Р. О. Юрою поновлювали свою роботу в Переяславі у 1965 та 1966 рр. Роботи археологів були зосереджені на посаді давнього міста. Відкриті у 1965 р. залишки житлових напівземлянок на посаді дозволили Михайлу Івановичу та Роману Олександровичу відтворити реконструкцію однієї з них у новостворюваному Музеї-скансені.

У 1963 р. була утворена вчена рада на чолі з М. І. Сікорським по розробленню концепції парку-музею під відкритим небом, до якої увійшов археолог Р. О. Юра. У концептуальні засади та структуру проекту нового музею увійшов археологічний розділ, для якого додатково було відведено територію у 2 га.

Дослідження давньої архітектури Переяслава були продовжені у 1970–1980-их рр. повторними розкопками двох видатних пам’яток: Михайлівського собору ХІ ст. (1974–1975 рр.) та решток Воскресінської церкви ХІІ ст. (1989 р.), що стали помітними подіями як в науковому, так і в музеєзнавчому плані. Ініціатором досліджень виступив М. І. Сікорський. Початок робіт завдячує випадковій знахідці: 1974 р. у дворі Михайлівської церкви у господарській траншеї виявили велику кам’яну різьблену плиту від підлоги, прикрашену мозаїкою. Знахідка надихнула на початок робіт по відкриттю фундаментів Михайлівського собору ХІ ст., які були підтримані археологами, зокрема давнім приятелем і колегою з попередніх розкопок Ю. С. Асєєвим. У 1975 р. для проведення фахових досліджень був запрошений молодий архітектор та археолог В. О. Харламов, який і очолив експедицію. Консультантом виступив Ю. С. Асеєв. Матеріали розкопок були опубліковані Ю. С. Асєєвим, В. О. Харламовим та М. І. Сікорським (1979 р.). У статті також представлено графічну реконструкцію нового плану споруди та первісного вигляду Михайлівського собору ХІ ст.

У 1989 р., через 30 років після досліджень М. Каргера, М. Сікорський вдруге розкрив рештки Воскресінської церкви ХІІ ст. Це також трапилося випадково через пошкодження решток пам’ятки самовільними господарськими роботами. Керував розкопками Архітектурно-археологічної експедиції Інституту археології В. О. Харламов. Ініціюючи повторні дослідження цих унікальних пам’яток, Михайло Іванович покладав великі надії на їх музеєфікацію. За задумом Михайла Івановича, церкву ХІІ ст. необхідно було реконструювати: таким чином вона мала стати єдиним для Переяслава зразком відбудованої давньоруської церковної будівлі. Зрештою він досяг свого: у 1982 р. над залишками Михайлівського собору ХІ ст. був збудований павільйон, який накрив відкриті залишки давнього храму. У ньому розгорнута експозиція Музею архітектури давньоруського Переяслава. В. О. Харламов став автором проєкту реконструкції Воскресінської церкви. Відбудова храму розпочалася у 1992 р., але вона затягнулася на багато років – непроста економічна ситуація 1990-их рр. завадила здійснитися первісному задуму М. Сікорського та В. Харламова. Реконструкція була завершена значно пізніше за іншим проектом.

Паралельно з дослідженнями у Переяславі, М. І. Сікорський з музейниками та за участі співробітників Інституту археології, проводили активні розвідки археологічних пам’яток у долині Дніпра. Вони були пов’язані насамперед з початком втілення масштабного радянського проєкту по створенню «рукотворного моря» – Канівського водосховища. Переяславські музейники включилися у ці роботи разом із археологами Академії наук, відкривши численні пам’ятки та місцезнаходження знахідок різних епох, рятуючи від знищення важливу інформацію про ці унікальні археологічні комплекси. Зокрема вони відкрили надзвичайно цікаву багатошарову пам’ятку біля с. Козинці в ур. Загай, яка досліджувалась музеєм упродовж багатьох років, починаючи з 1952 р., а особливо плідно у 1957, 1962, 1968–1970 рр. Це дозволило у зібраній на пам’ятці колекції виділити матеріали майже всіх епох: мезоліту, неоліту, енеоліту, бронзового, раннього залізного віку, давньоруського часу. Успішним для переяславського музею був пошук та вивчення ранньослов’янських та давньоруських пам’яток по річках Трубежу та Супою, що засвідчує стаття М. І. Сікорського у співавторстві з А. П. Савчуком у академічному збірнику «Середні віки на Україні».

Під час традиційних розвідок Інститутом археології узбережжя Дніпра спочатку у 1959 р. Д. Я. Телєгіним, а потім у 1960 р. – М. Ю. Брайчевським та Н. М. Кравченко, поблизу с. Андруші було відкрито цікаву давньоруську пам’ятку, яка згодом виявилась літописним містом Устя. У 1963 та 1964 рр. загін Канівської експедиції Інституту археології, очолюваний М. П. Кучерою провів розкопки укріплень давнього міста в гирлі р. Трубіжа – літописного Устя, а також давньоруського городища поблизу с. Городище на Переяславщині, у заплаві лівого берега Дніпра біля озера Рядовиця (нині затопленого). Тоді ж відбулося знайомство між Михайлом Івановичем та Михайлом Петровичем, яке переросло у приятельські відносини та взаємовигідну співпрацю. У 1971 р. М. І. Сікорський брав активну участь у роботах експедиції М. П. Кучери по вивченню городищ західної частини Переяславщини.

У 1960-их рр. на Переяславщині працювало декілька розвідзагонів Канівської експедиції Інституту археології АН УРСР. Результатами робіт жваво цікавився Михайло Іванович, тим паче, що проводили їх здебільшого колеги-археологи, знайомі ще по розкопках у Переяславі. У 1963 р. Лівобережний розвідзагін Канівської слов’янської експедиції Інституту археології АН УРСР під керівництвом Д. Т. Березовця та Є. О. Петровської відкрив багатошарове поселення біля с. Комарівка. Впродовж 1964–1968 рр. унікальна пам’ятка ХІ – ХV ст. (селище та могильник) поблизу протоки Васильків біля с. Комарівка досліджувалось Комарівським загоном Канівської експедиції під керівництвом А. І. Кубишева. Михайло Іванович особисто і неодноразово відвідував розкопки, в першу чергу з метою використання результатів в експозиційній роботі новостворюваного музею просто неба.

Неабиякі досягнення Переяслав-Хмельницького історичного музею у вивченні археологічних пам’яток Переяслава і його округи, спостереження за результатами дослідів колег-археологів, дозволили Михайлу Івановичу вже у 1971 р. опублікувати узагальнюючу науково-популярну монографію «На землі Переяславській», де ранні етапи історії краю були проілюстровані переконливими фактами археологічних досліджень.

Розпочавши у 1965 р. розбудову археологічного розділу просто неба, М. І. Сікорський активно втілював цю ідею у життя. Співробітництво з професійними археологами мало велике значення в розвитку музейної справи на Переяславщині. Українські археологи радо сприяли та активно допомагали практичними ініціативами у створенні археологічного розділу Музею народної архітектури та побуту, а також окремих тематичних експозицій: таких як Музей хліба, Музей народного сухопутного транспорту, Музей українських народних обрядів, Музею історії української православної церкви, створенню нових музеїв, таких як Музей трипільської культури. Але варто відзначити, що без неймовірної креативності, енергетики та підприємливості самого М. І. Сікорського, досягнення були б не настільки вагомими. У свою чергу неординарність особистості Михайла Сікорського притягувала до нього небайдужих людей, які самі прагнули долучитися до розбудови переяславських музеїв, втілюючи власні творчі задуми, концепції, наукове бачення, надихаюче бажання зберегти свої унікальні знахідки тощо. І Михайло Іванович надавав їм таку змогу, залучивши до музейного будівництва у Переяславі багатьох фахівців, захоплених новаторськими ідеями та прагненнями збереження національного культурного надбання.

М. І. Сікорський не будучи археологом за освітою, але як дослідник за натурою та покликанням, поставив археологію на одне з чільних місць у своїх наукових дослідженнях, зробив археологічні матеріали фундаментом музейного будівництва на Переяславщині, і внаслідок цього долучився до найвідоміших археологів та краєзнавців, які будь-коли працювали на території краю, особисто вніс вагомий вклад в археологічну науку.

Деякі праці з археології М. І. Сікорського:

  • Сікорський М. І. Археологічні розкопки в Переяславі. Наукові записки Переяслав-Хмельницького історичного музею. Вип. 1. С. 29–32.
  • Юра Р. О., Сікорський М. І., Асєєв Ю. С. Археологічні розкопки в Переяславі-Хмельницькому (в 1959–1960 рр.). Наукові записки Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. 1960. Вип. 2. С. 89–91.
  • Асєєв Ю. С., Козін О. К., Сікорський М. І., Юра Р. О. Дослідження кам’яної споруди ХІ ст. в Переяславі-Хмельницькому дитинці. Вісник академії будівництва і архітектури УРСР. 1962. № 4. С. 57–61.
  • Сікорський М. І. Поселення епохи бронзи. Нове в музеях України. Київ, 1963. Вип. 1. С. 40–42.
  • Савчук А. П., Сікорський М. І. Археологічні дослідження на Переяславщині. Український історичний журнал. 1964. № 5. С. 156.
  • Асеев Ю. С., Сикорский М. И., Юра Р. А. Памятник гражданского зодчества ХІ в. в Переяславе-Хмельницком. Советская археология. № 1. С. 199–214.
  • Асєєв Ю. С. Золоті ворота Києва та Єпископські ворота Переяслава. Вісник Київського університету. 1967. № 8. Вип. 1. С. 45–58.
  • Сікорський М. І., Савчук А. П. Переяславщина напередодні Київської Русі. Середні віки на Україні. 1971. Вип. 1. С. 140–147.
  • Сікорський М. І., Савчук А. П. Знахідки в с. Козинці Переяслав-Хмельницького району. Археологія. Вип. 4. С. 65–73.
  • Сікорський М І., Швидкий Д. Т. На землі Переяславській. Київ: Наукова думка, 1971. 208 с.
  • Асеев Ю. С., Харламов В. А., Сикорский М. И. Исследование Михайловского собора в Переяславе-Хмельницком. Славяне и Русь. (На материалах восточнославянских племен и Древней Руси). Сб. науч. тр. / АН УССР ИА. Київ: Наукова думка, 1979. С. 122–137.
  • Махно Е. В., Сикорский М. И. Могильник черняховской культуры у с. Соснова на Левобережье Днепра. Kultura wielbarska w mlodszym okresie rzymskim (materially z konferencji). Tom ІІ. Lublin, 1989. С. 249–262.

Джерела:

  • Сікорський М. І. Археологічні розкопки в м. Переяславі-Хмельницькому в 1955 р. Науковий архів ІА НАНУ. 1955/26. 6 с.
  • Юра Р. О., Сікорський М. І., Асєєв Ю. С. Звіт про роботу Переяслав-Хмельницької комплексної древньоруської експедиції ІА АН УРСР в 1960 р. Науковий архів ІА НАНУ. 1960/13. 11 с.
  • Кубишев А. І. Робота Комарівського загону Канівської давньоруської експедиції. Український історичний журнал. 1969. № 8. С. 158–159.
  • Гончаров В. К., Махно Є. В. Могильник черняхівського типу біля Переяслава-Хмельницького. Археологія. Київ, 1977. Т. 11. С. 127–144.
  • Кучера М. П. Давньоруські городища в західній частині Переяславщини. Археологія. Вип. 25. С. 21–31.
  • Бузян Г. М. М. І. Сікорський – археолог. Михайло Іванович Сікорський: творець історії, хранитель часу / Колективна монографія. Переяслав-Хмельницький, 2013. С. 139–183.
  • Бузян Г. М. М. І. Сікорський та етапи становлення археологічного розділу Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини НІЕЗ «Переяслав». ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Зб. наук. ст. 2015. Вип. 9 (11). С. 18–44.
  • Бузян Г. М. М. І. Сікорський та археологія Переяславщини 50–80-х років ХХ ст. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Зб. наук. ст. 2017. Вип. 12 (14). С. 64–88.
  • Бузян Г. М., Юрченко О. В. Дослідники археолого-архітектурних пам’яток Переяслава 40–60-х рр. ХХ ст.: матеріали до енциклопедичного довідника. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Зб. наук. ст. 2017. Вип. 12 (14). С. 89–106.
  • Юрченко О. В., Колибенко О. В. Михайло Сікорський – засновник переяславської археологічної школи. Краєзнавство. 2013. № 4. С. 118–122.

View the embedded image gallery online at:
http://niez.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/2881-13-zhovtnya-vypovnyuyetsya-100-rokiv-z-dnya-narodzhennya-mykhayla-ivanovycha-sikorskoho-13101923-27092011-vyznachnoho-doslidnyka-arkheolohichnykh-pamyatok-pereyaslavshchyny.html#sigProId9e49241169