СВОЛОК-ЮВІЛЯР

У 2022 р. виповнюється 320 років сволоку, що з 1969 р. експонується в хаті чинбаря із с. В’юнище Переяславського повіту Полтавської губернії, розташованій у Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини.

Виготовлений він із масивного стовбура дубу. У поперечному перетині має прямокутну форму. З трьох сторін різьблений. Викарбуваний фігурними літерами, текст в поєднанні із рослинно-геометричним орнаментом складають цілком оригінальний візерунок характерний для майстрів Середнього Придніпров’я. Текст виконаний старослов’янською мовою, повідомляє про те, що сволок виготовлений у 1702 р. в часи гетьманування Івана Мазепи для будинку писаря Київського полку Созанта Грабовського та його дружини Ганни Соломонівни на щасливе богоугодне подружнє життя:

«БЛАГОДЕНСТВУЮЩОГО ВОТРОИЦИ: ЄДИНАГА БОГА ТЩЕНИЕМ ПАНА СОЗАНТА ГРАБОВСКОГО ПИСАРЯ ПОЛКУ КИЕВСКОГО КОТОРОМУ МИРОТВОРНОЙ ПРЕЧИСТОЙ БОЖІЄЙ МАТЕРІ БЛАГОСЛОВЕНИЕМ І БЛАГОСЛОВЛЕНІЕМ АРХИЄРЕЄМ І ЗА ВИСОКОРОДНОГО ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ЕГО МИЛОСТИ ПАНА ІОАННА МАЗЕПІ ГЕТЬМАНА ВОЙСКА ЕГО ЦАРСКОГО ПРЕСВЯТОГО ВЕЛИЧЕСТВА ЗАПОРОЖСКОГО ТОМУ Ж ВОЗВІШЕРЕЧЕННОМУ ПАНУ ГРАБОВСКОМУ І ЖОНЕ ЕВО АННЕ СОЛОМОНОВНЕ В ПРЕМИРНОЕ І БОГУ УГОДНОЕ СОЖИТЕЛЬСТВО…».

Над скороченими словами викарбувані спеціальні знаки – «титли». Літери на сволоці орнаментовані, переплітаються між собою та з’єднуються у слова. Серед більших літер розміщені менші. Одна й та сама літера часто написана різними шрифтами, чимало літер оздоблені завитками. Текст і візерунки виконані плоским-контурним, виїмчастим, трьохгранновиїмчастим різьбленням. Поряд з неглибоким плоским різьбленням трапляється також яскраве рельєфне різьблення, елементи якого випукло виступають з глибини дерева. Значне місце на сволоці відведене християнським, козацьким символам. На чільній стороні в центрі сволока в овальному квітковому обрамленні викарбуваний багатораменний хрест (дерево життя), зображення булави виконане різьбленим гостролистим візерунком, пірнач (різновид булави) – дещо простішим орнаментом. З боків – козацька символіка, що виражає віру в єдиного Бога Ісуса Христа та захист православної віри. Під хрестом зображений пагорбок, могила – Голгофа та череп Адама, від якого пішов рід людський. Навколо хреста літери: ИНЦИ (Ісус Назарянин Цар Іудейський), ІСХС (Ісус Христос), НИКА (Ніка, що з грецької означає – перемога), літери КГМЛ (хрест Господній, місце лобне), РБ (рай бисть, раб Божий). Зверху в овальному рослинному обрамленні напис: «Цар Слави», де перед словом «слави» вирізьблена голова змії, як символ розуму, родючості, дощу. Навколо обрамлення в чотирьох круглих (овальних) розетках вирізьблені імена Євангелістів: святі євангелісти: Іоан, Матвій, Марко, Лука.

Зазначений сволок є справжнім витвором декоративно-ужиткового мистецтва кін. ХVІІ – поч. ХVІІІ ст. Разом з тим основна його цінність полягає в тому, що він належав відомій особі – Созонту Грабовському. З 1694 р. він був Запорозьким кошовим писарем, з 1696 по 1704 р. – Київським полковим писарем, у 1706–1708 рр. – Козелецьким сотником.

Про той період, коли Сазонт (Созонт) Грабовський був Запорізьким  кошовим писарем відомо небагато. Військовий (або кошовий) писар – це виборна службова особа, що відала всією канцелярією Запорізької Січі. Він розсилав накази по куренях, вів рахунки прибутків і витрат, здійснював дипломатичне листування. Ведучи всю документацію і кореспонденцію, писар мав значний вплив на внутрішню і зовнішню політику Війська Запорізького. Особа, яка отримала лист або відписала його замість писаря, страчувалася. Знаком посади військового писаря була довга чорнильниця – каламар, яку він під час військових рад зберігав за поясом, а також гусяче перо, застромлене за праве вухо. Обирався кошовий писар козацькою радою терміном на один рік, але, часто займав цю посаду й довше.

Збереглися листи і документи, підготовлені за участю Созанта Грабовського, коли він був Запорозьким кошовим писарем. У запорізькому акті, датованому 4 травня 1994 р., зазначено: 

«Мы, власт славного Войска Запорозкого Низового, Семен Рубан атаман кошовий, Андрий Сулич, Созонт Грабовкий писар, Петро Шременко асаул, под их царского пресвітлого величества обладательною рукою, и вси спилно найдуючися – известно подаем – з атаманами куріними и со всім так старшим, яко и меншим товариством».

Уцілів фрагмент листа, написаного Созонтом Грабовським Петру Іваненку (Петрику):

«… на все предложения, угрозы и предосторежения Петрика и нурредин-салтана запорожцы ответили письмом, составленным января 15 дня войсковым писарем Созонтом Грабовским. Начав отдалённо с небесных знаков, открывающих дурную или хорошую судьбу человека, затем перейдя к почитанию православных царей, всесильно обретающихся панов, родных отцов и матерей, дорогих сродников, начитанный и красноречивый писарь войсковой Созонт Грабовский перешёл, наконец, к самой сущности дела и обратился с жестокими упрёками к «проклятому воплощённому врагу» Петрику. «Хотя ты, Петре, именуешься человЪкомь православного рода, но взялся, на все злое, устремившись, за такое дЪело, через которое мгого христіанскаго народа погибло. Воистину, Господь не потерпить, но отомстить за это. Ты вносишь губительное опустошеніе мечем своимь, вмъстъ с богомерзкими басурманами, въ самое основное гнъздо православия, Москву, или, правильнее сказать, Малую Россію. Разсуди же сіе: на кого та вся клятва падеть, как не на тебя самого. И въ самомъ дЪлЪ, пока ты что-нибудь сдЪлаешь или и ничего не сдЪлаешь МосквЪ, а народу малороссійскому уже явная, через твой с государствомъ крымским воинскій походъ, пагуба настанетъ, чего не дай, предвЪчный царю небесный. Впрочемъ, об этой твоей губительной затЪЪ мы, войско запорожское, доподлинно еще не знаемъ и желаемъ вполнЪ довЪдаться и совершенно убЪдиться: по наущенію-ли кого другого, или-же самъ собою, как намъ докладываешь, въ листЪ своемъ, къ нам писанномъ, яко-бы за отчизну нашу стоя, поднялъ на то крымское государство, чтобы, избавившись и освободившись отъ рабства и подданства, как московскихъ, такъ и нашихъ пановъ, принять перемирія на вЪчныя времена, вмЪсто совмЪстной жизни съ Москвой, отъ всего государства крымскаго. Разсуди-же ты о томъ, хорошо-ли такъ будетъ: отлучившись отъ своей православной вЪры, ввергнувши гнЪздо свое малое, бЪдную Украйну, въ сосЪдство с басурманами, этими супротивными дьяволами, гонителями хреста господня, мы погубимъ нашу православную вЪру и, главное, что нужно сказать, попадемъ въ вЪчное рабство и неволю, къ чему не допусти ихъ, Боже, а намъ не дай дождаться этого въ вЪчные времена. А ты, предавшись отчаянію и забывши создавшего и искупившего тебя кровію своей пресвятою, вмЪсто того, чтобы видЪть посЪ тьмы, въ вЪчные роды, свЪтъ не вечерній, наслаждаться, всегда радуясь о ГосподЪ, чертогами небесными, – ты самовольно отдался бездонному аду сь душою и съ тЪломъ и устремился на зло и противленіе Богу всемогущему, – единодушно желаемъ тебЪ бесЪдовать на вЪчные времена. И такъ какъ ты имЪешь данные тебЪ ханомъ, его милостью, клейноты, то съ ними и иди отъ насъ, войска запорожскаго, туда, куда имЪешь намереніе идти, не надЪясь получить клейнотовї войсковыхъ:такъ какъ ты передался въ Крымъ без нашего вЪдома, нас оставивъ, намъ измЪнивъ и милостью нашею, данною тебЪ, пренебрегъ, то и теперь без нашего вЪдома походъ твой дЪлай, а намъ больше ни въ чемъ не докучай». Цей фрагмент листа також наведений у 3-му томі книги Д. І. Яворницького «Історія запорізьких козаків».

 У Московському архіві міністерства юстиції зберігся документ, датований 1693 р., в якому Созонт Грабовський названий «таємним прибічником Мазепи» і противником Москви:

«Тайный сторонник Мазепы войсковой писарь Созонт Грабовский, беседуя с Якимом Кнышом, объявил ему наедине, что как только хан крымский вернется из Венгерской земли, так запорожцы немедленно утвердят с ним мир и потом пойдут на великороссийские города: «Въ малой-же Россіи имъ не для чего воевать, потому что она сама въ себъ, кого надобно, повоюетъ: винокурники, пастухи, овчары и голутьба всЪхъ своихъ начальниковъ и пановъ побьютъ. Хотятъ запорожцы идти на великороссійскіе города за то, что имъ присылается изъ Москвы не такое жалованье, какъ донскимъ козакамъ. Запорожцы сердятся и за то, что на СамарЪ построены города и осажены людьми; что вырубленъ ихъ стародавній лЪсъ; что на Орели сидитъ воевода съ воинскими людьми, тогда какъ въ статьяхъ Хмельницкаго написано такъ, что московскимъ ратнымъ людямъ быть на УкрайнЪ только въ трехъ городахъ. И то запорожцамъ въ большую тягость, что Москва гетмановъ, старшину и полковниковъ, кого виновнымъ найдетъ, безъ вЪдома козаковъ беретъ и ссылаетъ въ Сибирь: виновныхъ въ какой-либо винЪ нужно судить по войсковымъ правамъ. Обидно запорожцамъ и то, что когда они просятъ войска въ помощь себЪ, то гетманъ и воевода отговариваются тЪмъ, что на то указа нЪтъ, безъ котораго они не смЪютъ никуда войскъ посылать, чЪмъ точно водятъ запорожцевъ за шею: отъ татаръ низового войска они не боронятъ, напротивъ того, черезъ войско и сами въ покоЪ живутъ, войску-же черезъ то убытокъ одинъ: татары хватаютъ ихъ братію и въ неволю шлютъ. Оттого запорожцамъ непременно нужно выбиться изъ-подъ московскаго ярма: когда они достигнутъ того, тогда не будетъ имъ плЪненія отъ бусурманъ».

У 1696 р. Созонт Грабовський став писарем Київського полку. На цій посаді він перебував 13 років (1696–1708). Полковий писар відав полковою канцелярією та архівом. На посаду писаря, яка вважалася цивільною, полковник призначав освічену особу із козацької старшини, шляхти, духовенства, козаків, міщан. Зазвичай в полку був тільки один писар, якому підпорядковувалося кілька десятків помічників (ренти, канцеляристи, підписки, гінці, дорученці, протоколісти, осавульці). Розташовувалися полкові канцелярії, як правило, в будинку полковника, зрідка – в магістраті.  Весь період служби С. Грабовського полковим писарем Київським полковником був Костянтин Михайлович Мокієвський – двоюрідний брат по матері (за іншими даними – небіж) гетьмана Івана Мазепи та його найближчий сподвижник.  Як полковий писар і представник полкової старшини Созонт Грабовський був близькою особою до полковника К. М. Мокієвського та гетьмана І. С. Мазепи.

У 1708 р., гетьман І. С. Мазепа призначив К. М. Мокієвського Чигиринським полковником. Того ж року  полкове управління Київського полку було переведене до м. Козельця Козелецької сотні Київського полку. Созонт Грабовський став Козелецьким сотником. За однієї версією це сталося 1706 р., за іншою – у 1708 р. У Гетьманищині «сотник»  – це особа, що очолювала військову і адміністративно-територіальну одиницю – сотню. На території сотні сотник здійснював військову, адміністративну і судову владу. В цей час Созонт Грабовський став щедрим меценатом української Церкви, зокрема, фундатором головної Богословської церкви в Козельці, збудованої у 1732 р.

Найскладніше питання, яким чином  сволок Созонта Грабовського потрапив до переяславського скансену. Директор музею М. І. Сікорський якось розповів про це журналісту М. Г. Махінчуку:  «Мати гетьмана Івана Мазепи була ігуменею Фроло-Вознесенського монастиря у Києві. Була доброю жінкою, тримала на Подолі будинок для мало імущих приїжджих. Коли йшла реконструкція  старого Подолу, ми знайшли його. Звичайно, то була вже дуже ветха споруда. Але сволок –  могутній, дубовий – ще ого го! Там збереглися вензелі про його приналежність господині –  ігумені і викарбувано рік: 1702. Тепер він тримає дах над хатою чинбаря у нас на горі…». Мати гетьмана Івана Мазепи дійсно була ігуменею Києво-Печерського Вознесенського дівочого монастиря. У 1712 р. за наказом Петра І  монастир було ліквідовано й об’єднано з Флорівським монастирем. Із 1732 р. він став називатись Свято-Вознесенським Флорівським монастирем. Монастир мав постоялий будинок для бідних богомольців. На плані Київського Подолу 1695 р. він позначений на території Флорівського монастиря як «заїжджий двір». В документах поч. ХVІІІ ст. згадується, що на території монастиря функціонував «готель для постояльців». Більшість будівель монастиря були дерев’яними, тому пожежі 1718 та 1811 рр. їх знищили. Після пожеж кілька разів монастирські будівлі реставрувалися і перебудовувалися, ймовірно, саме тоді якимось чином до будинку для «мало імущих приїжджих» паломників і потрапив сволок із будинку Созонта Грабовського, що розміщувався на Подолі недалеко від будинку Київського полковника К. М. Мокієвського. У 1929 р. монастир закрили, а будівлі роздали різним установам. Так, наприклад, у церкві Казанської Богоматері розташували цех протезного заводу, у келійних корпусах – житлокооператив, у Вознесенському соборі – майстерні «Укрпроектреставрації». Зважаючи на те, якими тісними були відносини між Переяслав-Хмельницьким державним історичним музеєм та «Укрпроектреставрацією» у 60-их рр. ХХ ст., цілком вірогідно припустити, що саме ця установа й передала до музею сволок Созонта Грабовського. Щоправда, брак джерел залишає такі думки на рівні припущень.

Вже понад 60 років сволок з хати Созонта Грабовського експонується в сільській хаті в Музеї народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини. Він став його родзинкою, яку не обходить увагою жоден музейний відвідувач.

Старший науковий співробітник Музею «Поштова станція»                                                               Т. В. Грудевич