Музейництво в Україні – це надбання ХХ століття. В цьому столітті почалась історія багатьох музеїв, в тому числі і Національного історико-етнографічного заповідника «ПЕРЕЯСЛАВ» (далі НІЕЗ «ПЕРЕЯСЛАВ»). Заповідник – це різноманітні колекції і пам’ятки, багатогранні за своїм складом, історичним і художнім значенням.

Сакральне мистецтво України, до якого належить іконопис, зберігає багато пам’яток, які мають не лише мистецтвознавче значення. Анонімні, неофіційні тексти і надписи на іконах є цінним джерелом для дослідників творів цього мистецтва.

П’ятдесят років тому, у 1970 р., колекція вітряних млинів Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини поповнилася вітряком із с. Галиця Ніжинського р-ну Чернігівської обл.

23 січня 1860 р. вийшло третє й останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Т. Шевченка. Газета «Московский вестник» у рецензії на «Кобзар» 1860 писала: «…Тепер ви на кожному кроці зустрінете в нас людей, які приходять у захоплення від п. Шевченка, які вчаться навіть по-малоросійському тільки для того, щоб прочитати його вірші…». Книжка оповістила світ: Україна має свого генія й пророка, співця й захисника, будівничого української України, слово й слава якого – безсмертні.

17 листопада – День хлібороба. Вирощувати зерно з давніх-давен було найшановнішим заняттям українців. Ця тема відображена в живописі, мозаїці, скульптурі.

Згідно з актом обстеження техніко-конструктивного стану вітряка з с. Недобоївці від 9.06.1968 р., підготовленим комісією у складі завідувача філіалу Музей просто неба М.І. Жама, головного реставратора П.Ф. Щербини та техніка-будівельника І.Г. Міненка, він збудований у сер. ХІХ ст. місцевими майстрами на кошти сільської громади. В плані забудови знаходився на околиці села. Під час колективізації був усуспільнений. До 1968 р. належав колгоспу «Радянська Буковина». Використовувався для помолу зерна господарства і колгоспників. За типом конструкції вітряк стовповий, двоповерховий, стіни каркасні, вертикально обшальовані дошками, шестикрилий, на один постав. Верхній, другий, поверх у вітряка нависає над нижнім. Дах двоскатний, критий дранкою. Дверей двоє: на першому та другому поверхах фасадної сторони з протилежних її боків. Двері з’єднані між собою сходами з поручнем. На рівні дверей другого поверху невеликий навісний ганок з піддашком. На ньому встановлено коловорот («баранець»), при допомозі якого піднімали мішки з зерном на верхній поверх. Висота вітряка – 4,86 м, довжина – 5,90 м, ширина – 4,13 м.

Із листування директора музею М.І. Сікорського з головою колгоспу «Радянська Буковина» с. Недобоївці  В. Ворончихиним відомо, що в селі було кілька вітряків, проте правління колгоспу зголосилося передати музею лише один: «Правление колхоза «Радянска Буковина» с. Недобоевци Хотинского района Черновицкой области, на Ваше письмо от 10/VІІІ-68 г. за №49, сообщает что правление колхоза дает согласие отдать в дар музею одну ветряную мельницу. За чем можете прислать представителя Вашего» (лист від 16.09.1968 р. за № 121).

У Музеї кобзарства Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» експонується близько тридцяти бандур. Кожна з них має свою історію, або ту чи іншу легенду. Є інструменти майстер яких невідомий, а інші бандури в більшості виготовлялися майстрами кустарного промислу, які були хорошими теслями, столярами мали хист до роботи з деревом. Серед таких  майстрів бандури до нас дійшли імена П. М. Коцара, І. Т. Богуша з Переяслава, О. М. Коваля з Підгороднього, Гапона О. В. з Баришівки та інші.

18 квітня 1840 р. за с. ст. у Санкт-Петербурзі вийшла у світ перша збірка – «Кобзар» Т. Г. Шевченка, яка включала 8 поезій: «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Цензор П. О. Корсаков підписав квиток на видачу «Кобзаря» в друкарні Фішера.