Цінним історичним, мистецтвознавчим джерелом дослідження є неофіційні написи на іконах. Традиція іконописання ще з перших століть поширення християнства забороняла ставити авторські підписи на пам’ятках сакрального живопису, незалежно від техніки створення ікони. Понад тисяча ікон Національного історико-етнографічного заповідника НІЕЗ «Переяслав» створена анонімними авторами. Тому надзвичайно цінними є пам’ятки, що мають будь-які написи, підписи чи навіть просто графічні позначки. Вони допомагають ідентифікувати, встановити дату, місце створення та побутування пам’ятки.

В Музеї кобзарства Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» експонується близько тридцяти бандур. Кожна з них має ту чи іншу історію – легенду. Є інструменти майстер яких невідомий, а інші бандури в більшості виготовлялися майстрами кустарного промислу, які були хорошими теслями, столярами мали хист до роботи з деревом.

Українське наївне малярство – річ унікальна, своєрідна і незбагненна. Воно сягає своїм корінням у далеке минуле і живить своїм етноментальним підґрунтям людей, здатних неординарно сприймати та передавати в мистецьких творах оточуюче середовище, світоглядні вірування та уявлення свого народу. В наївному живописі поєднуються фольклорне надбання, прадавня символіка, міфопоетична творчість даного етносу.

Традиційний український рушник – найбільш давній і характерний тип  народної тканини, улюблена окраса хати, вагомий сакральний елемент, що увібрав у себе захисну, оберегову, обрядову та естетичну функції. В матеріальній сфері рушник ніс таке ж навантаження, як обрядове дійство, пісня, молитва – в духовній.

Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» – один із провідних культурних осередків, відомий не лише в Україні, а й далеко за її межами. На сьогодні, завдяки титанічним зусиллям та самовідданій праці декількох поколінь переяславських музейників, фондозбірня НІЕЗ «Переяслав» нараховує понад 180 тис. одиниць збереження основного та понад 44 тис. науково-допоміжного фонду. Серед багаточисельного фондового зібрання знайшла своє місце колекція картин художника з Переяславщини Панаса Ярмоленка.

Час швидко змінює все навкруги, а музей – те місце, де можна відчути себе у минулому.

П’ятдесят років тому, у 1971-му, колекція вітряних млинів Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини поповнилася вітряком із с. Довжик Липоводолинського р-ну Сумської обл. (у ХІХ ст. село Довжицької волості Лебединського пов. Харківської губ.).

Ознайомлюючи відвідувачів Музею кобзарства з періодом виникнення давніх музичних інструментів: лютні, кобзи, бандури, акцентується увага, що перші струни на  щипкових інструментах були жильні, кишкові. Це викликає здивування захоплення і багато різних запитань.

Музей народного сухопутного транспорту Середньої Наддніпрянщини  репрезентує унікальну колекцію транспортних засобів ХІХ-ХХ ст. Експозиція складається з близько 600 експонатів. Основний експозиційний матеріал – 29 одиниць літнього виду транспорту (шарабан, тачанка, безтарка, биндюг, фаетон тощо) та 25 одиниць зимового транспорту (сани-козирки, сани-розвальні, сани з підсанями тощо). Декілька транспортних засобів є реконструкціями. Серед них – чумацький віз – «мажа».

Формування фондової колекції ікон Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» здійснювалось протягом усього періоду її існування.