24 липня 1015 року, у неділю, на березі струмка, з якого починається ріка Альта (територія сучасного міста Бориспіль), було вбито князя Бориса. Разом з братом Глібом вони стали жертвами боротьби за владу, яка розгорілася після смерті їхнього батька Володимира Святославича. Борис і Гліб – перші святі на українських землях. Князь Борис має прямий стосунок до історичної Переяславщини, адже його вбивство сталося на території тодішнього Переяславського князівства.
Урочище, де стався злочин, в давньоруський час називалося Льто. Тут закінчувався степовий клин, який ішов лівим берегом Дніпра, вище розпочинався густий ліс, він підступав аж до Києва. Дорога через ліс займала цілий день, тож подорожуючі з Переяслава до Києва і навпаки зупинялися на Льто для ночівлі.
Після вбивства Бориса поле, яке прилягало до урочища, отримала назву «Борисове поле». Місце вбивства Бориса, святого страстотерпця, стало святим для жителів Русі, там молилися, вшановували пам’ять святих, князі відвідували «Льто» перед битвами, походами чи важливими подіями. Дуже швидко, можливо вже у 20-их рр. ХІ століття, тут було засновано монастир святих Бориса і Гліба. Пізніше Володимир Мономах «на крові святого Бориса» збудував Альтську (Летську) божницю, у якій провів останні роки життя.
У 1015 році ніяких населених пунктів поблизу Льта не було. Поселення на місці сучасного Борисполя виникло з початком канонізації Ярославом Мудрим перших руських святих і побудови монастиря святих Бориса і Гліба.
На початку ХVІ століття місцевість, де відбулося вбивство, була придбана монахами Київського Микільсько-Пустинного монастиря – в «Актах Південної і Західної Росії» опублікована купча, датована 13 серпня 1508 року. Коронний канцлер Станіслав Жолкевський на початку ХVІІ століття захопив монастирські землі й на місці давньоруського городища заснував містечко, яке за давнім топонімом «Борисове поле» отримало назву Борисполе (Баришполе, Баришполь). А. Стороженко у бібліотеці Київської духовної академії знайшов документ від 15 березня 1503 року, в якому розповідається про рейдерство С. Жолкевського. Маючи право, «наданое од Его Королевское Милости» на «именье Барышполе», Станіслав до отриманих прихопив додатково і землі «манастыра светого Николы Пустынского» з Борисоглібською церквою. Глибокої осені 1602 року він «килка десят хадуп припровадивѣши…на земли церковной…слободу-местечко осадил», яке стало початком сучасного міста Бориспіль. З 1015 року і до ХVІІ століття традиція місце вбивства Бориса пов’язувала з верхів’ями Альти і місцевістю Льто. Після заснування міста С. Жолкевським цю традицію було втрачено.
На територію сучасного села Борисівка (тоді це був хутір Кондоїдовка) місце вбивства Бориса було перенесене монахами Межигірського монастиря, яким з 1660 року належав відрізок берега Альти у цьому місці. У тому ж році вони отримали грамоту від царя Олексія Михайловича на заснування монастиря «на крові святого страстотерпця Бориса». однак, з невідомих причин монастир засновано не було. 2 травня 1664 року переяславським протопопом Григорієм Бутовичем та стрілецьким головою Селіваном Кириловичем Білим на місці вірогідного місця вбивства Бориса було встановлено великого кам’яного хреста. Напис на ньому свідчить, що його зробили «Харко Беспалчий мелник ис товарищем своим Мартиномъ». З часом над цим хрестом було поставлено невелику дерев’яну капличку, а у ХІХ столітті було зведено кам’яну церкву.
Після ліквідації Межигірського монастиря традицію вважати берег Альти поблизу Кондоїдовки місцем вбивства Бориса підхопило переяславське духовенство.
Допомогти визначити місце вбивства князя Бориса могли б результати археологічних досліджень. Археолог Р. Юра свого часу висловив думку, що виявлення решток Альтської божниці, збудованої Володимиром Мономахом, поблизу Борисоглібської церкви в селі Борисівка стало б підтвердженням правильності переяславської церковної традиції, яка пов’язує з цим місцем убивство князя Бориса. Але численні спроби знайти сліди будівлі давньоруського часу, в тому числі й розкопки самого Р. Юри, не увінчалися успіхом.
На Переяславщині святі Борис і Гліб здавна користуються великою пошаною. Про це свідчать, зокрема, і народні перекази та легенди. За переказами, записаними у ХІХ – першій половині ХХ століть, князь Борис Володимирович мав прямий стосунок не лише до берега Альти поблизу Борисівки, а й до інших місцевостей на Переяславщині. Зокрема, на околиці села Студеники на березі озера Табур в урочищі «Борисове стійло» народна уява розмістила табір Бориса. Згідно з народними переказами начебто тут, біля криниці на березі озера, була остання зупинка князя перед загибеллю. У 60-их роках ХІХ століття священник Покровської церкви села Студеники Петро Марченко отримав дозвіл проводити щорічно 1 серпня хресний хід до криниці.
У кінці 40-их – на початку 50-их років ХХ століття мовознавець В. Брахнов записав у Студениках легенду, згідно з якою на березі болота, у яке перетворилося озеро Табур, була стоянка вбивці Бориса – Святополка Окаянного, який гнався за братом до Переяслава.
У кургані під назвою «Смердюча Могила» на околиці села Дем’янці, на думку місцевих жителів, начебто було поховання Святополка, вбитого конем під час втечі після вбивства Бориса.
Під Переяславом на місці старого русла ріки Карань на зламі ХІХ–ХХ століть розміщувався сінокіс під назвою Байдак. За переказами тут залишився затоплений байдак (судно) Святополка зі скарбами, здобутими князем у битві з татарами (печеніги в народній пам’яті на той час уже були витіснені іншими ворогами зі степу – татарами). Місцем резиденції Святополка на момент битви народною уявою було визначено село Дем’янці.
Зрозуміло, що усі ці легенди не відповідають історичній дійсності. Вони лише показують повагу і любов населення до своїх святих.
На ілюстрації: убивство князя Бориса Володимировича. Мініатюра з Радзивілівського літопису.
Використана література:
Літопис Руський за Іпатським списком / авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. Київ: Дніпро, 1989.
Юра Р. А. Отчет о работе Переяславской древнерусской экспедиции ИА АН УССР в 1965 г. НА ІА НАНУ. 1965/5.
Максимович М. А. Сказание о празднике св. Бориса под Переяславом. Собрание сочинений. К., 1877. Т. 2.
Брахнов В. М. Про місцеві назви Переяслав-Хмельницького району на Київщині. Мовознавство, 1957. Т. 14.
Олена Колибенко, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу історичного краєзнавства, кандидат історичних наук.