186 роки тому 22 квітня 1838 р. за с. ст. Карл Брюллов викупив за 2,5 тис. рублів асигнаціями Тараса Шевченка з кріпацтва. Ця сума на той час була еквівалентна 45 кг чистого срібла.
Ініціатором викупу Шевченка став учень славетного тоді митця Карла Брюллова Аполлон Мокрицький, який знав Тараса Григоровича та захоплювався його талантом. Він 18 березня 1837 року занотував у щоденнику, що приходив до Брюллова і говорив йому про Шевченка, прагнучи спонукати до справи його визволення. Аполлон Мокрицький прочитав вірш Тараса, яким господар майстерні залишився надзвичайно задоволений. Згодом Карл Брюллов запросив до себе знаного поета Василя Жуковського, аби обговорити з ним ідею викупу Тараса Шевченка. 2 квітня художник узявся малювати портрет російського поета, який згодом і розіграли в лотерею.
Для лотереї було виготовлено 25 квитків по 100 карбованців кожний.
Де відбувався розіграш лотерею достеменно не відомо. Частина дослідників вважає, що 14 квітня 1838 року в Александрівському палаці у Царському Селі. Проте шевченкознавець Петро Жур звернув увагу, що у списку присутніх тоді осіб немає головних організаторів – Жуковського та гофмейстерині Юлії Баранової. Дослідник наголошує, що лотерея відбулася у кімнатах царської родини Анічкового палацу, а не у півкруглому залі (сучасна назва) Александрівського палацу.
Петро Жур у Центральному державному історичному архіві у Ленінграді серед матеріалів контори царя розшукав опис, з якого випливає, що в архівних фондах містилася пізніше знищена справа «Про доставляння грошей за білети лотереї, яка розігрується в кімнатах імператорської фамілії».
Справу розпочали 23-го і закінчили 25 квітня 1838 року (за старим стилем). 23 квітня 1838 року гофсмайстриня, вихователька царських дочок Ю. Баранова, запискою до секретаря цариці просила сплатити гроші за квитки лотереї. Матеріали справи опублікували в газеті «Радянська Україна» від 7 жовтня 1962 року.
Цариця заплатила за лотерейні квитки 400 крб., велика княжна Марія Олександрівна 300 крб., стільки ж заплатив наслідник царя Олександр Миколайович. Виграш дістався цариці. Отже, від царської сім'ї одержали 1000 крб. Цих грошей було недостатньо для викупу Шевченка – не вистачало ще 1500 крб.
Більшу частину коштів внесли К. Брюллов, В. Жуковський, М. Вільєгорський та інші. Загалом у справі звільнення Т. Шевченка з кріпацтва брали участь понад 20 осіб, частина з яких побажали залишитися невідомими.
Пишуть, що Шевченка викупили з кріпацтва за гроші царської сім'ї. Та звернімо увагу на той факт, що Шевченка викупили з кріпацтва 22 квітня 1838 року. Отже, відповідна сума була вручена панові Енгельгардту раніше, ніж царська сім'я спромоглася заплатити гроші за лотерейні квитки
22 квітня 1838 р. поміщик П. Енгельгардт, одержавши гроші, підписав відпускну Т. Шевченкові; її засвідчили В. Жуковський, К. Брюллов і М. Вієльгорський.
Ось текст відпускної, підписаної поміщиком Енгельгардтом: «Тысяча восемьсот тридцять восьмого года, апреля двадцять второго дня, я, нижеподписавшийся, уволенный от службы гвардии полковник Павел Васильев сын Энгельгардт отпустил вечно на волю крепостного моего человека Тараса Григорьева сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта, записанного по ревизии Киевской губернии, Звенигородського уезда в селе Кирилловке, до которого человека мне, Энгельгардту, и наследникам моим впредь дела нет и ни во что не вступаться, а волен он, Шевченко избрать себе род жизни какой пожелает».
Офіційно, згідно з документами Енгельгардт надав Шевченкові свободу безкоштовно, насправді поміщик вимагав й одержав за це 2500 руб. асигнаціями (найвірогідніше). При оформленні відпускної було дотримано всіх вимог тогочасного законодавства.
В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: «1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу з проханням – звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В. А. Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К. П. Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоби розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М. Ю. Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го».
25 квітня В. Жуковський у присутності К. Брюллова, M. Biєльгорського, А. Мокрицького, вручив Тарасу документ, який свідчив про його свободу і збереження прав громадянства. Це був день невимовної радості Шевченкової душі, про що ми дізнаємося зі спогадів Івана Сошенка. «Раптом, – згадує він, – в кімнату мою через вікно стрибає Тарас, перекидає мого євангеліста, кидається до мене на шию і кричить: «Свобода! Свобода!» – «Чи не здурів ти, Тарасе?». А він все стрибає і кричить: «Свобода! Свобода!» Зрозумівши, в чому справа, я в свою чергу став душити його в обіймах і цілувати. Ця сцена закінчилась тим, що ми обидва розплакалися, як діти».
Наступного ж дня після звільнення, 23 квітня 1838 р., Т. Шевченко почав відвідувати класи Академії художеств та майстерню К. Брюллова, і незабаром став улюбленим учнем прославленого живописця.
Тільки тепер зміг Тарас з усією пристрастю і захопленням віддатися улюбленій праці, зазнати радощів повної свободи і незалежності: «…Учуся, нікому не кланяюсь…Велике щастя бути вільною людиною».
Молодший науковий співробітник науково-дослідного відділу «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» Коркач С. О.