23 січня 1860 р. вийшло третє й останнє прижиттєве видання «Кобзаря» Т. Шевченка з присвятою письменниці Марко Вовчок, надрукованого коштами Платона Симиренка. Платон Симиренко, відомий в Україні цукрозаводчик і меценат, виділив для видання «Кобзаря» 1100 рублів. Видання було значно повніше за попередні: сюди увійшло 17 творів Шевченка. Ця редакція «Кобзаря» зустріла в С.-Петербурзі серйозні перешкоди з боку цензури й лише завдяки заступництву міністра народної освіти Є. Ковалевського була видана.
Тарас Шевченко у листі від 26.11.1859 р. до свого знайомого Олексія Хропаля написав: «…сьогодні цензура випустила із своїх пазурів мої безталаннії думи та так, проклята, одчистила, що я ледве пізнав свої діточки, а издатель, кацапська душа, половини не дає того, що я прошу і що мені притьмом треба…».
Наклад видання офіційно склав 5800 примірників, проте книг видрукували на 250 більше (загальний наклад 6050). За ініціативою Т. Шевченка, друкарня П. Куліша, крім офіційних, видрукувала ще й 250 нецензурованих примірників. До них поет власноручно вклеював не пропущені цензурою місця, видрукувані на окремих клаптиках паперу. Про існування додаткового накладу видання переконливо засвідчує лист Т. Шевченка до П. Симиренка від 3 січня 1860 року. Він повідомляє, що після виходу книжки з друку частина накладу буде надіслана до Москви агенту фірми Пуревському в покриття боргу, а потім додає: «…а неподцензурный зкземпляр вам доставит брат Варфоломий». Свою нову книгу Шевченко в першу чергу вислав в Україну.
26 січня в газеті «Северная Пчела» надруковано лист журналіста Л. Блюммера до видавця газети. Автор повідомляв: «Спешим уведомить читателей о выходе в свет стихотворений малороссийского поэта Т. Г. Шевченка под титулом «Кобзарь». Эта небольшая, но великолепно изданная книжка украсила бы каждою богатую литературу, это истинно гениальное произведение даровитого художника; в нем, как в Крылове Русь, отразилась вся Украина поэтическая, философская, жизненная, будничная!».
27 і 28 січня в «Северной пчеле» повідомлялося, що в книгарню М. Вольфа (Гостиний двір, № 18 і 19) та книгарню І. Т. Лисенкова (в будинку Пажеського корпусу) надійшов у продаж «Кобзар» Шевченка.
Узимку 1860 р. Т. Шевченко надіслав із Петербурга Козачковським «Кобзар» із власним написом: «1860. Маріи Степановни з чоловіком і дітками. Т. Шевченко». У листі від 24. 01. 1860 р., надісланому до Переяслава А. Козачковському, Т. Шевченко просив переслати на ім’я М. Максимовича три примірники «Кобзаря» 1860 р. з його дарчими написами: «Андрей Осипович! Будьте ласкаві, перешліть три екземпляра в Прохоровку на имя Максимовича Михайла А[лександровича], а один екземпляр передай[те] Тарасевичу. А за це я вам подякую так, як за оті к[арасі та?] лящі Дніпрові. Щирий ваш Т. Шевченко».
А. Козачковський писав із цього приводу 10 липня 1860 року: «Щиро од всього серця з жінкою і дітками привітаю Вас і дякую за Вашого «Кобзаря». Прислані Вами книжки доставлені по наказу, про се, мабуть, Ви давно звісні од тих, кому адресовані книжки… Часом ловим рибу в Козельцях і, коли Вам часом легенько ікнеться, то подумайте, що в той час, може, про Вас на Дніпрі згадують».
Через декілька місяців потому А. Козачковський у листі до Т. Шевченка від 6 жовтня 1860 р. турбувався: «Получили ль Вы писанное, кажется, в мае мое послание, в котором я благодарил Вас за присылку Вашего «Кобзаря», неначитного, как ненаглядно прекрасное, безыскусственное произведение природы, неначитного для всякого, как глубокий, мировой анализ сердца человеческого, для щирого же сына Украины, как живая, грустно отрадная, как песня наша, картина еще небезотрадного, не в конец загинувшего нашого настоящего и славного, в одной только форме невозвратимого прошедшего; да, при всем влиянии не обошедшей и нас деморализации мы еще не прожили вконец наследия отцов наших – основных элементов, из которых сложилась и в будущем может и должна сложиться, хотя, конечно, в другой современной форме наша слава «голосна та правдива, як Господа слово». Еще раз благодарю Вас, батьку і друже мій рідний, за Ваш прекрасный подарок, дорогой для меня; кроме абсолютного его достоинства и по воспоминаниям о тех. немногих петербургских и октябрьских 46-го года вечерах, которые так часто и так живо и светло припоминаются и подчас так грустно шепчут мне: «Молодеє лихо, якби ти вернулось, проміняв би долю, що маю тепер».
Для Козачковських, у будинку яких жив Т. Шевченко, і де нині розміщена експозиція Музею Заповіту Т. Г. Шевченка, цей «Кобзар» мав особливе значення і через дарчий напис, і тому, що до книги було вклеєно листи Т. Шевченка, які посилав він з Орської фортеці до свого близького друга Андрія Йосиповича Козачковського.
Оригінал «Кобзаря», подарований Т. Шевченком родині Козачковських, на сьогоднішній день знаходиться в експозиції Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького. Свого часу Дмитро Яворницький придбав цю книгу за 20 коп. у книгаря. Розглядаючи вдома «Кобзар» з дарчим написом та листи Тараса Шевченка до свого друга лікаря А. Козачковського, вчений зацікавився, яким чином ця книга потрапила на катеринославський ринок. Він звернувся з цим питанням у листі до онука А. Козачковського Андрія Осиповича Козачковського, який учителював у Переяславі.
Відповідь була наступною: «Мій дядько, Іван Андрійович Козачковський, полковник старої армії, після війни 1914–1918 pp. жив деякий час у Переяславі, а у вересні 1919 року виїхав додому – в Севастополь. В дорогу взяв з собою подарований колись дідові «Кобзар». Дядько добрався пароплавом до Катеринослава, потім пересів на поїзд. На станції Синельникове на цей поїзд наскочила банда махновців і пограбувала його. «Кобзар» лежав у невеличкій дорожній скриньці. Звісно, махновці найменше цікавилися книжками, і, мабуть, цей «Кобзар» пішов по руках. Дядько мій, у чому стояв, добрався до Севастополя і незабаром там помер. Наскільки я пригадую, книжка була в червоній палітурці. В кінці книжки вплетено два листи (на цигарковому папері), які писав Тарас Шевченко моєму дідові із Орської фортеці. Ці листи опубліковано… З пошаною А. Козачковський».
«Кобзар», що нині експонується в Музеї Заповіту Т. Г. Шевченка, є аналогом книги, подарованої колись Т. Шевченком Марії Степанівні Козачковській. Історію цього раритетного «Кобзаря» 1860 р. дізнаємося з опису інвентарної картки: «Книга «Кобзарь» Т. Г. Шевченко, вид. С.-Петербург в друкарні П. А. Куліша, 1860 р., 238 с. Палітурка картонна коричневого кольору. Корінець чорного кольору. На титульній сторінці – назва книги, автор, місце і рік видання. На авантитулі напис «Марку Вовчкові на пам'ять 24-го стичня 1859 року». Знайдено в м. Переяславі-Хмельницькому у 2000 р., 21,3х13,8 см, папір, картон, друк». У кінці книги є припис олівцем: «Купив на Благовіщенському базарі. 14. 04. 1923 р.».
Молодший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіту Т. Г. Шевченка» С. О. Коркач