Восени 1859 року Тарас Шевченко востаннє відвідав Україну. Повернувшись до Петербурга, він почав часто хворіти. Взимку 1861 року його провідав Микола Лєсков – російський письменник. Тарас Григорович довго розпитував того про Варшавську залізницю й Київське шосе, зауваживши: «Та коли б швидше ходили поштові екіпажі, не доїдеш живим на цих клятих перекладних, а їхати треба – помру я тут неодмінно, якщо залишуся».
У суботу 9 березня, в день народження поета, як згадував згодом Михайло Лазаревський, Шевченко сидів на ліжку й важко дихав: «Якщо вже не судилося жити в Україні, то нехай хоч мої кістки тут лежать…» – казав він.
Помер Т. Г. Шевченко 10 березня 1861 року. Протягом трьох днів після смерті тіло Тараса Шевченка перебувало в церкві Академії мистецтв. Спершу поховання відбулось на Смоленському кладовищі в Санкт-Петербурзі (на тому місці лежить надгробний камінь). А заповідав поет – «Як умру, то поховайте… на Вкраїні милій». 1861 року Тараса Шевченка перепоховали на Чернечій горі біля Канева.
Через 58 днів після отримання дозволу влади на перепоховання, його домовину, за клопотанням Михайла Лазаревського, 26 квітня 1861 року було викопано із землі Смоленського кладовища, у присутності близьких друзів і знайомих поета покладено в іншу, свинцеву, і поставлено на ресорні дроги.
Далі перенесли через увесь Петербург до Московського (Миколаївського) вокзалу й залізницею перевезли до Москви. Попрямували через Серпухов,Тулу, Орел, Кроми, Дмитрівськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бобровицю, Бровари до Києва, де відспівали біля церкви Різдва Христового на Подолі.
У Києві з українським генієм прощалися студенти, поети, багато киян.
Була навіть думка, яку підтримували й родичі поета, поховати його в Києві. Та Григорій Честахівський обстоював думку про поховання в Каневі, бо Шевченко ще за життя мріяв про «тихе пристанище і спокій коло Канева».
8 (20 травня) 1861 року на пароплаві «Кременчук» останки Кобзаря перевезено з Києва до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі. Брати Т. Шевченка хотіли поховати Тараса біля стін Успенського собору, але Григорій Честахівський, який супроводжував прах великого поета, наполіг на іншому. 10 (22 травня), після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору.
Ще в 1945 році, важко захворівши, Тарас Григорович написав «Заповіт», де зорієнтував на локації свого поховання – лівобережжя Дніпра, Переяславщина, що чітко проглядається в прощальному творі. Але в силу різних обставив і волевиявлень 22 травня 1861 року Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу м. Канева Черкаської області. Могила мала вигляд кургану, згодом на ній поставили дубовий хрест. У 1939 році на ній встановили сучасний бронзовий пам’ятник.
Могила Шевченка має статус пам’ятки історії та монументального мистецтва. У 1925 році на місці поховання було утворено Канівський державний музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка».
Старший науковий співробітник НДВ «Музей Заповіта Т. Г. Шевченка» Н. Павлик
