Борис і Гліб (у хрещенні Роман і Давид) – перші руські християнські святі. За літописною версією вони були вбиті братом Святополком у ході міжусобної боротьби за владу, яка розгорілася після смерті їхнього батька Володимира Святославича.
Брати не страждали за віру, тому були канонізовані не як мученики, а як страстотерпці. Вони не чинили спротив насильству, а терпляче сприйняли волю старшого брата й віддали життя. Непротивлення злу та послух старшому є християнською чеснотою. Однак, не це стало головним мотивом для визнання братів святими.
Сприйняття історії у Середньовіччі значною мірою визначалося біблійними текстами. Події, які відбувалися, сприймалися як значимі лише тоді, коли їх можна було співвіднести з біблійними сюжетами. Чим виразнішим було співпадіння, тим більш значимою уявлялася подія.
Початок історії Русі та нового руського народу (нового в хрещенні) знайшли дивовижні паралелі з початком світової історії. Історія людства (біблійна історія, Старий Завіт) розпочалася з трагедії, з вбивства Каїном Авеля, а початком, точкою відліку історії Русі стало вбивство Бориса і Гліба. Авель – це перший святий, перша жертва, й точно таким же чином Борис і Гліб стали першими руськими святими. Вони знаменують початок Русі, освячують цю землю, виступають її захисниками і заступниками. Саме тому першими руськими святими стали не Ольга, охрещена візантійським імператором, чи Володимир Святославич, який хрестив Русь, а саме Борис і Гліб.
Становлення культу перших руських святих розпочалося, очевидно, іще за життя Ярослава Мудрого, а кульмінацією процесу канонізації стало перенесення мощів Бориса і Гліба у новозбудовану кам’яну церкву. Названа подія відбулася 2 (15) травня 1072 року й була обставлена дуже урочисто. Були присутні троє тогочасних правителів Русі – сини Ярослава Мудрого Ізяслав, Святослав і Всеволод, митрополит Георгій, єпископи чернігівський, переяславський, білгородський та юр’ївський, ігумени всіх київських монастирів. Дерев’яний саркофаг св. Бориса князі власноруч перенесли в нову церкву, тут його відкрили і повітря наповнилося пахощами. З кам’яним саркофагом Гліба також сталося диво. Він застряг у церковних дверях, і лише вигуки натовпу «Господи, помилуй!» зрушили його з місця. Відтоді 15 травня відзначається як день пам’яті святих Бориса і Гліба.
В народі цей день називають солов’їним, бо вважалося, що з цього часу починають співати солов’ї. Із солов’їним співом пов’язували закінчення весняної повені, а як тільки вода починала сходити, можна було сіяти. Тому казали: «Борис та Гліб сіють хліб». Дні пам’яті цих святих відзначать також 24 липня (6 серпня) та 5 (18) вересня.
Література
Літопис Руський за Іпатським списком / авт. перекл., передм. та прим. Л. Є. Махновець. К., 1989.
Толочко О.П., Толочко П.П. Київська Русь. Серія: Україна крізь віки. Т. 4. К., 1998.
Успенский Б.А. Борис и Глеб: восприятие истории в Древней Руси. М., 2000.
Cтарший науковий співробітник НДВ історичного краєзнавства, кандидат історичних наук Олена Колибенко