Аварія на Чорнобильській атомній електростанції, що сталася 26 квітня 1986 року, увійшла в історію України як одна з найтяжчих трагедій XX століття. Ця  чорна дата провела у людській свідомості болісну межу, яка розділила життя на до – і після чорнобильське.

   30 грудня 1616 року в Києві у друкарні Києво-Печерської лаври надрукували першу книгу –  «Часослов» (першими центрами друкарства в Україні були Острог і Львів). Над книгою працювали архімандрит Єлисей Плетенецький та Захарія Копистенський, автор гравюр – Памво Беринда. Книга містить тексти з Біблії та Псалтиря, та її особливістю стали пісноспіви Антонію і Феодосію Печерським, княгині Ользі, князю Володимиру, Борису і Глібу, київським митрополитам Петру і Олексію. Друк книги дозволяв стандартизувати рівень освіти та зробити її більш масовим явищем. «Часослов» вийшов накладом 100 примірників, а це було дуже багато, бо в той час більшість книг були рукописними. «Часослов» став головною книгою для священнослужителів, а згодом – пам’яткою історії української мови, зокрема релігійного стилю. Також збереглися історичні свідчення, що «Часослов» довго виконував функції підручника.

В Україні є чимало місць, з якими пов’язані пам’ятні дати й славні сторінки історії нашого народу. Але лише древній Переяслав увібрав у себе масштабність століть: епоху Київської Русі й козацьку добу. Це в нашому Переяславі зафіксована перша письмова згадка «Україна» 1187 р. (Іпатієвський літопис), це в 1630 р. під Переяславом під гетьмануванням Тараса Федоровича (Трясила) було розбито польське військо, чим примусили С. Конецьпольського підписати угоду в Переяславі. Це тут давали клятву на вірність своєму народу українські гетьмани й підписувалися документи великої історичної значимості. Це Переяславська земля надихала  геніального поета України Тарас Григоровича Шевченка до написання своїх славетних творів. Саме в Переяславі 25 грудня 1845 р. Тарас Григорович пише одину із найвидатніших своїх поезій – безсмертний «Заповіт» («Як умру, то поховайте»).

Визначним досягненням у розвитку музейної справи на Переяславщині є відкриття 28 листопада 1972 р. Меморіального музею Г. С. Сковороди в м. Переяславі з нагоди відзначення 250-річчя від дня народження філософа.

У жовтні 2020 року виповнюється 50 років як перших відвідувачів прийняла одна з найцінніших у переяславському скансені пам’ятка сакральної архітектури – Церква святого Георгія із с. Андруші Переяслав-Хмельницького району Київської області (раніше Переяславського повіту Полтавської губернії).

14 жовтня – Покрова Пресвятої Богородиці, свято православної церкви, встановлене на честь події, що сталася 910 року в Константинополі. Місту загрожували вороги, тому люди, які знаходилися у Влахернському храмі, всю ніч щиро молилися про захист. Під ранок їм з’явилася Божа Матір з багатьма святими, вона простягла своє біле покривало (омофор) над християнами зі словами молитви про спасіння світу. Вороги не могли більше побачити цих людей і відступили. Місто було врятоване. Ідея покровительства Богородиці і є суттю свята.

Щорічне професійне свято працівників сфери охорони здоров’я в  Україні було встановлене у червні 1994 р. й традиційно відзначається у третю неділю червня.

Филон Джалалій (Джеджалій) – наказний гетьман під час Берестецької битви 18 (28) червня – 30 червня (10 липня) 1651 р.

Вивчення козацької старшини Кропивнянського козацького полку вимагає звернення до тих осіб, які прославили себе під час Національної революції українського народу 1648–1657 рр. У когорті славних полковників Б. Хмельницького виділяється кропивнянський полковник Филон Джалалій – однин з найближчих сподвижників гетьмана. У джерелах зустрічаємо різноманітні інтерпретації його прізвища – Джалалій, Джеджелій, Джеджалій, Жежель, Джеджалик, Джупай, Джулай.

Щороку 15 червня світова громадськість відзначає Всесвітній день вітру. Це досить молоде свято: вперше його відзначили у 2007 році у Європі за ініціативою Європейської вітроенергетичної асоціації та Всесвітньої ради з питань вітроенергетики, а з 2009 року воно отримало статус Всесвітнього.

Третій приїзд Т. Шевченка до А. Козачковського припадає на 12 червня 1859 р. Про цей приїзд А. Козачковський згадував: «В июне 59 года, утром, на двор квартиры моей въехала почтовая телега. Сидевший в ней показался мне похожим на Шевченка. Я не ошибся; молча мы поздоровались, молча он приветствовал мою семью, молча несколько раз с заметным волнением прошел по комнате, потом посмотрел в окно на ярмарочное движение и высказал желание посмотреть ярмарку; мы отправились. Дорогой он объяснил, что вошел ко мне как угорелый, потому что по пути из Петербурга до моей квартиры почти не вставал с телеги: с таким нетерпением он летел в свою родную старину… Грустное впечатление производил на него взгляд мой. Возвратившись с ярмарки, он рассеялся, разговорился, вспомнил о грустном пребывании его в Новопетровске, хотя ему там было легче, нежели в Орской крепости. Зашла речь о Гоголе. Он не сочувствовал ему: по его словам, неудавшиеся честолюбивые мечты стали причиною умственного его расстройства. Я напомнил Шевченку несколько коротких его произведений, забытых им, он записал их. Вообще из разговора оказалось, что из написанных до 46 года его произведений многие потеряны безвозвратно…».

Відбулася тоді між Т. Шевченком і А. Козачковським розмова на болючу тему скасування кріпацтва, про яку Андрій Осипович згадував: «Зашла речь об ожидаемой тогда воле. В то время у нас уже совершалось по требованию правительства обсуждение об улучшении быта крестьян, в котором я принимал письменно деятельное участие. Не стесняясь его (Шевченка. – авт.) симпатиями, я откровенно высказал свой вгляд на ожидаемую реформу, указывая на некоторые, по моему мнению, практические неудобства и затруднения. Грустное впечатление производил на него мой взгляд».