ВИПОВНИЛОСЯ 260 РОКІВ ВІД НАРОДЖЕННЯ ЛІКАРЯ, МАНДРІВНИКА ТА ІСТОРИКА ОТТО фон ГУНА (17.06.1764-20.03.1832)

ВИПОВНИЛОСЯ 260 РОКІВ ВІД НАРОДЖЕННЯ ЛІКАРЯ, МАНДРІВНИКА ТА ІСТОРИКА ОТТО фон ГУНА (17.06.1764-20.03.1832)

8 жовтня 1805 р. він відвідав ПЕРЕЯСЛАВ і залишив цікаві нотатки про місто, міщан та його пам’ятки. Цим унікальним дорожнім заміткам у наступному році виповнюється 220 років.

Отто (Оттон) фон Гун народився у 17 червня 1764 р. в родині Християна Гуна, пастора, суперінтенданта (глава церковного округу) Євангелічно-лютеранської церкви Курземського і Земгальського герцогства у м. Мітава в Курляндії (нім. Митау, нині м. Елгава, Латвія). Навчався в академії рідного міста (1780-1783). Батько майбутнього професійного лікаря та мандрівника, німець балтійського походження, віддав сина вивчати богослов’я в один із центрів німецького просвітництва університет у Галле (Прусія, Німеччина), заснований ще у 1694 році. З 1785 по 1788 рр. Фон Гун продовжив навчання у знаменитому Геттінгенському університеті в Нижній Саксонії (заснований 1734). Там талановитий студент отримав ступінь доктора медицини.

1790 р. Гун став другим лікарем Ризького військового госпіталю, (заснований 1754). Проте перейшов до приватної лікарської практики у м. Ризі і невдовзі здобув неабияку популярність і авторитет. У Ризі було опубліковано й перше його дослідження: «Топографічний опис міста Риги з додатком лікарських спостережень» (1795). 7 листопада 1800 р. Отто фон Гун провів першу в Ризі вакцинацію від віспи, взявши на озброєння метод, відкритий за кілька років до цього англійським лікарем Едвардом Дженнером (1796). Був переконаним прихильником цього новітнього на той час медичного винаходу, який врятував життя тисячам людей.

У 1804 р. на запрошення графа Андрія Розумовського Отто фон Гун переїхав до Москви, де посів посаду секретаря графа Олексія Розумовського (1804-1807). У 1805 р. він здійснив у подорож до України як домашній лікар графа Розумовського. Це була одна з робочих поїздок, внаслідок якої фон Гун залишив подорожні нотатки у 2-х частинах, фактично щоденник (в оригіналі німецькою мовою), виданий в перекладі російською під назвою «Поверхностныя замѣчанія по дорогѣ отъ Москвы въ Малороссію въ осени 1805 года. Сочиненіе Оттона фонъ Гуна. Переводъ съ Нѣмецкаго съ рисунками. Ч. 1-3. М.: В типографии Платона Бекетова, 1806. Метою подорожі було обстеження графських маєтків, крім того професійний лікар переймався заходами з покращення медичного забезпечення у цих маєтках, де він настійливо пропагував щеплення від віспи. Зацікавлений мандрівник залишив де більш повні, а де поверхові описи багатьох міст і містечок, які він проїздив, зокрема в Україні.

У 1807-1809 рр. Отто Гун практикував як лікар у Москві. Цікавий факт, що у 1808 р., Гун продав свою велику бібліотеку у 2000 томів Московському університету.

З 1809-1811 рр. на запрошення князя Репніна Гун обіймав посаду лікаря російського посольства в Касселі (Гессен) і Парижі (Франція). З 1811 по 1813 рік працював лікарем у Санкт-Петербурзі. З 1813 р. й до кінця життя проживав у Ризі. Він є автором кількох друкованих робіт з медицини, історії та топографічних описів, таких як: «Повсюдне введення запобіжної віспи в Європейській і Азіатській Росії» (1807), «Декілька слів до громадян і поселянам про користь щеплення коров’ячої віспи» (1807); «Доповнення до медико-топографічному опису Ліфляндії» (1814) та ін.

У 1813 р. О. Гун повернувся до Риги, працював як лікар-практик і як лікар-вчений, як історик і як культурний діяч. У 1819 р. він заснував і очолив в якості директора першу в Остзейському краї психіатричну лікарню «Олександрівські висоти» і працював на цій посаді 10 років (1819-1829). Він першим вивчив цілющі властивості грязей Кемері і мінеральних джерел Балдоне неподалік Риги,які нині є популярними оздоровчими курортами. Отто Гун провів широкі дослідження щодо покращення охорони здоров'я мешканців Риги та регіону, вивчав проблеми запобігання епідеміям. Був зосереджений на питаннях демографії та топографії. Його літературна спадщина включає численні матеріали з історії та умов життя всіх прибалтійських міст і більшості сільських волостей на початку XIX ст.

Отто фон Гун залишив одне з перших описів Переяслава та його пам’яток «Поверхові зауваження по дорозі від Москви до Малоросії» 1805 р., мандруючи по справах служби у графа О. Разумовського. Місто Переяслав він проїздив 8 жовтня, рухаючись з Яготина на Київ – у Переяславі була перша зупинка на поштовій станції. «…Не доезжая семи верст до первой станции города Переяславля видны уже были нам его башни и по обеим сторонам дороги набросанные батареи, деланные ходившими здесь в преждебывшие войны войсками…», – ділиться першими спостереженнями мандрівник. Батареями О. фон Гун називав, безперечно, курганні насипи на під’їзді до міста, вважаючи їх спорудами, утвореними ратниками внаслідок численних війн. Далі ближче до міста він описує інші численні «батареї», проте відзначає, що останні відрізняються від попередніх, складаючись із багаточисельних невеликих круглих та видовжених насипів («бугров»), й вірно інтерпретує їх як «кладбище». Мандруючи з Яготина, подорожній мав проїздити повз один з давньоруських курганних могильників у переяславському передмісті Підварки. Уважним оком дослідника фон Гун спостеріг і напівзруйновані фортечні мури, й широку болотисту заплаву річки Трубіж.

«Переяславль есть город, окруженный развалившимся валом и болотами», – лаконічно констатував подорожній. Це важливе зауваження засвідчує, що земляні укріплення давньої фортеці на початку ХІХ ст. вже були напівзруйновані. Фон Гун коротко описує важливі переяславські установи та споруди: «Здесь живет архиерей. Династерия Полтавской епархии и довольно большая семинария составляют все примечания здесь достойное. Проезжая город, насчитал я шесть церквей, из коих три деревянные, а прочие каменные, а в числе сих последних одна построена со вкусом». Це останнє зауваження безперечно вказує на чудову архітектуру Вознесенського собору. «Монастырь здешний есть большое важное строение...», – відмічає автор нотаток. Помітно, що на нього справили враження й нараховані шість церков, й споруди Вознесенського монастиря, і наявність великої семінарії у новому кам’яному приміщенні, а також проживання у місті архієрея. До позитивних зауважень можна віднести й той факт, що у місті проводиться чотири ярмарки на рік. Загалом, місто своїм неохайним виглядом не сподобалося фон Гуну, про що він й відзначив у щоденнику: «Домы его суть хижины, обросшие дурманом… На улицах видно множество фонарных столбов, но ни одного фонаря…». Відмітивши наявність ярмарків, Гун зупинився на особливостях місцевої торгівлі: «Всякий год бывает здесь четыре ярмарки... Сей город не производит никаких торгов… Здесь не произрастает никаких плодов, а достают их из Киева». Це викликає здивування, бо навряд чи за один день та окремих розмов міг завважити особливості місцевої торгівлі та виробництва. Далі в нотатках, між іншим, вказані ціни на літні фрукти: «За ведро вишен платят тринадцать копеек, за фунт винограда восемь». Певно вимушено, мандрівник підмічає також деталі, пов’язані з погодою: «По улицам все ходят уже закутавшись в шубы, однако ж, сказывают, что снег еще не пошел». Як лікар і фанат прогресивного нововведення щеплень від віспи серед широкого загалу, він поцікавився досвідом щеплень в даній місцевості (а саме у Переяславі та Борисполі), який виявився негативним. Тому Гун намагався якомога детальніше розслідувати ситуацію. За розповідями місцевих співбесідників, після щеплень так званої «коров’ячої віспи» діти заразилися натуральною віспою й померли. «Опять доказательство, столь великое нещастие причинить может тот, кто не знает своего ремесла! Без сомнения прививали тут не настоящую оспенную материю. Во всем Переяславле один только врач, г. штаб-лекарь Захаржевский, человек, как говорят, больной и сам», – із досадою і прикрістю відзначає фон Гун.

Переночувавши у місцевого почтмейстера асессора Куличевського, «который нас осыпал учтивостями», й отримавши від нього та його помічника асесора Рєшетінського декілька рекомендаційних листів до «г. губернатора, к викарному преосвященному и к одному приятелю», фон Гун на світанку виїхав з Переяслава. «Было уже чрезвычайно холодно. Отсюда до самого Киева большая дорога необыкновенно широка, по обеим ее сторонам выкопаны рвы, за коими насажены широкие аллеи для пешеходов, которые однако ж так заросли бурьяном и полынью, что весьма легко приметить можно, сколь мало тут ходят пешком», – з легким здивуванням відмітив подорожуючий.

Дані нотатки цікаві безпосередніми враженнями й достатньо конкретними оцінками особливостей міського життя, спостереженнями і згадками місцевих пам’яток, зокрема засвідчують наявність великої кількості добре збережених різночасових курганів, але, з іншого боку, підтверджують руйнування давніх укріплень нещодавно могутньої переяславської фортеці вже на початку ХІХ ст. Не зважаючи на короткий строк перебування подорожуючого у Переяславі, ці нотатки дають досить живе й яскраве уявлення про місто на початку ХІХ ст.

Отто фон Гун помер 20 березня 1832 р., довгий час хворіючи на бронхіальну астму; похований у Ризі.

Джерела:

  1. Гун Оттон фон. Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию в осени 1805 года. Сочинение Оттона фон Гуна. Перевод с немецкого. Ч. 1-3. М.: В типографии Платона Бекетова, 1806. Ч. 2. С. 93-95.
  2. Гун Отто фон. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. СПб., 1893. Т. ІХа: Гравилат Давенант. С. 908.
  3. Синицкий Л. Малороссия по рассказам путешественников конца прошлого и начала нынешнего столетия. Киевская старина. 1892. Т. 36. Февраль. С. 226-259.
  4. Oto Hūns (Otto fon Huhn) (1764-1832). Ризький Краєзнавчий Сайт. www.myriga.info. 2008. Благотворительный Фонд развития культуры. URL: https://www.myriga.info/rigacv/articles/o_huns_lv.
  5. Бузян Г., Юрченко О. Переяслав у світлі інтересів мандрівників та вчених ХІХ ст. ПЕРЕЯСЛАВІКА: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: / Всеукраїнська наукова конференція «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури» (Пам’яті Олександровича Васильовича Юрченко (1979-2019)). Переяслав-Хмельницький, 2019. Випуск 15 (17). 428 с. С. 18-39.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                                                            Бузян Г. М.