6 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ЮЛІАНОВИЧА БРАЙЧЕВСЬКОГО (6.09.1924-23.10.2001) – ВИДАТНОГО ІСТОРИКА, АРХЕОЛОГА, ПИСЬМЕННИКА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВА

6 ВЕРЕСНЯ ВИПОВНЮЄТЬСЯ 100 РОКІВ ІЗ ДНЯ НАРОДЖЕННЯ МИХАЙЛА ЮЛІАНОВИЧА БРАЙЧЕВСЬКОГО (6.09.1924-23.10.2001) – ВИДАТНОГО ІСТОРИКА, АРХЕОЛОГА, ПИСЬМЕННИКА, ГРОМАДСЬКОГО ДІЯЧА, ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ТА ІСТОРІЇ ПЕРЕЯСЛАВА

Історичний календар. Особистості Перегляди: 208

Михайло Брайчевський народився 6 вересня 1924 р. у Києві. Він був корінним киянином у третьому поколінні. По лінії батька, Юліана Карловича, походив від ополяченої галицької шляхти греко-католицького віросповідання. Мати, Віра Архипівна, належала до російського дворянського роду Виноградових. Закінчив школу № 83 вже під час війни, в окупованому Києві, працював фотографом у фотомайстерні, а також креслярем у майстерні відомого київського архітектора В. Ф. Альошина. Здобуті досвід й навички згодом згодилися у роботі археолога.

 

Після звільнення Києва Михайло Брайчевський поступив на історико-філологічний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, паралельно був слухачем філософського факультету. Він був одним із перших студентів, зарахованих до університету після звільнення Києва від окупації восени 1943 р. Брав безпосередню участь у відбудові університетських корпусів, а маючи прекрасні художні здібності, знімав копії креслень університетських будівель з оригіналів видатного архітектора В. І. Бєретті. Згодом ці креслення студента Михайла Брайчевського використовувались будівельниками-реставраторами для відтворення первісного вигляду споруд червоного корпусу університету. Він був одним із засновників і президентом Студентського наукового товариства при університеті. У 1945 р. тодішній директор Інституту археології АН України Л. М. Славін, який завідував ще й кафедрою археології в Київському державному університеті, запросив здібного студента на роботу до Інституту. Михайло Юліанович взяв активну участь у польових дослідженнях у Переяславі-Хмельницькому під керівництвом Б. О. Рибакова (1945 р.), трохи згодом – на Поділлі й Волині разом з відомими вченими П. П. Єфименком, М. Я. Рудинським та В. Й. Довженком. Університет М. Брайчевський закінчив з відзнакою у 1948 р.

Працюючи в Інституті археології, М. Брайчевський досліджував пам’ятки різних епох. Особливий інтерес у нього викликали ранньослов’янські старожитності, питання становлення черняхівської культури і першої східнослов’янської держави – Русі. У 1955 р. захистив кандидатську дисертацію «Римська монета на території України», яка вийшла монографією у 1959 р. Досліджував слов’янські пам'ятки Пастирське, Леськи, Дахнівка, Черепин-Корсунський. Маючи неординарні здібності, широку ерудицію, енциклопедичні знання, а до того ще й новаторській підхід до розв’язання наукових проблем, М. Ю. Брайчевський став одним з провідних фахівців Інституту археології та української історичної науки в цілому.

У 1950-их рр. дослідник зацікавився Переяславом, видатні пам’ятки якого, завдяки роботам експедиції М. К. Каргера, стали широко відомими науковій громадськості. Він був знайомий з директором переяславського історичного музею М. І. Сікорським. Певно тому М. І. Сікорський звернувся саме до М. Брайчевського з проханням дослідити нововідкриту ним археолого-архітектурну пам’ятку на дитинці Переяслава. У 1958 р. була організована спільна археологічна експедиція ІА АН УРСР, Переяслав-Хмельницького державного історичного музею та Академії будівництва і архітектури УРСР. Нею керував М. Ю. Брайчевський, повноправними учасниками її були М. І. Сікорський, Ю. С. Асєєв та О. К. Козін. Експедицією були відкриті залишки давньоруського храму. Нова архітектурної пам’ятки давньоруського Переяслава виявилася тринавним чотирьохстовпним храмом розміром 20х12 м і датована кінцем ХІ ст., виходячи з особливостей архітектурного типу та будівельної техніки споруди, близькою до давньоруських пам’яток Переяслава – Михайлівського собору та Спаської церкви-усипальні. Збереженість залишків церкви була незадовільна: вціліли частково фундаменти та частково фундаментні рови, оскільки рівень сучасної поверхні знаходився на рівні підлоги церкви. Лише в одному місці збереглися 1-2 ряди цегляної кладки південної стіни.

Що стосується питання атрибуції дослідженої у 1958 г. пам’ятки, автори прийшли до висновку, що є всі підстави вважати її Успенською церквою, про яку є згадка в літопису під 1098 р.: «…заложи Володимеръ церковь камяну свято Богородиц Переяслава и на княж двор» (Іпатієвський літопис). На підтвердження своєї гіпотези дослідники згадали про традицію називати пізніші церкви найменуванням попередньої. Поряд з розкопаною пам’яткою розміщено храм Успіня Пресвятої Богородиці, який починаючи із ХVІІ ст. й донині змінив декілька споруд із ім’ям найпершого храму, в даному випадку – церкви давньоруського часу. Але мініатюрна церква під сучасною Успенською церквою, розкопана у 1888 р. П. Лашкарьовим, датується ХІІ ст. й, з огляду на свої невеликі розміри (9,8х6,8 м), могла бути домовою церквою при князівській резиденції. Важливим є також локалізація багатьма дослідниками літописного «княжого двору» саме в північній частині Переяславського дитинця, де й розкопані залишки обох храмів.

З легкої руки дослідників, відкриту 1958 р. пам’ятку переяславської давньоруської архітектури стали називати «церквою Володимира Мономаха», згаданою в літописі під 1098 р. як церква Пресвятої Богородиці на Княжому дворі, збудованою переяславським князем Володимиром Мономахом.

Результати архітектурно-археологічних досліджень у м. Переяславі-Хмельницькому висвітлено у публікації М. Ю. Брайчевського та Ю. С. Асєєва «Археологические исследования в Переяславе-Хмельницком в 1958 г.» (1960).

У співпраці М. Брайчевського та М. Сікорського наприкінці 1950-их рр. виник задум й була розроблена тематика унікальних кольорових вітражів за сюжетами історії давнього Переяслава для павільйону над церквою-усипальнею ХІ ст., будівництво якого в той час саме завершувалося. Нині вітражі прикрашають вікна павільйону, у якому розміщена експозиція Археологічного музею НІЕЗ «Переяслав».

У 1960 р. Михайло Юліанович подав до захисту докторську дисертацію «Анти (нариси з історії Східної Європи в епоху великого переселення народів)», у якій підкріплювалася археологічними даними теза Михайла Грушевського про виникнення державності у східних слов’ян вже в «антський» період. Але за наказом «зверху» її було «завалено». У 1960 р. М. Ю. Брайчевський був вимушений покинути Інститут археології і перейшов працювати до Інституту історії АН УРСР.

Працюючи у 1960-1968 рр. в Інституті історії, Михайло Брайчевський брав участь у створенні низки фундаментальних колективних досліджень – «Історія українського мистецтва» (1962), «Історія вітчизняної математики» (1966), «Історія селянства Української РСР» (1967), «Історія Української РСР» (1969), написав десятки статей до різних енциклопедій. Його монографії цих років «Коли і як виник Київ» (1963), «Біля джерел слов'янської державності» (1964), «Походження Русі» (1968) стали справжніми віхами в історичній науці і принесли Брайчевському світове визнання.

Як історик та археолог-практик Михайло Брайчевський ще на початку 1960-их років дійшов висновку про нагальну необхідність збереження для нащадків культурно-історичного надбання. З цією метою він із групою однодумців, серед яких були відомі вчені, письменники та громадські діячі О. Н. Логвин, О. С. Компан, А. М. Апанович, В. Й. Довженок, П. Т. Тронько, Ю. С. Асєєв, Д. Я. Телегін, М. П. Бажан, О. Т. Гончар, П. А. Загребельний та ін., ініціював створення добровільної громадської організації Українського Товариства охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) (1966). В епоху так зв. «соціалістичних реконструкцій» завдяки його діяльному особистому втручанню було врятовано архітектурний комплекс Києво-Могилянської академії, низку культових споруд та інших пам’яток історії і архітектури України. Коли виникла загроза знесення Київського Подолу й зведення на цьому місці нового «мікрорайону», М. Ю. Брайчевський взяв участь у створенні пам’ятко-охоронного проекту «Рішення про заповідні історико-архітектурні зони в м. Києві», куди увійшов співавтором, написавши ґрунтовну історичну довідку про Поділ. Михайло Брайчевський першим підняв питання про необхідність відбудови Михайлівського та Успенського соборів.

М. Ю. Брайчевський був активним діячем суспільно-політичного руху «шістдесятників». Він був єдиним з істориків радянської доби, хто порушив догматичні тези ЦК КПРС «До 300-річчя возз’єднання України з Росією» і написав науково-публіцистичну статтю «Приєднання чи возз’єднання?» (1966). Праця була підготовлена для «Українського історичного журналу», але так і не була надрукована – хрущовська відлига швидко минула, а видати статтю за брежнєвських виявилося неможливим. Принаймні вона активно поширювалася у самвидаві, була відома за кордоном. У ній ідеться про те, як змінювався погляд радянської історіографії на Переяславську угоду 1654 року. Михайло Юліанович викрив фальш і лицемірність «Тез до 300-річчя…», ним було поставлено питання історико-культурних взаємин України і Росії та маловивчених аспектах розвитку двох народів. Його активна і принципова громадянська позиція, гострі виступи в пресі викликали незадоволення партійних ідеологів. На вимогу ідеологічного відділу ЦК КПУ вченого восени 1968 p. звільнили з роботи «за скороченням штатів» (разом з Ярославом Дзирою, Оленою Компан, Оленою Апанович). У подальшому М. Ю. Брайчевського неодноразово звільняли з роботи, не давали йому змоги працювати за фахом. Впродовж 1968-1970, 1972-1978 рр. він взагалі був безробітним, адже офіційно не міг влаштуватися навіть чорноробом.

У 1968 році вчений підписав лист 139 українців до Леоніда Брежнєва на захист засуджених інтелектуалів України і Росії. А вже в новітній час, за часів незалежності, одним із перших виступив на захист державної мови в Україні («Відкритий лист до Президента України Леоніда Кучми» 2000 р.).

У 1978 р. з величезними труднощами М. Ю. Брайчевському вдалося поновитися на посаді старшого наукового співробітника Інституту археології, спершу працюючи позаштатно, у Київській постійно діючій експедиції. Послаблення ідеологічного тиску та цензури на середину 1980-их рр. дали змогу вченому публікуватися. У 1988 р. він видає ґрунтовне дослідження «Утвердження християнства на Русі». Книга, видана до 1000-ліття хрещення Русі, здобула міжнародне визнання серед провідних учених світу. У 1993 р. Михайло Юліанович був удостоєний за неї престижної премії фонду родини Антоновичів (США).

У 1989 р. М. Ю. Брайчевський здобув вчений ступень доктора історичних наук, захистивши дисертацію «Східні слов'яни у I тис. н.е.». У 1990-их рр. був обраний професором Національного університету «Києво-Могилянська Академія», головою осередку Українського історичного товариства (УІТ) у м. Києві, дійсним членом Української вільної академії наук (УВАН) у CША. Полемічно загострені, науково виважені праці Михайла Юліановича широко публікувалися як в наукових, так і популярних виданнях, газетах та журнал. У них піднімалося широке коло проблем з охорони пам’яток історії і культури, історіософії, історіографії, образотворчого мистецтва, архітектури, літературознавства.

Не оминув увагою вчений і Переяслав – так, на запрошення організаторів у 1992 р. він взяв участь у Першій науковій краєзнавчій конференції «Переяславська земля та її місце у розвитку української нації, державності й культури» з цікавими тезами «До проблеми Переяславської Митрополії», опублікованими за результатами конференції. М. Ю. Брайчевський є автором понад 600 праць, численних монографій, з яких частину надруковано вже після його смерті.

Помер М. Ю. Брайчевський на 77 році життя 23 жовтня 2001 р. Похований у Києві, на Байковому цвинтарі.

Праці дослідника із згадками про Переяслав та Переяславщину:

  1. Брайчевский М.Ю. Римська монета на території України. К., 1959. 244 с.
  2. Брайчевский М.Ю., Асеев Ю.С. Археологические исследования в Переяславе-Хмельницком в 1958 году. КСИА. Вып. 81. М., 1960. С. 112–116.
  3. Брайчевський М.Ю. Переяславське князівство. УРЕ. Т. ІІ. 1963. С. 72.
  4. Брайчевський М.Ю. Утвердження християнства на Русі. К.: Наукова думка, 1988. 261 с.
  5. Брайчевський М.Ю. До проблеми Переяславської Митрополії. Тези всеукраїнської наукової конференції «Переяславська земля та її місце в розвитку української нації, державності й культури». Переяслав-Хмельницький, 1992. С. 55-57.
  6. Брайчевський М.Ю. Приєднання чи возз'єднання? (Критичні нотатки з приводу однієї концепції). Переяславська рада: історичне значення та політичні наслідки. К.: Видавничий центр «Просвіта», 2003. С. 23-67.

Джерела:

  • Боровський Я. До 75-річчя з дня народження М. Ю. Брайчевського. Археологія. 1999. № 3. С. 157-159. 
  • Боровський Я. Пам'яті Михайла Юліановича Брайчевського. Археологія. 2001. № 4. С. 163-165.
  • Брайчевський Михайло Юліанович. Український історичний журнал. 2002. № 1. С. 157-159.
  • Ісаєвич Я. Михайло Юліанович Брайчевський. Енциклопедія сучасної України. Т. 3. К., 2004. С. 421-422.
  • Сагайдак М. Михайло Брайчевський у просторі української культури 60-х – 80-х років XX століття. Археологія. 2004. № 4. С. 101-105.
  • Залізняк Л. Л. Михайло Юліанович Брайчевський як моральний авторитет української історичної науки та археології. Археологія. 2019. № 3. С. 126-131.
  • Брайчевський Михайло Юліанович (1924 – 2001). Рrostir.museum. 2008. URL: http://prostir.museum/ua/post/27660.
  • Михайло Брайчевський. Вчений і особистість / за ред. Ю. В. Павленка. Київ, 2002. 228 с.
  • Набок Л.М., Колибенко О.В. Православні храми Переяславщини: історія, дослідження, сучасність. К.: Типографія від «А» до «Я», 2007. С. 46-50.

Старший науковий співробітник НДВ археології                                                                              Г. М. Бузян

View the embedded image gallery online at:
https://niez.com.ua/museums/entsyklopediia-zapovidnyka/istorychnyi-kalendar/%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96/3031-6-veresnya-vypovnyuyetsya-100-rokiv-iz-dnya-narodzhennya-mykhayla-yulianovycha-braychevskoho-6091924-23102001-vydatnoho-istoryka-arkheoloha-pysmennyka-hromadskoho-diyacha-doslidnyka-arkheolohiyi-ta-istoriyi-pereyaslava.html#sigProId2784f1e8ac