15 липня – день пам’яті рівноапостольного князя Володимира. Володимир Святославич заслужив оцінку як непересічного історичного діяча, адже є творцем першої держави на берегах Дніпра. Усе, що було до нього – це воєнно-торгівельна корпорація варягів, яка базувалася у Києві і контролювала навколишні території задля збору «полюддя». Користуючись де силою меча, де домовленостями з вождями слов’янських племен, підприємливі та войовничі скандинави збирали мед, віск, хутро, челядь (рабів) та організовували вивіз цих товарів по Дніпру у Візантію. Збором «полюддя» стосунки з місцевим населенням і обмежувалися.
Володимир Святославич торгівельних стосунків з Константинополем не припинив. Руси і далі везли у Візантію продукти лісових промислів та рабів. Але за князювання Володимира Русь стала справжньою державою. Навколишні племена були остаточно підкорені, визнали владу Києва і країна отримала територію й населення, яке стало стабільно сплачувати податки. Державний організм вимагав проведення низки організаційних заходів і реформ для облаштування й нормального функціонування. Звісно в той час це не називалося реформами, володар – а Володимир був розумним володарем, – здійснював ті кроки, яких вимагало життя. Організовував та розбудовував адміністративно-управлінську структуру, видавав закони, покликані регулювати стосунки в суспільстві, ввів єдину державну релігію, охрестивши Русь. Турбувався про оборону держави і захист її кордонів. Добре облаштоване і стабільне життя сприяло розвитку економіки, що своєю чергою посилювало міць держави. Відбувався бурхливий розвиток духовної культури. Володимир збудував перший кам’яний собор Успіння Пресвятої Богородиці (Десятинну церкву), розширив дитинець Києва, збудувавши так званий «город Володимира». Поширення християнства принесло в Русь не лише Біблію та літургійну літературу, потрібну для проведення релігійних служб, а й переклади різних світських творів. А це в свою чергу створило умови для розвитку власної літератури.
Однією лише волею державного діяча, яким би видатним він не був, держави не створюються. Внутрішній розвиток східних слов’ян на кінець Х століття досяг такого рівня, коли держава вже була необхідною. Але і роль Володимира Святославича була вагомою. Він умів приймати правильні рішення, відповідати на виклики, що їх ставило життя, брати на себе відповідальність у складних ситуаціях.
Життя не дало Володимиру усе в готовому вигляді. Він звісно ж народився сином великого князя, але був наймолодшим, отже третім у черзі на Київ. Матір’ю його була Малуша, ключниця Ольги, а не законна дружина Святослава. Володимир сам пройшов шлях до київського престолу, перемігши у війні за владу. Утвердившись в Києві, зумів справитися з усіма завданнями, викликами, проблемами і залишив по собі сильну державу.
Ще однією заслугою Володимира Святославича є зведення навколо Києва низки великих укріплених фортець, в тому числі й Переяславля – третього міста на Русі після Києва та Чернігова.
На мініатюрі з Радзивілівського літопису зображено зустріч війська Володимира Святославича з печенігами на броді через р. Трубіж, де нині Переяслав.
Cтарша наукова співробітниця НІЕЗ «Переяслав», кандидатка історичних наук Олена Колибенко