18 ЛЮТОГО ВИПОВНЮЄТЬСЯ 165 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЛЕВА ВАСИЛЬОВИЧА ПАДАЛКИ (1859-1927) – ДОСЛІДНИКА ІСТОРІЇ ТА АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ

Лев Васильович Падалка – визначний український історик, статист, археолог, етнограф, краєзнавець та громадський діяч – народився у с. Чорнухи Лохвицького повіту Полтавської губ. у родині священика. Рід був козацький, його представники відомі принаймні з кінця ХVІІ – початку ХVІІІ ст. Освіту здобував у Лубенському духовному училищі та у Полтавській духовній семінарії, яку закінчив 1879 р. При Першій Полтавській гімназії склав екстерном екзамени на атестат зрілості й вступив до Київського університету святого Володимира, де навчався на історико-філологічному факультеті (1879-1884). Був учнем В. Б. Антоновича. Навчаючись в університеті, брав участь у роботі історичного товариства Нестора-літописця. В університеті захистив дисертацію.

По закінченню університету працював у Полтавському і Херсонському земствах, Харківській міській і Полтавській губернській управах, у Полтавській вченій архівній комісії. Л. В. Падалка проявив себе активним громадським діячем. Був одним із засновників крайових громадських організацій Полтавщини і Херсонщини: губернського осередку Товариства українських поступовців, Українського наукового товариства дослідження й охорони пам’яток старовини та мистецтва на Полтавщині. Через свої проукраїнські переконання та активну політичну позицію у 1893 р. був заарештований і залишив роботу. Попрацювавши якийсь часу в Харківській міській управі, перейшов до Полтавського земства, але й звідти був висланий за межі Полтавщини (1897). Проте незабаром повернувся й продовжував плідно працювати. Ще на початку ХХ ст. в умовах жорстокого гоніння всього українського він відстоював право українців на автономію, на рідну мову й культуру. У подальшому постійно знаходився під наглядом поліції за українофільські настрої і краєзнавчу діяльність.

Л. В. Падалка практично все життя працював у сфері земської статистики, опрацьовував архіви, різноманітні статистичні дані, переважно ХІХ ст. по Полтавській і Херсонській губерніях. Він надзвичайно багато зробив для публікації цих рідкісних даних, якими нині користуються сучасні дослідники. Він був одним із ініціаторів створення і активним співробітником Полтавської губернської вченої архівної комісії, що видавала у Полтаві «Труды Полтавской ученой архивной комиссии»: впродовж 1905–1917 рр. вийшло 15 випусків. У завдання комісії входило виявлення та впорядкування документальних матеріалів, що становили наукову цінність. У науковому плані вона підлягала Петербурзькому археологічному інституту, в адміністративному – підпорядковувалася полтавському губернатору. Матеріально утримувалася на кошти, що надходили від членських внесків та пожертв приватних осіб – любителів давнини. Серед почесних членів комісії були відомі вчені: Д. І. Багалій, О. Я. Єфименко, В. С. Іконніков, О. І. Левицький, М. І. Петров, М. Ф. Сумцов, Д. І. Яворницький. До сфери наукових інтересів ученого як історика перш за все входили проблеми походження та ранньої історії козацтва, поява та локалізація січей. Практичний інтерес викликали давні земляні споруди: кургани, майдани, вали, городища. Велику увагу Л. Падалка приділив публікації крім статистичних, архівних даних, ще й оприлюдненню етнографічних матеріалів. У 1905 р. він взяв активну участь у роботі ХІІІ Археологічного з’їзду в Катеринославі: був вченим секретарем секції «Старовина запорозька», на якій головував Д. І. Яворницький. Лев Васильович виступив з доповіддю «О единстве основных черт «степных майданов», «круглых городков», «робленых» и «раскопаных могил». Це був результат його багаторічних розвідок на Полтавщині за дорученням Полтавської Вченої архівної Комісії.

На початку ХХ ст. Лев Падалка неодноразово бував на Переяславщині, досліджуючи кургани, вали, городища Полтавщини, як відомо, Переяславський повіт входив до складу Полтавської губернії. Археологічні пам’ятки Переяславщини увійшли в його визначну й об’ємну працю «Прошлое Полтавской территории и ее заселение» (1914). У цій роботі дослідник опрацював власну польову інформацію, здобуту під час археологічних розвідок, а також включив до неї й вивчені ним статистичні дані.

Лев Падалка обстежив залишки переяславської фортеці і констатував, що вали переяславської цитаделі опинилися на межі повного знищення Дослідник намагався привернути увагу до руйнації пам’ятки, показав байдуже ставлення місцевих жителів до збереження її цілісності й сподівався, що Імператорська Археологічна Комісія візьме під опіку вцілілі на той час залишки. Цій проблемі присвятив статтю «Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии» (1900). Та, як показав час, ні ця комісія, ні інші пам’ятко-охоронні організації не змогли врятували від руйнування цікаву в археологічному відношенні пам’ятку. Дослідник звернув увагу і оглянув штучну водойму з ознаками давньої бухти в Переяславі. Провів розвідку залишків давнього валу біля Дніпра. Обстежив «давні городки» (городища) в заплаві річок Карані та Дніпра.

Описуючи археологічні пам’ятки Переяславського повіту, в першу чергу він звернув увагу на городища та кургани. Серед городищ згадав різноманітні укріплення: біля гирла р. Трубіж (літописне Устя, затоплене нині Канівським водосховищем), давньоруські городища в с. Ташань та с. Пристроми, т.зв. «Долудаєв городок» – велике скіфське городище поблизу с. Ліпляве, чотирикутне укріплення біля містечка Вороньків, невідомі на той час «городок» поблизу с. Кийлів та городище «Козацький ріг», городище в с. Фарбоване. Останнє, скоріше за все, було «майданом», як і городище поруч із с. Пилипча, утім тогочасними науковцями ці споруди розглядалися як городища. У роботі була приділена увага локалізації давніх літописних топонімів: містечко Вороньків він, услід за М. П. Барсовим, ототожнював із літописною «Вороницею», Баришівку – з «Баручем», с. Дем’янці – з «Демінеском», с. Піщане – з «Пісоченом». Проте, як він і сам відзначав, однієї лише співзвучності у назвах недостатньо для правильної локалізації. Слідом за М. О. Максимовичем та В. Г. Ляскоронським, Л. В. Падалка не оминув своєю увагою так звані «кугуми» (місцева переяславська назва майданоподібних земляних споруд). Майдан «Вибла могила» на межі Переяславщини та Яготинщини дослідник зіставляв з найбільш відомим тоді майданом «Скоробор». Л. В. Падалка провів статистичне зведення курганів Полтавської губернії із залученням трьохверстової військово-топографічної карти, серед яких були й кургани із Переяславщини. Курганні пам’ятки вчений поділив на п’ять типів: «гострі могили», «роблені могили», «розкопані могили», «сторожові могили» і «могили-майдани» чи «могили-городки». Для Переяславської Наддніпрянщини він нарахував 524 кургани у групах, 211 одиночних курганів та 40 давньоруських курганів, виявлених ним у містечку Вороньків.

Особливий інтерес учений проявив до переяславських «змійових» валів. Дослідник намагався максимально повно пройти особисто, простежити їх напрям, топографічне розміщення, визначити розміри, стан збереження цих унікальних пам’яток. Він порівнював їх із «змійовими» валами Київської губернії. Вчений зафіксував місцеві назви обстежених валів – Великий, Малий, Ташанський (Перехресний), Наддніпрянський. Він оприлюднив широкий історіографічний огляд стосовно валів Полтавщини в цілому. Л. В. Падалка вважав, що «змійові» вали будувалися з метою захисту певної території, а також з господарською метою для оточення пасовиськ. Наддніпрянському валу, окрім цього призначення, він надавав функції транспортного шляху через болотисту заплаву Дніпра. Біля одного із сегментів Наддніпрянського валу, поблизу х. Чубуки, дослідник зібрав колекцію керамічних знахідок, але, на жаль, лише згадав, але не описав їх.

Під час відвідин Переяслава у 1913 р. Л. Падалка оглянув також рештки давньоруської каплиці, дослідженої П. О. Лашкарьовим, яку також відніс до часів Володимира Мономаха, але критично зауважив, що вона належним чином не досліджена. Л. В. Падалка визнавав першу літописну згадку Переяслава 907 р., але виникнення самого міста відносив до третьої чверті ІХ ст. Літописний епізод 992/993 р., пов’язаний із заснування міста київським князем Володимиром Святославовичем, насправді вважав розширенням меж міста, внаслідок засипання заболочених земель.

Лев Падалка належав до активних членів Полтавської Громади, одним із фундаторів Полтавського церковного історико-археологічного комітету, одним із ініціаторів створення в Полтаві краєзнавчого музею. Входив до редколегії часопису «Рідний край». Історії Полтавської землі присвячено понад 70 історичних розвідок Л. Падалки, які друкувалися в журналах «Киевская старина», «Хуторянин», «Археологическая летопись Южной России», у земських збірниках і газетах Полтави та Херсону. Висновки вченого, зібраний і опублікований ним фактичний матеріал, залишаються надзвичайно цінними матеріалами для роботи сучасних науковців і краєзнавців, цікавий широкому загалу громадян до нашого часу.

У 1920-их рр. Л. В. Падалка брав безпосередню участь у створенні експозиції Центрального крайового музею Полтавщини імені В. Г. Короленка.

Помер Лев Васильович Падалка у віці 68 років 1 травня 1927 р. у Полтаві, де й похований.

Праці Л. В. Падалки з історії та археології Переяславщини:

1. Об уничтожении остатков старины в г. Переяславе Полтавской губернии. Киевская старина. 1900. Т. 71. Ноябрь. С. 135.
2. Падалка Л.В. Древние земельные сооружения в пределах Полтавской губернии. Ч. I. О древних городках, городищах и насыпных валах. Труды Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). Полтава : Электическая типо-литография И.А. Дохмана, 1905. Вып. 1. С. 155–214.
3. Падалка Л.В. Древние земляные сооружения в пределах Полтавской губернии. Полтава, 1905. 60 с., 12 ил.
4. Падалка Л.В. Прошлое Полтавской территории и ее заселение: Исследование и материалы с картами. Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. 240 с.
5. Падалка Лев. К карте Боплана о заселении Полтавской территории во второй четверти XVII века. Полтава: Т-во Печатного Дела (Типография быв. И.А. Дохман), 1914. 3 с.: ил.
6. Падалка Л.В. К истории Полтавской епархии: исторические и бытовые очерки, заметки и переписка по архивным данным. Полтава, 1916.

Джерела:

• Павловский И.Ф. К десятилетию Полтавской ученой архивной комиссии (ПУАК). Отчет со дня открытия, с 26 октября 1903 г. по 26 октября 1913 г. Полтава, 1913. 22 с. (про розвідки Л.В. Падалки у Переяславі).
• Полтавщина: Енциклопедичний довідник. К., 1992.
• Мокляк В.О. Л. В. Падалка як історик українського козацтва. Археологічний літопис Лівобережної України. 1997. № ½.
• Білоусько О.А., Мирошниченко В.І. Нова історія Полтавщини: кінець XVIII – початок XX століття. Полтава, 2003.
• Ясь О.В. Падалка, Лев Васильович. Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол. В. А.Смолій та ін. К.: Наукова думка, 2011. Т. 8: Па – Прик. С. 18.
• Ченцова Н.В. Лев Падалка як дослідник Запорожжя (С. 131–136). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ir.nmu.org.ua/handle/123456789/1123.
• Степаненко Н. Лев Падалка на шпальтах часопису «Рідний край». Рідний край. 2019. № 1 (40).
• Юрченко О.В. Дослідження археологічних пам’яток Переяславщини: історіографія (ХІХ – початок ХХІ ст.) / За ред. С.М. Вовкодава. Переяслав – Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2020. 224 с.

Старший наук. співробітник НДВ археології НІЕЗ «Переяслав»                                                            Г. М. Бузян

• Портрет Л. В. Падалки Портрет Л. В. Падалки
• Кургани Переяславщини поблизу сіл Стовп՚яги – Дівички. Світлина 1970-их рр. Кургани Переяславщини поблизу сіл Стовп՚яги – Дівички. Світлина 1970-их рр.
• «Змійовий» вал «Перехресний» між селами Ташань та Дениси. Світлина 1970-их рр. «Змійовий» вал «Перехресний» між селами Ташань та Дениси. Світлина 1970-их рр.
• Переяславський «Великий змійовий» вал поблизу с. Мала Каратуль. Сучасний вигляд Переяславський «Великий змійовий» вал поблизу с. Мала Каратуль. Сучасний вигляд
• Курган «Гостра могила» поблизу сіл Вінинці – Лецьки. Сучасний вигляд Курган «Гостра могила» поблизу сіл Вінинці – Лецьки. Сучасний вигляд
• Городище давньоруського часу в с. Ташань. Сучасний вигляд Городище давньоруського часу в с. Ташань. Сучасний вигляд
•