ВИПОВНИЛОСЯ 190 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПЕТРА ОЛЕКСАНДРОВИЧА ЛАШКАРЬОВА (1.01.1834-9.09.1899) –ДОСЛІДНИКА АРХЕОЛОГІЇ ПЕРЕЯСЛАВА

Петро Олександрович Лашкарьов – юрист, археолог, професор Київської духовної академії та Київського університету по кафедрі церковного права, знаний і як дослідник археології Переяслава.

Він народився 1 січня 1834 р. (або за іншими відомостями, наприкінці 1833 р.) у с. Карманове нині Дмитрівського р-ну Курської обл. Петро Лашкарьов належав до відомої дворянської родини, яка походила від грузинського роду Лашкаришвили-Билури, що переїхали до Росії за часів Петра І. Закінчив Курську духовну семінарію (1855) та Київську духовну академію, де став магістром богослов’я (1859). Працював у Київській духовній академії (1859-1885), де отримав звання екстраординарного професора по кафедрі канонічного права (1866). Викладав у духовній академії церковну археологію. Тут же почав займатися археологічними дослідженнями культової архітектури давньоруського часу. Перейшовши до роботи у Київському університеті св. Володимира, працював на кафедрі церковного права (1885-1899).

Він був членом Археологічного товариства при Київській духовній академії. Брав участь від академії у Першому (1869) та у Другому (1871) Археологічних з’їздах. У 1881 р. за дорученням Імператорського археологічного товариства входив до комісії з відкриття фресок Кирилівської церкви у Києві. У 1870 р. професор Лашкарьов створив у Київській духовній академії Церковно-археологічний музей. З 1873 р. він працював над описом давніх храмів Києва, Чернігова, Переяслава, Канева.

П. О. Лашкарьов як вчений заслужив безсумнівну повагу і визнання не лише за вивчення історії церковного права, але й як археолог за свій неабиякий внесок у дослідження українських культових пам’яток давньоруського часу. Основні його праці з історії права та археології: «Об отношении древней Христианской Церкви к Римскому государству» (1873), «Киевская архитектура Х–ХІІ века» (1875), «Отношение римского государства к религии вообще и к христианству в особенности до Константина Великого включительно» (1876), «Киево-Михайловский златоверхий монастырь в его прошедшем и настоящем состоянии» (1884), «Особенности права церкви православной, как предмета науки в ряду других юридических наук» (1886), «Право церковное в его основах, видах и источниках» (1886), «Из чтений по церковному праву» (1886), «Киворий, как отличительная архитектурная принадлежность алтаря в древних церквах» (1893), «Церковно-археологические очерки, исследования, рефераты» (1898).

Один з цікавих епізодів життя дослідника яскраво засвідчує його наукову відповідальність й дослідницьку компетентність: за дорученням Церковно-археологічного товариства у 1891 р. П. О. Лашкарьов зробив наукову експертизу проекту реконструкції Канівської соборної Успенської церкви ХІІ ст., після чого наполіг на призупиненні реставраційних робіт для проведення додаткового археологічного обстеження споруди заради встановлення її первинного вигляду. З огляду на авторитет вченого йому пішли назустріч, й згодом церква була відновлена саме як пам’ятка ХІІ ст.

У 1888 р. П. О. Лашкарьов приїздить до Переяслава з метою перевірки повідомлення, яке надійшло до київської церковної влади про знахідку давньої споруди на місці Успенського храму. Йому доручили при потребі й дослідити знахідку. Згодом дослідник у звіті напише: «Успенская церковь, как известно, была несколько лет назад предметом газетной полемики, особенно местной – киевской. Когда к концу 70-х годов эта церковь оказалась обветшавшею настолько, что в ней прекращено было богослужение и возникла мысль о постройке на ея месте новой каменной, любители отечественной старины встревожились...». П. О. Лашкарев пише, що практично немає надії на знаходження після двох пожеж решток церкви, де приносив присягу Богдан Хмельницький, зате можливо припустити, що пов’язані з цим місцем літописні відомості про будівництво первісної церкви Владимиром Мономахом, знайде своє підтвердження у залишках древніх фундаментів на місці розібраної церкви.

Й на підтвердження припущень вченого залишки давньої церкви були виявлені під час підготовчих земляних робіт перед спорудженням нової цегляної споруди Успенської церкви. Разом з професором П. О. Лашкарьовим у археологічних дослідженнях брав участь відомий київський архітектор В. М. Ніколаєв. У результаті розкопок було розчищено залишки невеликої за розмірами безстовпної давньоруської каплиці ХІІ ст., яку першовідкривач вважав руїнами літописної церкви Успіння Богородиці, згадуваної в літописах під 1098 р. як збудованої Володимиром Мономахом на Княжому дворі. Тоді ж було зафіксовано рештки фундаментів дерев’яної пізньосередньовічної Успенської церкви, що стратиграфічно знаходилися над капличкою. Були виявлені також пізньосередньовічні поховання церковного цвинтаря.

П. О. Лашкарьов звернув увагу на археологічний культурний шар і особливості його накопичення над руїнами кам’яної споруди, правильно визначив культурно-хронологічну приналежність знайденої плінфи, різнокольорових полив’яних плиток та уламків пірофілітових плит, які відніс до давньоруської доби. На основі стратиграфічних спостережень, а також виходячи з розмірів та форми так званої цегли-пальчатки, він дійшов висновку, що верхні (пізніші) фундаменти належали Успенській церкві, збудованій у кінці ХVI ст. князем Костянтином Острозьким. Поруч із археологічним описом, П. О. Лашкарьов оприлюднив цікаву історію Успенської церкви з її численними перебудовами.

За результатами розкопок було складено креслення розчищених частин давньоруської споруди та замальовано уламок пірофілітової плити з пазами для мозаїки. Розуміючи цінність відкриття, а також те, що залишки займали небагато місця, П. О. Лашкарьов запропонував будівельному комітету залишити їх під підлогою (у підвальному приміщенні) нової кам’яної церкви у недоторканному вигляді. Пропозицію вченого було враховано: під час зведення цегляної будівлі нинішньої церкви цоколь споруди був піднятий до такої висоти, щоб залишки давньої кладки залишились під підлогою недоторканими і доступними для огляду. Щоправда висота підвального приміщення виявилася недостатньою для повноцінного огляду відвідувачами. Дослідник відмітив у звіті глибокий інтерес і ентузіазм, з яким будівельний комітет та громада міста Переяслава поставилася до відкритої пам’ятки, і виказав надію, що таке відношення дозволить зберегти для науки як саму пам’ятку, так і знайдені при ній артефакти. Принагідно нагадуємо, що цим, ще наприкінці ХІХ ст., було покладено початок музеєфікації залишків давніх архітектурних споруд Переяслава. Згодом, вже у ХХ ст., такий досвід музеєфікації було продовжено на прикладах Спаської церкви-усипальні та Михайлівського храму ХІ ст.

Матеріали досліджень 1888 р. були опубліковані П. О. Лашкарьовим у детальній статті-звіті «Остатки древнего храма в г. Переяславе» у 24-му томі журналу «Киевская старина» (1889). У подальшому ця стаття увійшла як розділ до монографічного видання вченого «Церковно-археологические очерки, исследования и рефераты» (1998).

Помер Петро Олександрович Лашкарьов у віці 65 років 9 вересня 1899 р., похований у Києві на цвинтарі Фролівського монастиря на Замковій горі.

Праці дослідника з археології Переяслава:

1.       Лашкарев П.А. Остатки древнего храма в г. Переяславле. Киевская старина. 1889. Т. 24. Январь. С. 204–210.

2.       Лашкарев П.А. Церковно-археологические очерки, исследования и рефераты. К., 1898. 240 с.

Джерела:

Лашкарев Петр Александрович. Энциклопедический словарь Ф.А. Брокгауза и И.А. Ефрона. СПб., 1896. Т. ХVІІ: Култагой Лед. С. 409.

Губицький Л.В. Лашкарьов Петро Олександрович. Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка: минуле й сьогодення / під ред. проф. Г.Д. Казьмирчука. К., 2004.

Лашкарев Петр. Биографический словарь выпускников Киевской духовной академии: 1819–1920-е гг.: Материалы из собрания проф. протоиерея Ф.И. Титова и архива КДА в 4 т. / [сост. В. И. Ульяновский]. Киев: Издательский отдел Украинской Православной Церкви, 2014. С. 173-180.

Старший наук. співробітник НДВ археології                                                                                                                                           Г. М. Бузян

• П.О.Лашкарьов в молоді роки П.О.Лашкарьов в молоді роки
• П.О.Лашкарьов. 1870-1880-ті рр. П.О.Лашкарьов. 1870-1880-ті рр.
• Герб роду Лашкарьових Герб роду Лашкарьових
• Успенька церква. Гравюра М. Рашевського з оригінального малюнка П. Гнєдича. ХІХ ст. Успенька церква. Гравюра М. Рашевського з оригінального малюнка П. Гнєдича. ХІХ ст.
• Креслення П.О. Лашкарьова розкопаної каплиці ХІІ ст. Креслення П.О. Лашкарьова розкопаної каплиці ХІІ ст.
• Успенська церква. Світлина початку ХХ ст. Успенська церква. Світлина початку ХХ ст.
•