Коштовною збіркою художніх поштових карток в музеях Одеси, Житомира та Кропивницького є листівки (оригінали і репродукції) з акварелей Амвросія Ждахи на теми українських народних пісень. У Музеї кобзарства НІЕЗ «Переяслав» така листівка-оригінал виявилася всього одна. І це ілюстрація української народної пісні «Ой не знав козак та не знав Супрун». Ці листівки яскраво демонструють нам характерну українську традиційну культуру 100-200 років тому, і сьогодні є особливо цінним раритетом. Про автора цих міні-картин унікального художнього мистецтва в останні роки з’явилося багато цікавих досліджень, з представленням його творчості.
Народився Амвросій Ждаха 6 грудня 1855 р. в місті Ізмаїлі. Батько його – Андрій Ждаха, походив від задунайських козаків, а мати Уляна Смаглій була родом із Київщини. Коли Iзмаїл внаслідок підписання Паризького миру в 1856 р. увiйшов до Османської імперії, родина переїхала до м. Очакова. До нас дійшли ті дані, що батьки А. Смаглія-Ждахи дуже любили все українське. Сім’я була культурною, мистецтво щиро шанувалося в усіх його проявах. Батько володів грою на бандурі і часто акомпанував матері, яка мала гарний голос. Житло Ждахів нагадувало більше музей, де були зібрані предмети декоративно-ужиткового мистецтва та живопису. Тож малювати він почав iз раннього дитинства, а в 6 років, навчаючись у повітовому училищi, Амвросiй відвідував недiльнi рисувальнi класи Одеського товариства красних мистецтв.
Вже юнаком у 1872-1873 рр. він бере приватні уроки у відомого художника Віктора Ковальова, товариша Тараса Шевченка по Петербурзькій академії мистецтв, того хто допомагав Шевченку у виданні альбому «Живописна Україна».
Сім’я дуже швидко збідніла і можливості здобувати художню освіту були перервані, за рішенням батька, навчанням в Єлисаветградському кавалерійському училищі. Єдине корисне, що він взяв для себе там, це велика любов до коней, яких він малював десятки, використовуючи їх пізніше для своїх картин. Військова кар’єра не стала його долею. Амвросій залишає училище і активно працює в Одеських залізничних майстернях рисувальником.
У 1877 році А. Ждаха вступає на службу до Одеського відділення Херсонського земського банку креслярем. Часті службові відрядження по селах губернії давали йому можливість знайомитися з народним побутом, фольклором українців та декоративним мистецтвом. Все цінне в різних губерніях України він оглядає й замальовує в свою робочу папку, підписуючи звідки та чи інша колекція одягу, українських писанок та предметів декоративно-прикладного мистецтва.
У 80-ті рр. ХІХ ст. в Одесі активно поширюється діяльність товариства розвитку національної культури «Громада», яке було створене педагогами Л. Смолянським, О. Андрієвським та композитором П. Ніщинським. Також у 1883-1885 рр. в Одесі гастролювала перша українська професійна трупа (мандрівний театр), який очолювали М. Кропивницький та М. Старицький. Амвросій Ждаха активно долучається до цього вишуканого українського товариства. І українським театралам до вподоби була яскрава образна художня творчість А. Ждахи. Марко Кропивницький замовляє митцю виконати ескізи українських національних костюмів та народного історичного одягу до п’єси Т.Шевченка «Назар Стодоля». А на прохання П. Ніщинського, якого дуже вразили театральні костюми Ждахи, він оформив до видання пісню в його обробці «Дівчинонько, голубонько, чого ж ти сумуєш?».
Це творче єднання з українськими театральними корифеями здійснює особливий вплив на формування А. Ждахи саме як українського художника. Дружні і творчі стосунки з П. Ніщинським, Є. Чикаленком, В. Боровиком та акторами українського театру Іваном Карпенком-Карим, Марком Кропивницьким, драматургом і письменником Михайлом Старицьким, з композитором Миколою Лисенком, повністю заполонили майбутнє життя митця.
З 1893 р. Амвросія Ждаху все більше приваблює історично-етнографічна тема. За порадою М. Лисенка, художник розпочинає цикл ілюстрацій до українських народних пісень, і це стає новим напрямом його творчості. Лисенко назвав цю працю «титанічною», бо вона вимагала ґрунтовних знань з історії, культури, фольклору, заглиблення у зміст пісень.
На довгому життєвому шляху А. Ждаха плідно працював у різних напрямках. Основними він вважав роботу над листівками та ілюстраціями творів Т. Шевченка, яку розпочав у 1896 р. і не полишав до кінця свого життя.
А весь його творчий доробок складається з книжкової графіки – ілюстрацій до багатьох творів, переважно українських письменників: П.Куліша «Чорна рада» (1901), М. Комарова «Оповідання про Антона Головатого» (1901), «Слово о полку Ігоревім» (1904), етнографічного збірника «Українське весілля» (1905), Г. Квітки-Основ’яненка «Добре роби, добре й буде» (1906), повісті Ф. Равіти-Гавронського «При битій дорозі» (1912) та Є. Гребінки «Чайковський» (1914).
Амвросій Ждаха – автор 40 узорів українських писанок; великої кількості ескізів – проектів меблів, інтер’єрів світлиць, кухонь, кімнат, ескізів обкладинок та заставок журналів, видавничих знаків та екслібрисів, близько п’ятисот малюнків сюжетів, типажів, буквиць, узорчатих заставок і кінцівок до українського «Євангелія», а також великої кількості ілюстрацій до «Кобзаря» Т. Шевченка та серії ілюстрацій до українських народних пісень. Перші два випуски таких листівок мали великий успіх і дуже швидко були розпродані. Так перша серія листівок вийшла у 1911 р., і це всього десять листівок ілюстрації до десяти пісень. Вона була видана друком найвищого рівня в Німеччині (Лейпциг) та Австро-Угорщині (Прага).
Друга серія вийшла у 1913 році. До неї увійшло 11 ілюстрацій до народних пісень, одна з них «При битій дорозі» - ілюстрація до однойменної повісті Ф. Равіти-Гавронського. Обидві серії листівок були миттєво розпродані ще й тому що київське видавництво «Час», з яким співпрацював А. Ждаха, провело громадсько-патріотичну акцію: від продажу листівок кошти збиралися на пам’ятник Т.Шевченку. На всіх листівках є текст: «Жертвуйте на пам’ятник Т.Шевченку у Києві».
Крім зазначеного видавництва, А. Ждаха плідно співпрацював з київськими видавництвами «Київ» (1911-1912), «Дніпро» (1912, Київ), «Народний стяг» (1914), «Матезіс» (1904, Одеса) а також журналом «Художественная промышленность и искусство» (Санкт-Петербург).
У 1914 році були підготовлені до випуску третя і четверта серії листівок – ілюстрації до пісень «Ой, під вишнею, під черешнею», «Ой, ішли наші запорожці славні», «Розвивайся ти, дубочку», «Ой, п’є Байда», «Максим козак Залізняк», «Ішов милий у дорогу», «Пусти мене мати погуляти». Але тут на горе розпочалася Перша світова війна і видати друком їх не вдалося. Але ж оригінали вже були передані за кордон, і там безслідно зникли. Можливо, вони і по нині зберігаються в приватних колекціях, якщо не загинули у полум’ї війни. Тому ті малочисельні серії, що залишилися в Україні, особливо цінні.
Як стверджують дослідники творчості митця, в 1920-их рр. частину своєї творчої спадщини А. Ждаха передав до Одеського історичного музею, інша частина зберігається в архіві науково-технічної бібліотеки Держбуду. Переважну більшість пісень для ілюстрацій було взято художником зі «Збірки українських пісень», укладених М. Лисенком, дві пісні – з обробок П.Ніщинського.
Під час української революції 1917-1921 рр. А. Ждаха бере участь, як гравер, у конкурсі проектів - ескізів національних паперових грошей та грошових знаків, так званих розмінних марок.
Від 1920-их рр. до часів «хрущовської відлиги» про митця не згадувалося ні в пресі, ні в спеціальній літературі, адже його творчість була надто патріотичною, українською. Його рідні зазнавали переслідування і репресій. Син загинув в роки Першої світової війни. Сам він рано овдовів і три роки проживав у доньки Олени і зятя Віктора Боровиків на Волині у м. Кременці, де викладав в єпархіальному жіночому училищі (1908—1911 рр.).
З 1924-го і до кінця свого життя в 1927 р. Амвросій Ждаха викладав курс лекцій з українського декоративно-ужиткового мистецтва в Одеському політехнікумі (пізніше інституті) мистецтва, а також креслення та графіку. Помер А. А. Ждаха 8 вересня 1927 року.
В 1937 р. його зятя Віктора Боровика, просвітника, українського патріота було репресовано і знищено.
В 60-их рр. ХХ ст. донька художника Олена Амвросіївна Боровик намагалася ту спадщину, яка залишалася в неї від батька (ілюстрації до творів Т. Г. Шевченка), передати тодішньому хранителеві Одеського музею А. Н. Шистеру, але той засумнівався у їхній художній цінності й відмовився від дарунку. Згодом уже розрізнені листівки цієї серії приносив невідомий чоловік, але також отримав відмову.
З часом, більша частина ілюстрацій потрапила до науково-технічної бібліотеки Держбуду УРСР, сьогодні це бібліотека ім. В.Г. Заболотного.
На кожному історичному етапі були свої подвижники та герої у справі повернення із забуття Амвросія Ждахи й включення його імені в енциклопедичні видання. Перший цьому прислужився наш славнозвісний поет Максим Рильський (ІІ-га половина 1950-их рр.). Поступово писати і представляти творчість унікального самобутнього художника до українців нам розпочали В. Касіян, М. Забоченя, Г. Зленко, І. Козирод, одеський мистецтвознавець Сергій Шевельов.
За матеріалами інтернет посилань:
https://uartlib.org/ukrayinski-hudozhniki/zhdaha-amvrosij/
Спадок Амвросія Ждахи: дослідження і популяризація
https://n-slovo.com.ua/2017/09/21/%D0%B0%D0%BC%D0%B2%D1%80%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B9-%D0%B6%D0%B4%D0%B0%D1%85%D0%B0-%D1%85%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D0%
Фото листівки з виставки Музею кобзарства «Ой не знав козак, та не знав Супрун»
Фото листівок з колекції Амвросія Ждахи, з доступних інтернет ресурсів.
Завідувач НДС «Музей кобзарства» Тетеря С. А.
Молодший науковий співробітник НДС « Музей кобзарства» Костюк Н. В.
