28 жовтня 2023 р. виповнюється 70 років історику, краєзнавцю, музеєзнавцю, пам’яткоохоронцю, ініціатору створення Переяслав-Хмельницької міськрайонної громадської організації «Шевченківське товариство «Тарасовий Заповіт» та кавалеру Ордену «За заслуги» ІІІ ступеня – Юрію Володимировичу Авраменку.
Історичний календар. Особистості
Гюнтер Демніг (Gunter Demnig) народився 27 жовтня 1947 р. у місті Берлін. У кінці 1960-их навчався у Берлінському університеті мистецтв, а 1971 р. вступив до університету Касселя, Генссен та після його закінчення продовжив викладацьку діяльність на художньому факультеті університету. У 1985 р. заснував власну мистецьку студію в Кельні.
Ім’я Гюнтера Демніга стало всесвітньо відомим завдяки започаткованому ним у 1992 р. мистецькому проєкті «Камені спотикання» (Stolperstein). Мета проєкту – повернути пам’ять про невинних жертв, знищених нещадними жорнами нацизму у період 1933-1945 рр. Камені спотикання – це меморіальні знаки кубічної форми 10х10 см з прикріпленою латунною платівкою, на якій викарбувано напис про особу, що стала жертвою – була примусово вивезена до Німеччини та не повернулася, закатована в концентраційному таборі, доведена до самогубства. За задумом автора проєкту «камені спотикання» вмонтовуються в бруківку на місці, де проживала жертва, або там, де вона працювала чи навчалася. І в жодному випадку не там, де вона загинула, оскільки вони покликані вшанувати пам’ять про життя людини, а не її загибель. Камені встановлюються за принципом: «одна жертва – один камінь».
Перший меморіальний знак був вмонтований у бруківку Кельна 1992 р. Станом на 2023 р. у світі вже відкрили такий стотисячний меморіальний знак. Кубічні скульптури встановлені у сотнях міст Європи. Першим містом за межами Європи, де заклали камінь спотикання, став Буенос-Айрес, Південна Америка. В Україні децентралізовані меморіальні знаки розміщені у Рівному, Чернівцях, Києві. Та Переяслав став першим українським містом, яке долучилося до всесвітнього мистецького проєкту.
Завгородній Василь Леонтійович – відомий український митець, заслужений артист України (1967), член Національної спілки майстрів народного мистецтва України (1991), лауреат премії імені Катерини Білокур (1995), ветеран Другої світової війни.
Серед майстрів Гуцульщини широко відоме ім’я талановитого майстра художнього різьблення по дереву і педагога, члена Національної спілки художників України (1960) Дмитра Васильовича Гавриша.
Михайло Іванович Сікорський народився 13 жовтня 1923 р. у м. Чигирині Черкаської обл. в родині службовців. У родині було четверо дітей. Вони рано залишилися без батьків (батьки померли у 1930 та 1932 рр.) і виховувалися у дитячому будинку. У 1939–1943 рр. Михайло Сікорський навчався у Запорізькому авіаційному технікумі, після закінчення якого залишився викладати у ньому та паралельно працював на авіаційному заводі (м. Омськ). У 1946–1951 рр. навчався на історичному факультеті Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка на кафедрі історії України.
Д. І. Бліфельд народився у м. Волочиську Хмельницької обл. в родині службовців. Трудову діяльність розпочав у 1928 р. – завідував клубом у м. Волочиську, а потім керував бібліотекою Будинку працівників освіти у м. Проскурові (нині м. Хмельницький). У 1933 р. закінчив Проскурівський технікум політосвіти і деякий час викладав у ньому. У 1939 р. закінчив з відзнакою історичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, а в 1941 р. – аспірантуру Інституту археології АН УРСР. Під час другої світової війни впродовж 1941–1943 рр. перебував у евакуації в Уфі та Москві, працюючи молодшим науковим співробітником Інституту суспільних наук, потім – Інституту історії та археології АН УРСР. Перебуваючи в Уфі, вивчав археологічні старожитності Башкирії. У 1943 р. захистив кандидатську дисертацію «Археологічні пам’ятки Башкирії середини І тис. н. е.». З 1944 р. і до останніх днів життя працював старшим науковим співробітником відділу слов’янської археології Інституту археології АН УРСР.
8 жовтня 1968 р. народився захисник України, механік танку Т-64, головний сержант 1-го танкового взводу 2-ї танкової роти танкового батальйону 72-ї окремої механізованої бригади ім. Чорних Запорожців Сухопутних військ Збройних Сил України – Сергій Васильович Лазенко, який поклав своє життя за суверенітет та територіальну цілісність нашої держави (цього року йому виповнилося б 55).
Народився Хведір Вовк 17 березня 1847 року у селі Крячківці Пирятинського району на Полтавщині в родині заможного козака Кіндрата Вовка. Він дав освіту своєму з дитинства обдарованому сину, відправивши його рано з дому навчатися в Ніжинській гімназії. Потім він здобував вищу освіту в Новоросійському (Одеса) та Київському університетах. Коло його захоплень простягалося від ботаніки і зоології до етнографії та культурології. Значний вплив на нього мав земляк – полтавець з Гадяча Микола Драгоманов.
Захисник України, рядовий резерву, стрілець 1-го відділення 1-го стрілецького взводу 18-ої стрілецької роти 6-го стрілецького батальйону військової частини 3066 Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України Станіслав Зінчик, першим з резервістів загинув у бою, захищаючи східні кордони нашої держави від неоголошеної збройної агресії рф.
До військових подій С. Зінчик мав цілком мирну професію, був викладачем української мови та літератури. Спочатку у середній загальноосвітній школі № 237, а потім у гімназії № 261 Дарницького району міста Києва. В пам’ять про викладача і захисника України на фасаді гімназії встановили меморіальну дошку. Урочисте відкриття відбулося 11 жовтня 2019 р. до Дня захисника України. У вільний від роботи час займався спортом, любив читати, захоплювався альпінізмом – підкорив найвищі вершини Кавказу.
Народився Станіслав Михайлович Зінчик 22 вересня 1975 р. в с. Гайшин Переяслав-Хмельницького району Київської області. Після закінчення місцевої школи Станіслав був призваний до лав Збройних сил України (1993-1995 рр.), проходив службу у Прикордонних військах, дислокованих у місті Іллічівськ (нині – Чорноморськ) Одеської області. Віддавши військовий обов’язок, Станіслав вступив до Переяслав-Хмельницького державного педагогічного інституту ім. Г. Сковороди на філологічний факультет, який закінчив у 2001 р.
Станіслав мав активну громадську позицію, тому з початком подій Революції гідності став активним її учасником. Разом з іншими протестувальниками пережив сутички з «Беркутом», «тітушками» та прицільний обстріл снайперів, а з початком російської агресії проти України, поміж перших добровольців, пішов боронити її кордони.
З 15 квітня 2014 р. брав участь в антитерористичній операції, разом з побратимами виконував бойові завдання поблизу м. Слов’янськ. 24 травня 2014 р. біля блокпосту, де ніс службу С. Зінчик, розпочався запеклий бій, який тривав понад дві години. Під час бою в блокпост влучила граната, Станіслав без вагань прикрив її собою, врятувавши життя своїх побратимів.
27 травня Героя з почестями поховали на кладовищі рідного села. В останню путь його проводжали родичі, друзі, однополчани, односельці, заупокійне богослужіння відправив настоятель храму Іоана Богослова отець Олег.
Указом Президента України № 543/2014 від 20 червня 2014 р. «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі та незламність духу», С. М. Зінчика нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та ВГО «Країна» знаком народної пошани – медаллю «За визволення Слов’янська» (посмертно).
На честь земляка у вестибюлі Гайшинської НВО «Загальноосвітньої школи І-ІІ ступенів – ДНЗ» відкрили меморіальну дошку.
22 серпня 2016 р. на території військової частини 3066 Національної гвардії України у м. Києві відбулося урочисте відкриття пам’ятника загиблим бійцям Нацгвардії, що віддали свої життя, відстоюючи цілісність і недоторканність України на Донбасі. На монументі викарбувані прізвища 107 загиблих бійців Північного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, серед них – ім’я Станіслава Зінчика. Його ім’я викарбуване також на одній із стел «Пам’ятного знаку воїнам Антитерористичної операції», відкритого у Переяславі 23 березня 2019 р.
У 2020 р. С. М. Зінчику присвоїли звання «Почесного громадянина Переяслав-Хмельницького району» (посмертно).
Вічна пам’ять Герою !
Старший науковий співробітник НДВ історичного краєзнавства Ганна Наконечна
Шкурпела Микола Маркович народився 17 вересня 1943 року в с. Шкурпели на Полтавщині, закінчив Полтавський сільськогосподарський інститут та заочно Полтавський педінститут. Понад три десятиліття живе на Переяславщині. Працював викладачем Переяслав-Хмельницького ПТУ-22. 2003 р. Миколі Шкурпелі було присвоєне звання «Почесний громадянин міста Переяслава-Хмельницького». Поетичні твори спершу друкував у періодичній пресі.