Микола Миколайович Бенардос (1842–1905) народився в с. Бенардосівка Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (нині – с. Мостове Миколаївської області, Україна).

Ерн Володимир Францович (5.08.1882 – 29.04.1917) – народився в дворянській родині в м. Тифліс. Вищу освіту отримав у Московському університеті. Основний напрям його досліджень стосувався релігійної філософії. Ініціатор «Християнського братства боротьби» (1905-1907); один із засновників релігійно-філософського товариства пам’яті Володимира Соловйова (1906) і активний співробітник видавництва «Путь», яке відзначалось чітким слов’янофільським спрямуванням. Магістерська та докторська дисертації були присвячені італійській філософії. Остання незакінчена праця присвячена давньогрецькому філософу Платону.

Роман Юра народився 31 липня 1927 р. в Києві у відомій театральній родині народного артиста Української та Узбецької РСР О.П. Юри-Юрського та заслуженої артистки Узбецької РСР А.С. Шведенко-Юри. Його рідними дядьками були Терентій Юра, народний артист УРСР, та Гнат Юра, видатний український режисер, народний артист СРСР. Починав освіту у машинобудівному технікумі в Ташкенті, де театр ім. Івана Франка перебував в евакуації. У 1944 р., коли родина повернулася до Києва, продовжив навчання у Київському залізнично-будівельному технікумі. У 1945 р. вступив до Київського університету ім. Т.Г. Шевченка, спочатку на біологічний факультет, згодом перевівся на історичний (1946), який закінчив з відзнакою у 1951 р. У 1955 р. при аспірантурі Інституту археології АН УРСР захистив дисертацію «Давній Колодяжин». З 1955 по 1977 рр. працював у відділі слов’янської та давньоруської археології Інституту археології АН УРСР. Впродовж тривалого часу був вченим секретарем відділу, заступником директора Інституту, вченим секретарем Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

В. Г. Заболотний: віхи життя і творчості

Заболотний Володимир Гнатович (30.VII.1898–03.VIII.1962) – архітектор-художник, професор (1940 р.), доктор архітектури (1953), член-кореспондент Академії архітектури СРСР (1941); голова Президії Українського філіалу Академії архітектури СРСР (1944–45); дійсний член Академії архітектури УРСР (1945–56); Президент Академії архітектури УРСР (1945–56); дійсний член Академії архітектури СРСР (1950–56); дійсний член двох Академій будівництва та архітектури: УРСР та СРСР (1956–62); член правління Союзу радянських архітекторів в УРСР (1948–62) та Спілки архітекторів СРСР (1933–62); депутат Верховної Ради УРСР (1947–59) та Київміськради (1948–57).

Народився в с. Карань, Переяславського повіту, Полтавської губернії в родині українських селян. Закінчив переяславську чоловічу гімназію (1919), Київський Державний художній інститут (1927), захистив дипломний проект з присвоєнням кваліфікації – архітектор-художник, організатор будівництва (1928). 1927–29 архітектор, старший інженер Управління Південно-Західної залізниці та водночас викладач архітектурного проектування КХУ (1927–50, з 1939 зав. кафедрою) та КІБІ (1932–40); 1929–33 – старший архітектор, головний інженер і головний архітектор Державного інституту проектування міст, Київський філіал; 1933–36 – головний інженер і головний архітектор Цівільпроекту НККХ Київський філіал. У цей період розробив планування і реконструкцію міст: Каменськ (суч. Дніпродзержинськ), план реалізований в нагірній частині нового міста, типові житлові будинки на 20-30 квартир та Палац культури; у Кривому Розі – детальне планування нової частини міста частково реалізовано в 1930–32. За проектами В. Заболотного були споруджені: Будинок Вукоопромради (Облпотребспілки) в м. Вінниці (1934); в Києві: гуртожиток (на розі вул. Обсерваторної та Павлівської, 1935); Польський педагогічний інститут (співавтор Ведерников, вул. Павлівська, 1935); житловий будинок (вул. Костьольна), комплекс павільйонів Піонерського парку (у співавторстві, 1935–38), будинок Верховної Ради УРСР (1936–39; 1946–52) та ін.

1936–1940 – головний архітектор Управління Будівництва Верховної ради УРСР.; 1940–1941 – головний архітектор м. Києва; 1941–1944 – завідуючий відділом мистецтва і народної творчості інституту Мистецтв Академії Наук УРСР (Уфа–Москва–Київ). За проектами і під керівництвом В. Заболотного були збудовані в Башкирії: 2 житлові квартали двоповерхових дерев’яних будинків у м. Уфі (1942), малоповерхові житлові будинки з демпферного гіпсу власної оригінальної конструкції (2 млн. кв. м.) у м. Стерлітамаці (1942–43); в Україні: серія житлових будинків у с. Чирське Переяслав-Хмельницького р-ну Київської обл. (1946–1947), робітниче селище «Будівельник» у Дніпропетровській обл. (1948, комплексна тема, розроблена групою наукових співробітників під науково-творчим керівництвом В. Заболотного), будинок Укркоопспілки м. Київ (у співавторстві, 1955–1957). Архітектурні принципи проектів створених В. Заболотним у 1927–1934 роках ґрунтуються на конструктивіських позиціях. 1934–1940 роки характеризуються поворотом в архітектурних уподобаннях В. Заболотного і очевидне надання ним переваги використання архітектурної спадщини, а саме традицій класичного зодчества. Яскравим досягненням автора в цьому пошуку став будинок Верховної Ради УРСР: «При проектуванні цього будинку автор намагався не тільки вирішити головне архітектурне завдання – в художньому образі виявити призначення споруди, - але й передати в сучасній творчій інтерпретації найкращі риси українського мистецтва, виявити особливості та характер архітектури Києва, поєднати її з оточуючим ансамблем і краєвидом» – В. Заболотний.

Очоливши Академію Архітектури УРСР (1945–1956) розробив: структуру Академії, визначив пріоритетні напрямки її діяльності, концепцію розвитку національної архітектурної школи в ХХ ст. З 1950 р. – завідувач кафедрою архітектури в Інституті аспірантури при АА УРСР. За 25 років педагогічної діяльності ним було виховано близько 200 архітекторів-художників.

У 1953 В. Заболотний ініціював написання історії українського мистецтва у вигляді багатотомної праці.

1956–1962 – завідувач відділу вивчення народної творчості та історії українського мистецтва Академії будівництва і архітектури УРСР.

Лауреат Сталінської Премії 1-го ст. (1941), Державної премії Української РСР в галузі науки і техніки (1971 посмертно).

Нагороджений орденами Леніна (1948), Трудового Червоного Прапора (1950); Почесними грамотами Президії Верховної Ради УРСР (1940); Президії Верховної Ради Башкирської АРСР (1943).

Похований Володимир Гнатович Заболотний на Байковому кладовищі в м. Києві. У Переяславі-Хмельницькому в родинному будинку відкрито у 1963 р. Меморіальний музей архітектора – академіка В. Г. Заболотного та названа вулиця. У 2007 році на фасаді школи №1 (колишнє приміщенні гімназії), встановлена меморіальна дошка.

Теоретичні праці: Архітектура малопотужних гідроелектростанцій для колгоспів УРСР. Альбом-монографія. – Київ: Інститут енергетики Академії Наук УРСР, 1938. Співавтор В. А. Семенов; Творчі завдання архітекторів України у відбудові міст і сіл // Матеріали VI Пленуму спілки радянських архітекторів України. – Київ: Держвидав України, 1944; Тридцять років радянської архітектури на Україні. – Київ: Видання Академії Архітектури УРСР, 1948. – 56 с.; Научно-исследовательская работа в области жилищного строительства. – Киев: Изд. АА УССР, 1949. – 24 с.; Програма історії Українського мистецтва / За заг. ред. В.Г. Заболотний.– Киев: ГОССТРОЙИЗДАТ УССР, 1956.; Архитектура Украинской ССР: В 2-х т. / Заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Вид. АА УРСР, 1951. – Т. 2.,  Москва: Изд. Госстройиздат, 1954. – Т. 1; Памятники архитектуры Украины. Фотографи и чертежи. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Киев, 1954; Нариси історії архітектури Української РСР (дожовтневий період). / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: ДЕРЖВИДАВ літератури з будівництва і архітектури УРСР, 1957. – 559 с.; Українське народне мистецтво. Тканини та Вишивки. Альбом. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Держвидав образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1960. – 51 друк. аркуш.; Українське народне мистецтво. Вбрання. Альбом. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: Держвидав образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1961. – 327 с.; Нариси з історії Українського мистецтва. / За заг. ред. В.Г. Заболотний. – Київ: «Мистецтво», 1966. – 670 с. 

Джерела та література:

Центральний Державний Архів вищих органів влади та управління України. – Ф. 4802, оп. 1, спр. 1318. Особова справа; Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав». Музей Заболотного В. Фонд документи. Інв. № З-5. Посвідчення про закінчення КХУ, інв. № З-10–Атестат професора, інв. № З-11– Диплом доктора наук, інв. №№ З-14, З-15, З-16, З-17, З-18, З-19 – посвідчення, інв. № З-23 – членський квиток Спілки архітекторів СРСР, інв. №№ З-400 (1, 2, 3), (ІІ), (ІІІ), З-401(1, 2, 3) – депутатські квитки, інв. № З-393 орденська книжка, інв. № З-398 – Диплом лауреата Державної премії Української РСР, інв. № Ндф-2305 – копія Посвідчення № 24 лауреата Сталінської премії 1-го ступеню.

Набок Людмила Миколаївна

«Діяльність є більш успішною, коли йде не стрибками, але плавно й поступово поширюється, збільшується» - кредо І.Ф.Тимківського.

27 липня наукова спільнота відзначає чергову річницю від дня народження відомого археолога, дослідника культури ранніх землеробів М.Л. Макаревича. Про його життєвий та творчий шлях можна дізнатися у Музеї трипільської культури Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

Серед імен, пов’язаних із Переяславським колегіумом, по праву можна пишатись його вихованцем Шишацьким Григорієм Сепановичем, чернече ім'я Варлаам – першим ректором Переяславського колегіуму та Новгород-Сіверської семінарії, єпископом Володимирським і Житомирським, архієпископом Могилівським і Вітебським.

В когорті визначних українських народних художників чільне місце належить уродженцю с. Кропивни, що на Черкащині, Іллі Максимовичу Шульзі (1878–1938 рр.).

Петро́ Степа́нович Погребня́к (нар. 10 липня 1900 р. у с. Волохів Яр Зміївського району Харківської області, — пом. 25 липня 1976, м. Київ, Україна) — український вчений-лісівник і ґрунтознавець, доктор географічних наук, професор Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, професор кафедри лісівництва Української сільськогосподарської академії (Національний університет біоресурсів і природокористування України), академік та віце-президент АН УРСР.

Володимир Кирилович Гончаров народився 15 липня (2 липня за старим стилем) 1909 р. у м. Замостя Люблінської губ. (нині Люблінського воєводства, Польща). Закінчив Бердичівський кооперативний технікум (нині Житомирської обл.) (1929). Працював завідувачем відділу археології Бердичівського краєзнавчого музею (1929-1934). З 1934 р. перейшов до Інституту археології АН УРСР старшим науковим співробітником відділу слов’янської археології та Археологічного музею Інституту. Досліджував давньоруські міста і городища, слов’янську Лука-Райковецьку культуру, черняхівську культуру. Працював у багатьох археологічних експедиціях з розкопок стародавніх Іскоростеня (1939), Райковецького городища та поселення, (1946-1948), Городська (1947), Колодяжина (1948-1953), Пліснеська (1950), Галича (1951), Києва («місто Володимира», 1955), Воїня (1956-1957), городища Іван-Гора (1960-1967).